На смак, як кохання - Кетрін Сі

 Кіра проскочила всередину, усміхаючись до вух, а я зачинила за нею двері.

— Ну що, розповідай, як справи?

 Я ледь стримала зітхання. Знала, що ця розмова неминуча, бо Кіра точно не забуде про Олівера. Але проблема була не лише в цьому. Олівер усе ще був у моїй квартирі. 

 Краєм ока я глянула на кухню… і мало не закашлялася від здивування. Він щойно там стояв. Щойно! А тепер зник, ніби його ніколи й не було.

— Гей, ти чого? — Кіра глянула на мене з підозрою. — Чому таке обличчя?

— Нічого! — випалила я, поспіхом заходячи слідом за нею.

 Водночас мої очі гарячково шукали Олівера. Він що, вирішив пограти в хованки? Чудово, просто чудово.

 Я обережно подивилася в коридор, заглянула в спальню, але нікого не побачила. Зрештою, залишалася тільки ванна.

 Прискоривши крок, я підійшла до дверей і тихенько їх відчинила, поки Кіра робила щось на кухні. 

 Олівер стояв біля раковини, схрестивши руки на грудях і спокійно дивлячись у дзеркало. Коли наші погляди зустрілися, я стисла губи.

— Ти серйозно? — прошепотіла я.

— Я зрозумів, що ти не хочеш, щоб твоя подруга мене побачила, — так само тихо відповів він, злегка всміхаючись.

— І тому ти вирішив сховатися у ванній?

— Кращий варіант, ніж вистрибувати у вікно, хіба ні?

 Я заплющила очі й ледь чутно видихнула. Це точно буде довгий день.

— Тепер це точно буде дивно, якщо ти вийдеш, — зачиняю двері й підходжу до чоловіка. — Ти розумієш, що ускладнюєш ситуацію?

— Не хвилюйся ти так. Я посиджу тут, поки твоя подруга не піде. 

— Довго будеш сидіти..

— Стесі? — Кіра наближається до ванної. — Все гаразд? 

 Відчиняю двері і виходжу.

— Я ходила в туалет.. Ти до речі не хочеш? 

— Ні, я ходила в ресторані, — відводжу її від дверей ванної кімнати.  

 Отже, Олівер, на даний момент у безпеці. 

— До речі, про ресторан, — раптом каже Кіра, коли я веду її в бік кухні, подалі від ванної.

— Що там? — запитую, краєм ока перевіряючи, чи не видно Олівера.

— Я була на побаченні! — захоплено вигукує вона, але потім хитає головою. — І це був, мабуть, найгірший вечір у моєму житті.

— Ого, — я роблю вигляд, що мені дуже цікаво, хоча думками все ще повертаюся до ванної. — Що не так?

— Усе! — Кіра хапається за голову. — Спершу він запізнився на двадцять хвилин, бо, виявляється, «забув, що сьогодні середа». Потім він вирішив, що буде чудовою ідеєю замовити їжу за мене, бо «дівчата зазвичай люблять салати».

 Я скривилася.

— Жах.

— Це ще не все! — Кіра розмахує руками. — У якийсь момент він раптово почав розповідати про свою колишню і як вони були «ідеальною парою, але вона не оцінила його». А коли офіціант приніс рахунок, він раптом сказав, що «забув гаманець» і запропонував мені розрахуватися, бо «дівчата зараз незалежні».

 Я не стримую сміх.

— Ого… І що ти зробила?

— Я подякувала офіціанту, залишила хлопця з рахунком і пішла.

— Гордо.

— Ще й як, — Кіра хмикнула і відкинула волосся назад.

~~~~~~~~~

 Минуло дві години, перш ніж вона нарешті згадала, що має купу справ. Я старанно зображала розчарування, хоча всередині тільки й чекала, коли вона піде. Я звичайно обожнюю Кіру, але зараз вона точно не вчасно прийшла. 

— Добре, добре, — Кіра піднімає руки. — Не сумуй, подружко. Я ще прийду з новими історіями.

— Буду чекати, — посміхаюся і проводжаю її до дверей.

 Щойно вони зачиняються, я розвертаюся і стрімголов мчу до ванної. Коли я відчиняю двері, то застигаю на місці.

 Олівер спить у ванній.

 Він лежить, спершись головою на борт, одна рука звисає вниз, а друга складена на грудях. Його темне волосся трохи розтріпане, а дихання рівне.

 Я зупиняюся, збираючись його розбудити, але щось мене стримує.

 Він виглядає так… спокійно. Зовсім не так, як зазвичай: без свого впевненого погляду, без звичної усмішки.

Просто спить.

Я нахиляюся трохи ближче, розглядаючи його. Лінія щелепи, розслаблені риси обличчя, легке підняття грудей від дихання…

— Ти збираєшся мене будити чи так і будеш милуватися? — раптом лунає хриплуватий голос.

 Я здригаюся, але швидко випрямляюся.

— Я не милувалася!

 Олівер розплющує одне око й усміхається.

— Ну звісно.

 Я швидко відвертаюся, схрещую руки на грудях і хмикаю.

— І що ти тут робив дві години?

— Насолоджувався самотою, — байдуже відповідає Олівер, потягуючись. Його футболка трохи зім'ялася, а на щоці залишився легкий слід від борту ванни.

— У ванній моєї квартири, — нагадую я, скептично дивлячись на нього.

— Деталі, — він зітхає і проводить рукою по волоссю, скуйовджуючи його ще більше.

 Я закочую очі й виходжу з ванної першою, залишаючи його позаду. Олівер неквапливо йде слідом.

— До речі, дякую за гостинність, — додає він, зупиняючись біля вішалки й беручи свої речі. — Можеш не хвилюватися, я піду.

— Добре, — відповідаю швидко, хоча всередині мене щось неприємно стискається.

 Я спостерігаю, як він не поспішаючи вдягає куртку, виправляє рукави, а потім бере телефон і на секунду дивиться на нього, ніби зволікаючи.

 Він відчиняє двері, стає в проході, тримаючи руку на ручці, і кидає на мене останній погляд.

— Ну що ж… — його голос звучить майже байдуже, але очі видають щось інше.

 Я мовчки стою, скрестивши руки, ніби мені все одно.

 Олівер робить крок уперед, виходячи за поріг.

 А потім — раптово, ніби приймає якесь несподіване рішення, — він різко повертається, скорочуючи між нами відстань у мить.

 Його рука лягає мені на талію, друга — на потилицю, і перш ніж я встигаю хоч якось зреагувати, його губи накривають мої.

 Поцілунок м'який, але впевнений. Гарячий, але не квапливий.

 Я завмираю, відчуваючи тепло його долоні на шкірі. Серце пропускає удар, а потім починає битися швидше, десь у вухах гулко відлунює його ритм.