На смак, як кохання - Кетрін Сі

— Добре, люба, — вона лагідно торкається мого плеча. — Але ми ще поговоримо про твого… Олівера.

— Ага, звісно, — бурмочу, прямуючи до дверей, щоб їх відчинити.

 Ми спускаємося на ліфті на перший поверх і, як тільки ми виходимо з нього, двері парадного відчиняються. 

 Я навіть не встигаю усвідомити, що відбувається, як Олівер виходить назустріч моїм батькам.

Він явно не очікував наткнутися на людей. В руках у нього пакет із продуктами, а на обличчі — легке здивування.

— Ох, вибачте, — каже він, трохи відступаючи, щоб пропустити їх.

 Я на мить завмираю. Олівер. Тут. Прямо перед моїми батьками.

 Мама здивовано дивиться на нього, потім переводить погляд на мене, а потім знову на нього.

— Олівер? — питає вона.

 Олівер переводить погляд на мене, ніби питаючи: Що тут відбувається

— Так, це він, — кажу, намагаючись не видати нервовості в голосі.

— О, який збіг! — мама тут же розпливається в усмішці.

 Тато уважно дивиться на Олівера, оцінюючи його з ніг до голови.

— Приємно познайомитися, — каже Олівер, простягаючи руку.

 Тато трохи затримується, але потім все ж тисне її.

— І нам.

 Я відчуваю, як серце гупає в грудях. Ну й ситуація.

 Мама тим часом не припиняє посміхатися.

— Ми якраз дізналися, що у нашої доньки є хлопець. А тут він і сам з’явився. Яке співпадіння!

 Я намагаюся вдавати спокійну, але всередині хочеться провалитися крізь землю.

 Олівер лише злегка піднімає брови, а потім кидає на мене швидкий погляд.

— Так, цікаве співпадіння, — каже він із ледь помітною посмішкою.

 О ні. Він же не збирається зараз щось вигадати у відповідь, правда?