З життя садівників - Чапек Карел

За порівняно короткий час ми обприскуємо не тільки клумби, але і газон, прихопивши родину сусіда, яка п'є чай у себе в

саду, перехожих на вулиці, все всередині будинку, всіх своїх домашніх, а якнайбільше — самих себе.

Струмінь зі шланга б'є з шаленою силою, майже як кулемет; ним можна в одну мить зробити у землі вимоїну, скосити багаторічники і збити листя з дерев. А направивши струмінь проти вітру, ви приймете чудовий душ: вас промочить наскрізь, як у справжній водолікарні.

Дехто вважає, що по

ливати сад дуже просто. Але скоро виявляється, що шланг надзвичайно підступний і небезпечний, поки не приручений: він крутиться, стрибає, огинається, пускає під себе прірву води і з насолодою полощеться в бруді, який розвів. Потім кидається на людину, яка зібралася поливати, і обвивається навкруги його ноги. Доводиться наступити на нього; тоді він стає дибки і обвивається людині довкола поперека і шиї. І поки нещасний, схоплений його кільцями, вступає з ним в єдиноборство, як з удавом, чудовисько підіймає догори своє мідне рило, вивергаючи могутній струмінь води — прямо у вікна, на свіжовипрані фіранки. Тут треба енергійно схопити його за голову і потягти щосили. Бестія розлютиться і почне струмити воду вже не з рила, а біля гідранта і звідкись прямо з тіла.

На перший раз потрібні троє, щоб якось з ним впоратися, і всі вони покидають поле битви мокрі, по вуха в бруді. Що ж до саду, то місцями він перетворився на грузькі калюжі, а в інших місцях тріскається від спраги.

Для шланга найперша втіха — продірявитися де-небудь посередині, де ви менше всього очікуєте; і ви стоїте, немов якийсь водяний бог, в оточенні пирскаючих

фонтанчиків, з довгою водяною змією, що згорнулася біля ваших ніг. Поважне видовище! Вимокнувши як слід, ви із задоволенням оголошуєте, що сад отримав свою порцію, і відправляєтесь сушитися. Але не встиг ваш сад сказати "уф!", як миттю вже випив всі ваші Ніагари і знов сухий, знов спаглий, як і спершу.

Німецька філософія стверджує, що груба дійсність — це всього-на-всього те що є, тоді як вищий, духовний світ є "das Sein-Sollende", тобто те, що повинно бути. Так от, садівник, особливо в липні, цілком визнає існування цього вищого світу, оскільки чудово знає, що повинно бути:

— Треба дощику бути, — формулює він земними словами свою небесну мрію.

Зазвичай відбувається наступне: коли так зване життєдайне сонячне проміння вижене ртутний стовп до п'ятдесяти з гаком по Цельсію; коли трава згорить, листя на куртинах висохне і гілки дерев мляво поникнуть від спеки і спраги; коли земля потріскається, спечеться в камінь або розсиплеться гарячим пилом, тут, як правило —

1) лопається шланг і поливати неможливо;

2) щось відбувається з насосом, вода зовсім перестає текти, і вам, як мовиться — труба; гаряча, розжарена труба!

В такий час марно поливає садівник землю своїм потім. Уявіть собі, як би йому довелося пітніти, щоб полити, скажімо, невеликий газон. Не допоможуть також ні прокльони, ні богохульства, ні люте спльовування, навіть якщо з кожним плювком бігти в сад (дорога кожна крапля вологи). Тоді садівник обертає свої помисли до вищого світу, фаталістично кажучи:

— Слід би дощику бути.

— Ви куди влітку на дачу?

— Та ще не знаю, але дощику б слід бути.

— А що ви скажете про відставку Інглиша?

— Кажу: треба дощу бути.

Господи, і уявити ж собі тільки, які чудові дощі бувають в листопаді: чотири дні, п'ять, шість днів підряд шумлять холодні дощові струмені: волого, похмуро, під ногами і у черевиках брудні баюри, відчуваєш, що промерз до кісток...

— Кажу вам: треба бути дощу.

Троянди і флокси, гелініум і кореопсис, красоднів, гладіолуси, дзвоники, і борець, і дивосил, і багульник, і поповник, — слава богу, досить ще всяких квітів і в цих скрутних умовах. Раз у раз одне квітне, інше відцвітає; раз у раз обстригай стебла, що пов'янули, з бурчанням (звертаючись завжди до квітки, не до себе):

— Ось і тобі амінь!

Подивіться: ці квіти — просто як жінки. Прекрасні, юні, око не відірвеш; дивишся — не надивишся на всю цю красу; і завжди що-небудь та упустиш: адже немає такої краси, якій можна б було насолодитися вволю. Але, почавши відцвітати, вони якось перестають стежити за собою (я маю на увазі квіти) і стають, грубо кажучи, якимись нечепурами. Який жаль, моя красуне (я маю на увазі квітку), який жаль, що час так біжить... Краса зникає, тільки садівник залишається.

Осінь садівника починається вже в березні: першими відцвітають проліски.

Серпень садівника

Звичайно серпень — такий час, коли любитель-садівник покидає свій сад чудес і виїжджає у відпустку. Цілий рік він, правда, настирливо твердив, що нікуди не поїде, що у нього сад кращий за всяку дачу і що він, садівник, не такий дурень і бовдур, щоб трястися в потягу чорт зна куди; але тільки наступило літо, як він зривається з місця. Чи тому, що в ньому прокинувся інстинкт перелітних птахів, або через сусідів: як би чого не сказали.

Їде він, звичайно, з важким серцем, повний побоювань і тривог за свій сад. І виїжджає тільки після того, як знайде приятеля або родича, якому на якийсь час можна довірити свій скарб.

— Знаєте, — каже він, — тепер в саду все одно нічого робити не треба. Просто заглядайте в нього раз на три дні і, коли що не так, черкніть мені лис— тівочку, я й приїду... Значить, буду на вас покладатися... Як я вже сказав, досить п'яти хвилин. Тільки погляньте одним оком, і все.

І виїжджає, доручивши свій сад доброму серцю ближнього.

Вже наступного дня ближній одержує від нього листа: "Забув сказати Вам, що сад потрібно поливати щодня, найкраще о п'ятій ранку або о сьомій вечора.

Це зовсім просто: тільки пригвинтити шланг до колонки та попирскати годинку. Хвойні прошу поливати цілком і якомога рясніше, також і газон. Якщо де побачите бур'ян, вискубуйте. Це все".

Наступного дня:

"Тепер жахлива суша, тому, прошу Вас, приділіть кожному рододендрону лійки по дві води, давши їй заздалегідь зігрітися, кожному хвойному — п'ять, а решті дерев — по чотири лійки. Квітучі багаторічники вимагають посиленого поливання; напишіть мені, що саме зацвіло. Відцвілі стебла треба обрізати! Було б добре, якби Ви розпушили всі клумбочки мотикою: землі стало б легше дихати. Якщо на трояндах з'явилися тлі, купіть тютюнового настою і обприскуйте ним ці троянди по росі або після дощу. Більше поки нічого робити не треба ".

На третій день:

"Я Вам забув сказати, що треба викосити газон. Машинкою Ви це зробите жартома, а де вона не візьме, там підстрижіть ножицями. Але майте на увазі! Після цієї операції треба всю траву гарненько прочесати граблями і пройтися по ній мітлою! Інакше газон облисіє! І поливати його, як слід поливати!"

На четвертий день:

"Якщо раптом станеться гроза, прошу Вас, збігайте, подивіться на мій сад. Сильна злива може заподіяти іноді великий збиток, і в таких випадках добре бути на місці. Якщо на трояндах з'явився грибок, посипайте їх рано вранці, по росі, сірчаним цвітом. Підв'яжіть високі багаторічники до підпірок, щоб вітер не поламав. Тут прекрасно, багато грибів, чудове купання. Не забувайте щодня поливати ампелопсис біля будинку: там сухе місце. Зберіть в мішечок насіння Papaver nudicaule (маку голостебельчатого — лат.). Траву Ви, певно, вже скосили? Більше нічого не потрібно. Тільки знищуйте щипавок".

На п'ятий день:

"Надсилаю ящик з рослинами, які я викопав тут у лісі. Це ятришник, дикі лілії, простріл, грушанка, медунка, анемони тощо. Як тільки отримаєте ящик, зараз же відкрийте його, окропіть саджанці водою і посадіть їх абикуди в тінисте місце саду! Підкладіть їм торфу і прілого листя. Зараз же посадити і три рази на день поливати! Будь ласка, обрізайте зайві пагони на трояндах!"

На шостий день:

"Надсилаю експресом корзину з польовими квітами... Зараз же висаджуйте в ґрунт. Вночі треба було б ходити з ліхтариком по саду і знищувати равликів. Добре було б виполоти доріжки. Сподіваюся, нагляд за моїм садом не займає у Вас багато часу і дає Вам приємні хвилини".

Відтак, люб'язний ближній, у повній свідомості своєї відповідальності, поливає, стриже, розпушує, поле і ходить по саду з присланими саджанцями — у пошуках, куди б, хай йому біс, посадити їх; спітнілий, облитий водою з голови до ніг, він із жахом бачить: тут в'яне кущ, там поламалися стебла, а тут порудів газон і взагалі весь сад немов обпалений. Він проклинає ту мить, коли узяв на себе цей хрест, і благає Бога, щоб вже швидше наступила осінь.

Тим часом власник саду з тривогою думає про свої куртини і газони, погано спить, сердиться, що люб'язний ближній не надсилає щоденного рапорту про стан саду, рахує дні, що залишилися до кінця відпустки, через день відправляє додому ящики з польовими квітами і листи з дюжиною настирних вказівок.

Ось нарешті він повернувся. З валізами у руках мчить просто до саду і обводить його зволоженими очима. "Нероба, бовдур, свиня! — думає з гіркотою. — У що цей чорт мені сад перетворив".

— Спасибі, — сухо дякує.

Потім — втілений докір! — бере шланг і починає поливати занедбані куртини.

"Ну чи не ідіот? — думає він. — Довір що-небудь подібному суб'єкту! Більше ніколи в житті не буду таким дурнем і простаком, щоб виїжджати на літо".

Справжній садівник всією істотою своєю відчуває, що серпень, як не крути, — час поворотний. Що квітне, те от-от стане відцвітати. Буде ще пора осінніх айстр і хризантем, а потім прости-прощай? Ні, ні, ще ти, свіжий флоксе, квітка, улюблена священиками, ти, золотий крестовнику і золотарнику, золота рудбекіє, золотий гарпаліум, золотий сонцецвіт: ми з вами ще не здаємося — яке там! Весна — цілий рік, все життя — молодість. Завжди чому— небудь та час квітнути. Тільки так мовиться: "осінь!" А ми в цей час квітнемо на інший лад, ростемо під землею, зачинаємо нові пагони. І весь час є справа. Тільки ті, хто сидить склавши руки, кажуть, ніби повернуло на погане. Але все, що квітне і плодоносить, навіть в листопаді знати нічого не хоче про осінь: для нього є тільки червоне літо; осінь — не час упадку: це пора розпускання бруньок. Осіння айстра, милий мій! Рік такий довгий, що кінця йому нема.

Про городників

Знайдуться люди, які, читаючи ці нотатки, роздратовано скажуть:

— Що ж це таке! Він розводиться про кожний неїстівний кущик, а ні словом не обмовиться ні про моркву, огірки, кольрабі, ні про брауншвейгську або цвітну капусту, ні про цибулю ріпчату і порий, ні про редиску або хоч селеру, зелену цибулю і петрушку, не кажучи вже про славну качанову капусту.