З життя садівників - Чапек Карел

Звичайно найвища частина тіла садівника — зад; ноги у нього розкарячені, руки розчепірені, голова — десь між колін; він нагадує коня на паші. Йому чуже бажання стати хоч на одну п'ядь вище зростом. Навпаки, він складається пополам, сідає навпочіпки, прагне всіляко скоротити свої розміри. Як бачите, в такому положенні у висоту він рідко перевищує метр.

Догляд за ґрунтом полягає, з одного боку, у всілякому ритті, обкопуванні, перевертанні, згладжуванні, вирівнюванні, а з іншою — в додаванні домішок. Жоден пудинг не вимагає такого складного приготування, як ґрунт для саду: наскільки мені вдалося прослідкувати, тут беруть участь гній, послід, гуано, прілий лист, дернина, чорнозем, пісок, солома, вапно, томасове і дитяче борошно, селітра, рогова потерть, фосфати, фекалії, вода крондорфська, попіл, торф, компост, вода звичайна, пиво, тютюновий попіл, горілі сірники, дохлі кішки і багато інших речовин. Все це ретельно змішується, закопується і присолюється. Як вже сказано, садівнику зовсім не до того, щоб насолоджуватися ароматом троянд; його невідступно переслідує думка, що цій "землі потрібно ще трошки вапна" або що вона дуже важка (як свинець, за його виразом) і "їй треба більше піску".

Садівництво стало свого роду наукою. Тепер дівчина не повинна співати: "у нас під віконцем троянда цвіте". Їй слід співати про те, що, мовляв, у нас під віконцем треба насипати селітри і букового попелу навпіл із подрібненою соломою. Троянда квітне, так би мовити, для дилетантів; джерело радості садівника розташоване глибше — в лоні земному.

Після смерті садівник перетворюється не на метелика, що насолоджується квітковим ароматом, а на земляного черв'яка, якому смакує темна, азотиста, пряна насолода землі.

З настанням весни садівником опановує, можна сказати, незборимий потяг до саду. Не встиг покласти ложку на стіл, як, дивишся, вже підняв на своїх клумбочках зад до блакитного небосхилу: тут розімне пальцями теплу грудочку, там підсуне ближче до кореня дорогоцінний шматок торішнього сухого посліду; тут вирве бур'янець, там підніме камінчик; зараз спушить землю навкруги полуниці, а через хвилину схилиться, трохи не риючи землю носом, перед саджанцями салату, любовно пестячи крихкий пучок коренів. В такому положенні він проводять весну, тоді як над його стегнами сонце вершить свій урочистий круговорот, пливуть хмари, ширяють птахи небесні. Ось вже лопаються бруньки черешень, розпускається ніжне, миле молоде листя, кричать як очманілі чорні дрозди. Тут справжній садівник розігне спину, потягнеться і задумливо промовить:

— Восени угною як слід і пісочку підсиплю.

Але є така мить, коли садівник підіймається і стає на повен зріст: це трапляється в годину надвечір'я, коли він звершує над своїм садом обряд поливання. Тут він стоїть, прямий, майже величний, керуючи водяним струменем, що виривається з носика гідранта. Вода шумить, розсипаючись дзвінким сріблястим дощиком; від рихлої землі підіймаються вологі пахощі, кожний листок виблискує несамовитою зеленню і сяє так радісно, так апетитно, немов просить з'їсти його.

— Ну от, тепер якраз, — шепоче садівник, блаженно усміхаючись, але маючи при цьому на увазі не покриту піною бутонів черешню і не пурпур аґрусу, а коричневий шар перегною, що встилає землю.

І, дивлячись на захід сонця, з глибоким задоволенням говорить:

— Нині я попрацював на славу!

Березень садівника

Щоб зобразити відповідно до істини і стародавніх звичаїв березень садівника, слід перш за все виразно розрізняти дві речі: а) що садівник повинен і хоче робити і б) що він насправді робить, не маючи змоги зробити більше.

а) Чого хоче пристрасно і жадібно — ясно саме собою: він хоче видалити хвою і відкрити клумби, рити, угноювати, дренувати, копати, перекопувати, спушувати, згрібати, вирівнювати, поливати, відводити, підрізати, садити, пересаджувати, підв'язувати, оприскувати, підгодовувати, полоти, підсаджувати, сіяти, чистити, підстригати, відгонити горобців і дроздів, принюхуватися до землі, виколупувати пальцем паростки бур'янів, милуватися розквітлими пролісками, обтирати піт з лиця, випростувати поперек, їсти і пити за десятьох, валитися у ліжко із заступом і вставати з жайворонком, славити сонце і вологу небесну, обмацувати пружні бутони, наживати перші весняні пухирі і мозолі, взагалі жити повним, кипучим весняним садівничим життям.

б) Натомість він лається, що земля — дотепер ще або знову вже — мерзла, тиняється у себе по будинку, як спійманий лев в клітці, якщо сад знову завалило снігом, сидить з нежиттю біля печі, ходить знехотя до зубного лікаря, засідає в суді, приймає у себе в гостях тітку, правнука, чортову бабусю — взагалі дивиться, як спливають дорогі днини, переслідуваний всілякими знегодами, ударами долі, справами, перешкодами, які, ніби на зло, так і валяться на нього не раніше і не пізніше, а саме у березні. Тому що — майте на увазі: "березень — кращий місяць для підготовки саду до приходу весни".

Так, лише садівник здатен зрозуміти справжнє значення таких шаблонних виразів, як "сувора зима", "скажений північний вітер", "лютий мороз" та інші поетичні докори в цьому дусі. Він навіть сам вдається до виразів ще більш поетичних, кажучи, що нині зима божевільна, клята, окаянна, чортова, пекельна, диявольська, сатанинська. На відміну від поетів, він не обмежується докорам одному тільки північному вітру, але поширює свої випади і на злісні вітри зі сходу; і лає не стільки мокру метелицю, скільки підступний сухий мороз. Він схильний до образних виразів, на зразок того що "зима чинить опір атакам весни", і відчуває себе жахливо приниженим неможливістю надати хоч якусь допомогу весні в справі знищення ненависної зими. Якщо б можна було пустити в хід проти неї мотику або заступ, рушницю чи алебарду, він, підперезавшись тугіше, кинувся б з переможним кличем до бою.

Але замість того він змушений щовечора чекати біля радіоприймача військового зведення державної служби погоди, лаючи на чому світ стоїть область високого тиску над Скандинавією або глибокий антициклон над Ісландією. Тому що ми, садівники, добре знаємо, звідкіля вітер дме. Для нас, садівників, мають також велике значення народні прогнози; ми ще віримо, що "святий Матей ламає лід", а якщо він зволікає, чекаємо, що це зробить за нього небесний льодоруб святий Йосип. Знаємо, що "березень прийшов — на піч лізь", і віримо у трьох крижаних царів, у весняне рівнодення, дощ на Медарда і інші такі ж прикмети, які ясно говорять про те, що люди вже у давнину мали неприємності з погодою. Немає нічого дивного в таких виразах, як "першого травня сніг на даху тане", що "на святого Непомука відморозиш ніс і руки", "на святих Петра і Павла я вся до кісток промерзла", "на Кирила-Мефодія не лишилося навіть розводдя", "на святого Вацлава одна зима відстала, та на зміну іншу прислала". Словом, народні прикмети обіцяють нам у більшості своїй погані, похмурі речі. Отже майте на увазі: існування садівника, який наперекір вищезазначеним неприємностям з погодою з року в рік вітає прихід весни і робить їй почин, є яскравим доказом властивого людському роду чудового, невичерпного оптимізму.

Ставши садівником, людина починає всюди вишукувати старожилів. Це люди похилого віку, притому досить забудькуваті, які щовесни твердять, що такої погоди не пригадують. Якщо на дворі холодно, вони говорять, що не згадають такої холодної весни: "колись, років шістдесят тому, стояла така

теплінь, що на сретіння фіалки квітли". Навпаки, якщо на дворі трохи теплі

ше, старожили твердять, що не пам'ятають такого тепла: "був час, років шістдесят тому, на святого Йосипа санями їздили". Словом, і за свідченням ста

рожилів виходить, що з погодою панує нестримне свавілля і тут рішуче нічо

го не поробиш.

Отже, нічого не поробиш: ось вже середина березня, а замерзлий сад ще весь в снігу. Боже, змилуйся над клумбочками садівників!

Якщо у вас зупинився годинник, ви його розберете, а потім віднесете до годинникаря; якщо заглухне мотор автомобіля, власник відкине капот і поліз туди руками, після чого покличе механіка. Зі всім на світі можна справитися, все можна полагодити, відремонтувати, але проти погоди зробити абсолютно нічого неможливо. Тут не допоможуть ні старанність, ні самовпевненість, ні винахідливість, ні нахабство, ні лайка. Бутон розкриється, і стрілка покажеться, коли проб'є її година. Ти покірно відчуєш безсилля людини, і зрозумієш, що терпіння

джерело мудрості...

Тут більше нічого не поробиш.

Бруньки

Нині, 30 березня, о десятій годині ранку, у мене за спиною розпустилася перша квітка форзиції. Три дні стежив я за найкрупнішим бутоном, схожим на маленький золотий стручок, боячись пропустити цю історичну подію. А відбулася вона у ту мить, коли я поглянув на небо — чи не піде дощ? Завтра лозини форзиції будуть обсипані золотими зірками. За цим справа не стане. Більше всіх, звичайно, поспішає бузок; я озирнутися не встиг, як він вже пустив вузенькі крихкі листочки; за бузком не устежиш, мій милий! І ribes aureum (золотиста смородина — лат.) розгорнула вже свої рубчасті і збірчасті мереживні комірці. Але решта чагарників і дерев чекає ще якоїсь команди "пора!", яка повинна прозвучати чи то із землі, чи то з неба. В цю мить розкриються всі бруньки — і поїхало!

Утворення бруньок відноситься до числа тих явищ, які ми, люди, називаємо "процесами природи"; але утворення бруньок — у повному розумінні слова процес, оскільки схожий на урочисту процесію. Ось, наприклад, тління — теж природний процес, а він аніскільки не схожий на церемоніальний марш; я не хотів би складати який-небудь марш до процесу тління. Але, будь я композитором, склав би музику на тему: "процесія бруньок". Спершу пр о— звучав би легкий марш бузкових батальйонів; потім в процесію вступили б загони червоної смородини, потім почулася б тяжка хода грушевих і яблуневих бруньок, супроводжувана багатострунним брязканням і дзвоном молодої трави. І під цей оркестровий акомпанемент промарширували б полки строго дисциплінованих бутонів, прямуючих неухильно вперед — "стрункими рядами", як говорять про військові паради. Раз, два, раз, два. Господи, яка пишність!

Вважається, що весною вся природа зеленіє; це не зовсім вірно, оскільки вона в той же час і червоніє, завдяки коричневим і рожевим брунькам.