З життя садівників - Чапек Карел

Але тут, по колії ходити не можна, пане. Онде табличка: "Ходити по колії заборонено". Чого ви тут шукаєте?

— Дядечку, — питаю, — а кудою ж до вас можна зайти?

— По колії, — відказує він. — Але нащо сюди кому ходити? І чого вам тут треба? Вимітайтеся звідси, дурню такий, тільки не по колії!

— То кудою ж мені вимітатись? — питаю.

— А мені байдуже, — розгнівався він, — тільки не по колії, і квит!

Я тоді сів край колії, та й кажу:

— Слухайте, діду, продайте мені оті блакитні квітки.

— Не продам, — буркнув обхідник. — І чухрайте звідси. Тут не можна сидіти!

— Чому ні, — відказую. — Такої таблички я не бачу, що тут не можна сидіти. Ходити не можна, то я й не ходжу.

Обхідник сторопів і обмежився тим, що почав лаяти мене через тин. Але він, видно, був відлюдник, бо скоро покинув лаятись і замурмотів сам до себе. А за півгодини вийшов оглядати колію.

— То що, — зупинився наді мною, — ви підете звідси чи ні?

— Не можу, — відказую, — по колії ходити заборонено, а іншої дороги звідси нема.

Він на хвильку замислився. Потім сказав:

— Знаєте що? Як я зайду за отой укіс, тоді йдіть звідси по колії, я не бачитиму.

Я йому щиро подякував, а коли він зник за укосом — переліз через тин до

городця і його ж таки лопатою викопав обидві блакитні хризантеми. Я їх украв, добродію. Я чесний чоловік і крав у житті всього сім разів; і щоразу то були квіти.

За годину я вже знову сидів у потязі й віз додому вкрадені блакитні хризантеми. Коли проїздив повз обхідників будиночок, старий стояв там з прапорцем у руці, лихий, як дідько. Я помахав йому капелюхом, але навряд чи він мене помітив.

Тепер ви розумієте: там була табличка з написом: "Ходити заборонено", а тому нікому — ні нам, ні жандармам, ні циганам, ні дітям — і на думку не спало піти туди шукати блакитні хризантеми. Таку силу, добродію, має табличка з забороною. Може, коло будиночків колійних обхідників росте блакитний первоцвіт, або дерево пізнання, або золота папороть, але ніхто їх не знайде, бо ходити по колії суворо заборонено, і квит. Тільки дурна Клара пробралась туди, бо вона була ідіотка й не вміла читати.

Через те я й назвав блакитну помпонну хризантему "Кларою". І морочуся з нею вже п'ятнадцять років. Але, певне, занадто розніжив її добрим ґрунтом та вологою — адже той грубіян обхідник зовсім не поливав її, й земля там була як камінь; одне слово, навесні вона пускає пагони, влітку її нападає борошниста роса, а в серпні вона засихає. Подумайте лишень, я один у світі маю блакитну хризантему й не можу похвалитись нею перед людьми. Що ті "Бретань" та "Анастасія" — вони тільки трошки лілуваті; от "Клара", добродію, як зацвіте в мене колись "Клара", то про неї заговорить увесь світ.