Біблія - Невідомий Автор

І принесли вони цілопалення та мирні жертви перед Господнім обличчям.

27 І запитали Ізраїлеві сини Господа (а за тих днів ковчег Божого заповіту був там.

28 І Пінхас, син Елеазара, Ааронового сина, стояв тими днями перед його обличчям), промоляючи: Чи далі воювати нам з синами Веніямина, мого брата, чи зупинитися? А Господь сказав: Ідіть, бо завтра я дам його в твою руку.

29 І поставив Ізраїль засідку навколо Ґів'ї.

30 І пішли Ізраїлеві сини на синів Веніяминових третього дня, і вишикувалися на бій проти Ґів'ї, як і раніше.

31 І вийшли Веніяминові сини з міста назустріч народу, і почали класти трупи з народу на битих дорогах у полі, що одна йде до Бет-Елу, а інша до Ґів'ї, і поклали близько тридцяти душ між Ізраїлем.

32 І сказали Веніяминові сини: Биті вони перед нами, як перше! А Ізраїлеві сини сказали: Втікаймо, і виманимо їх від міста на дороги.

33 І кожен воїн Ізраїля повстав зі свого місця, і став до бою в Баал-Тамарі, а Ізраїлева засідка рушила зі свого місця, з Мааре-Ґева.

34 І прийшли перед Ґів'ї десять тисяч люду, вибраного з усього Ізраїля, і бій став тяжкий. А вони не знали, що суне на них те лихо.

35 І вдарив Господь Веніямина перед Ізраїлем, і Ізраїлеві сини повалили того дня між Веніямином двадцять п'ять тисяч сто воїнів.

36 І побачили Веніяминові сини, що побиті ізраїльтяни, а ті відступили перед Веніямином, бо вірили засідці, яку поставили на Ґів'ю.

37 А засідка поспішила і напала на Ґів'ю. І ввійшовши, побила все місто вістрям меча.

38 А ізраїльтяни мали з засідкою умовленого знака, щоб з міста підняла великий дим.

39 І відступили ізраїльтяни в бою, а Веніямин зачав класти трупи в Ізраїлі, близько тридцятеро люду, бо казали вони: Дійсно, побитий він перед нами, як за першого бою!

40 А з міста став підніматися стовп диму. І поглянув Веніямин позад себе, а над містом піднявся дим аж до неба!

41 І розвернулися ізраїльтяни, а Веніямин налякався, бо побачив, що досягло його те лихо.

42 І повернули вони перед Ізраїлем на дорогу в пустелю, та ті, що вийшли з міста, наздогнали і били їх.

43 Вони оточили Веніямина, гнали його до Менухи, топтали його аж до Ґів'ї зі сходу сонця.

44 Полягло тоді з Веніямина вісімнадцять тисяч вояків.

45 І втекли вони в пустелю до Села-Ріммону. А ті били поодиноких втікачів по дорогах, як дозбирується останній виноград, п'ять тисяч люду. І гналися за ними аж до Ґідому, і побили з нього дві тисячі.

46 І було всіх, що впали того дня з Веніямина, двадцять п'ять тисяч вояків.

47 І втекли в пустелю до Села-Ріммону, шістсот людей. І сиділи вони в Села-Ріммоні чотири місяці.

48 А ізраїльтяни повернулися до Веніяминових синів та й повбивали всіх у місті і худобу, і все знайдене. А всі міста, що знаходилися по дорозі, спалили.

Судді 21

1 І присягнув Ізраїльтянин у Міцпі, промовляючи: Жоден з нас не дасть своєї дочки Веніяминові за жінку!

2 І посходився народ до Бет-Елу, та сидів там і плакав великим плачем аж до вечора перед Божим обличчям.

3 І сказали вони: Чому, Господе, Боже Ізраїлів, сталося це між Ізраїлем, щоб сьогодні бракувало з Ізраїля одного плем'я?

4 І встав народ рано наступного дня, та й збудував жертовника, і приніс цілопалення та мирні жертви.

5 І сказали Ізраїлеві сини: Той, хто з усіх Ізраїлевих племен не прийшов на збори до Господа, має бути забитий. Бо раніше поклялися всі великою клятвою забити того, хто не прийде до Господа в Міцпу.

6 І шкода було Ізраїлевим синам Веніямина, брата свого, і вони сказали: Сьогодні відрубане з Ізраїля одне плем'я!

7 Що ж нам робити з жінками для решти? Бо ми присягнули Господом, що не дамо їм з дочок наших за жінок.

8 І сказали вони: Яке одне з Ізраїлевих племен не прийшло до Господа до Міцпи? Аж ось виявилося, що з Явешу ґілеадського ніхто не приходив до табору на збори.

9 І був перерахований народ, і не було там нікого з мешканців Явешу ґілеадського!

10 І послала громада туди дванадцять тисяч вояків, і наказали їм: Ідіть і вбийте мешканців ґілеадського Явешу вістрям меча і жінок, і дітей.

11 Зробите так: Кожного чоловіка та кожну жінку, що пізнала чоловіка, вбийте.

12 І знайшли вони з мешканців ґілеадського Явешу чотири сотні дів, що не пізнали чоловіка, і спровадили їх до табору в Шіло, що в Ханаанському краї.

13 І послала вся та громада, і ті розмовляли з Веніяминовими синами, що в Села-Ріммоні, та й запропонували їм мир!

14 І повернувся Веніямин того часу, і дали їм тих жінок, яких залишили живими, з жінок ґілеадського Явешу. Та не вистачило їм на всіх.

15 А народ той шкодував за Веніямином, бо Господь зробив пролом у Ізраїлевих племенах.

16 І сказали старшини громади: Як нам бути з жінками для решти? Бо винищені жінки з Веніямина.

17 І сказали вони: Для решти Веніямина має бути спадок, і не буде стерте плем'я з Ізраїля.

18 А ми не можемо дати їм жінок з наших дочок, бо Ізраїлеві сини присягли, промовляючи: Проклятий, хто дає жінку Веніяминові!

19 І сказали вони: Ось буде щорічне свято Господнє в Шіло, що на північ від Бет-Елу, на схід сонця від дороги, що провадить з Бет-Елу до Сихему, і з півдня від Левони.

20 І наказали вони Веніяминовим синам: Ідіть, і будете чатувати в виноградниках.

21 І як дочки Шіло вийдуть водити хороводи, то ви вийдете з виноградників, та й схопите собі кожен свою жінку з дочок Шіло, і підете в Веніяминів край.

22 І коли їхні батьки або їхні брати прийдуть до нас сваритися, то ми скажемо їм: Змилуйтеся над ними, бо не взяли ми для кожного з них жінку на війні, і ви не дали їм, тому з цього часу ви були б винні.

23 І зробили так Веніяминові сини, і взяли жінок за числом своїм з тих, що танцювали, що їх вони викрали. І пішли вони, і повернулися до наділу свого, і побудували міста, та й осіли в них.

24 І порозходилися звідти Ізраїлеві сини того часу кожен до плем'я свого та до роду свого, а потім пішли кожен до спадку свого.

25 Того часу не було царя в Ізраїлі, кожен робив, що здавалося правдивим в його очах!

РУТРут 1

1 І коли судді судили, то був голод у краю. І пішов був чоловік з Юдиного Віфлеєму жити до Моаву, він, жінка та двоє синів його.

2 А ім'я тому чоловікові Елімелех, а ім'я жінці його Ноомі, ім'я двох синів його Махлон і Кілйон, ефратяни з Віфлеєму Юдиного. І прийшли вони до Моаву, та й залишилися.

3 І помер Елімелех, чоловік Ноомі, і залишилася вона та два їхні сини.

4 І взяли вони собі за жінок моавітянок, ім'я одній Орпа, а іншій Рут. І сиділи вони там близько десяти років.

5 І повмирали вони обоє, Махлон та Кілйон. І залишилася та жінка по двох дітях своїх та по чоловікові своєму.

6 І вирішили вона з невістками своїми повернутися з Моаву до Юдиного краю, бо почула, що Господь згадав про народ свій і дав йому хліба.

7 І вийшла вона з того місця, та обидві невістки з нею, та й пішли до Юдиного краю.

8 І сказала Ноомі до двох своїх невісток: Повертайтеся кожна до оселі своєї матері. І хай Господь віддячить вам за ту доброту, що ви виявили до померлих чоловіків та до мене.

9 Хай Господь дасть вам, і ви знайдете відпочинок кожна в домі свого чоловіка! І вона поцілувала їх, а вони заплакали.

10 І вони сказали до неї: Ні, з тобою ми повернемося до народу твого!

11 А Ноомі сказала: Повертайтеся, дочки мої, чого ви підете зі мною? Чи я маю ще в утробі своїй синів, щоб вони стали вам за чоловіків?

12 Поверніться, дочки мої, ідіть, бо я занадто стара, щоб мати дітей. А коли б я й сказала: Маю надію, і коли б цієї ночі була з чоловіком, і народила синів,

13 чи ж ви чекали б їх, аж поки виростуть? Чи ж ви заради них залишалися б одинокими? Ні, дочки мої, думаючи про вас, мені стає гірко, через те, що Господь залишив мене.

14 І вони знову заплакали. І поцілувала Орпа свою свекруху, а Рут пригорнулася до неї.

15 І сказала Ноомі: Ось зовиця твоя повернулася до народу свого та до богів своїх, повертайся й ти за зовицею своєю!

16 А Рут відповіла: Не силуй мене, щоб я покинула тебе та пішла від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, де житимеш ти, там житиму й я. Народ твій буде мій народ, а Бог твій буде мій Бог.

17 Де помреш ти, там помру й я і там буду похована. Будь що хай Господь зробить мені, і хай ще додасть та тільки смерть розлучить мене з тобою.

18 Побачила Ноомі, що вона наполягає йти за нею і перестала вмовляти її.

19 І пішли вони вдвох та й прийшли до Віфлеєму. І коли вони входили до Віфлеєму, то зашуміло все місто про них, промовляючи: Чи це Ноомі?

20 А вона сказала їм: Не кличте мене Ноомі, кличте мене Мара, бо гіркою зробив долю мою Всемогутній.

21 Я в достатку пішла була та порожньою повернув мене Господь. Чого кличете мене Ноомі, коли Господь принизив мене, а Всемогутній послав мені лихо?

22 Так повернулася Ноомі з Моаву разом з невісткою моавітянкою Рут. І прийшли вони до Віфлеєму на початку жнив.

Рут 2

1 А Ноомі мала родича свого чоловіка, чоловіка багатого, з Елімелехового роду, а ім'я йому Боаз.

2 І сказала моавітянка Рут до Ноомі: Піду но я на поле, і назбираю колосків за тим, у кого в очах знайду милість. А та їй сказала: Іди, моя дочко!

3 І пішла вона та й збирала за женцями. А випадок навів її на ділянку поля Боаза, що з Елімелехового роду.

4 Аж ось прийшов з Віфлеєму Боаз, та й сказав до женців: Господь з вами! А вони відповіли йому: Хай поблагословить тебе Господь!

5 І сказав Боаз до слуги свого, поставленого над женцями: Чия це дівчина?

6 І відповів той слуга, поставлений над женцями: Дівчина моавітянка вона, невістка Ноомі, що повернулася з Моаву.

7 Вона попросила: Дозволь я збиратиму за женцями! Прийшла вона з самого ранку й аж дотепер ще не присідала.

8 І сказав Боаз до Рут: Чуєш, дочко моя, не ходи збирати на іншому полі, і не йди звідси, а пристань до моїх дівчат.

9 Дивися, де будуть жати і ходи за ними. Ось я наказав слугам не займати тебе. А як спрагнеш, то підеш до посудин, та й нап'єшся з того, що черпують слуги!

10 І впала вона на обличчя своє, та й вклонилася до землі, і сказала йому: Чому знайшла я милість в очах твоїх, що ти прихилився до мене, хоч я й чужа?

11 І відповів Боаз їй: Мені розповіли, як повелася ти зі своєю свекрухою по смерті твого чоловіка, кинула батька свого й матір свою та край свого народження і пішла до народу, якого ніколи не знала.

12 Хай Господь віддячить тобі і хай буде нагорода твоя повна від Господа, Бога Ізраїлевого, що ти прийшла сховатися під крильми його!

13 А вона сказала: Хай я знайду милість в очах твоїх, пане мій, бо ти потішив серце своєї невільниці.