Клошмерль - Шевальє Габріель

Адже жити отак було б майже нестерпно. Задоволення, що чоловік мав від жінки, то, може, найбільше задоволення на цім світі, і милосердний господь улаштував усе так, щоб цього задоволення не відбирати від людей на землі, їй-бо. Я собі принаймні так міркую.

Далі ще маю вам сказати, як почалася вся оця заваруха 19 вересня. Вранці Артюр одержав анонімного листа, що його жінка крутить із Тардіво. А коли про таке дізнаєшся, то це зразу нагадує й інші підозрілі речі. Отож і Артюр,— коли він почав думати, як дивно стала вестись Адель, відколи прийшло військо, то з ревнощів відразу прозрів, а ті двоє нічого не помітили, і зовсім собі не крилися, тоді як Артюр задля більшої певності спостерігав за ними з дверей.надвірного коридора. І коли побачив, як Адель треться біля 'Ґардіво й тихо з ним перемовляється, то вже більше не мав сумніву. Отоді його взяла лють, і віп накинувся па Тардіво серед вулиці та й ну давати йому, куди втрапить, і то пе ляпанців, повірте. Ото саме тоді вартовий навпроти розгубився й вистрелив з гвинтівки і поранив Адель. А другий вартовий, не мігши впоратися з Артюром, дужим, мов той бусурманин, штрикнув його багнетом. Тоді вже й клошмерляни розлютились, побачивши, що Адель поранено, на додачу до того, що це підлий чужинець поставив роги Артюрові, і захотіли провчити солдатів і кинулись їх лупцювати. Ось як почалася бійка. Але це все з'ясувалося пізніше.

Так само дізналися, хто написав анонімного листа, бо відправник відлучився напередодні до Вільфранша, а лист прийшов ,із тамтешнім штемпелем. То була Пюте,— пам'ятаєте, я бачив, як вона шпигувала в лісі Фон-Муссю? Це від неї пішли всі нещастя, вона повигадувала всі оті

історії з убиральнею. Вона не могла спокійно заснути, пе заподіявши комусь лиха. А це озпачас, що релігія в руках негідниць робить з них іще більшу негідь. Велика була цадлюка оця Пюте, чиста філоксера у містечку.

— Мене дивує одио в вашій розповіді, папо Босолоилю. Як воно вийшло, що солдати мали набої?

— Ви мене забагато питаєте, мій добродію. Може, їх їм було видано па стан облоги, як ото кажуть в армії, що його оголосив Тардіво при моїй допомозі, щоб падати собі ваги. А може, тому, іцо в оцьому колоніальному загоні було чимало всяких темних типів і злодіїв. А може, через безлад у перші роки після війни. Мабуть, через усе потроху. Одне лиш певне — що було кілька набоїв, досить для того, щоб одна куля влучила в Адель, а друга в Та-тава. Та й потім що через те, що ці солдати бологлядпо пили божолойсько. А в нашій стороиі вино підступно: хто не звик, тому голова хутко ніде обертом. Правду кажучи, ці солдати ніколи й не витвережувались. Ось найкращі пояснення, які можна дати цій драматичній справі, в якій узагалі ладу не добереш. Це вже воно так ведеться: в нещасливих подіях годі шукати здорового глузду.

ДРІБНІ ПРИЧИНИ-І ВЕЛИКІ НАСЛІДКИ

Поранені щойно покинули Клошмерль. Не тямлячи себе з люті, Тафардель подався на пошту, звідки зв'язався телефоном з провінційними кореспондентами паризької преси, які в свою чергу терміново телефонували до Парижа страшні вчителеві повідомлення. Майже не пом'якшені, ці повідомлення з'явились у вечірніх газетах столиці. Драматичні клошмерльські події, роздуті ворожнечею, ошолешили міністрів, а надто Алексіса Лювелу, на якому лежав увесь тягар цієї справи та відповідальність від імені всього уряду, бо він тимчасово заступав президента.

Сам президент на той час перебував у супроводі міністра закордонних справ та важливого почту радників у Женеві, де репрезентував Францію на конференції з роззброєння.

Конференція почалась у дуже щасливу годину. Всі народи, великі й малі, приставали на роззброєння й були згодні з тим, що це багато в чому поліпшило б лиху долю людства. Йшлося тільки про примирення деяких відмінних за своєю природою поглядів, а тоді вже можна було б виробляти статті міжнародної угоди.

Англія казала:

— Ми перша морська держава в світі протягом багатьох віків. Крім того, ми, англійці, володіємо половиною світових колоній, тобто порядкуємо на половині земної кулі. Ось де вихідна точка для роззброєння. Ми зобов'язуємось, що тоннаж нашого морського флоту не перевищуватиме більше, ніж удвічі тоннаж другого за величиною флоту в світі. Скорочення треба пбчати 8 другорядних світових флотів: тільки-но це буде зроблено, як ми негайно скоротимо і свій флот, г Америка казала:

І — Ми вважаємо за потрібне втрутитися в справи Європи, де все йде кепсько через надмірне озброєння. Однак 'Європа, зрозуміла річ, не може втручатися в справи Америки, де все йде гаразд. Отже, роззброєння торкається передусім Європи, неспроможної здійснювати контроль над тим, що відбувається на іншому континенті. ("А японці 'велика й страшна наволоч". Але таке говорилось лише впівголоса, і то за лаштунками конференції). Ми пропонуємо американську програму. Та й узагалі американські (програми найкращі, адже ми країна найвищого добробуту [на землі. А якщо ви не приймете нашої програми, то Можете не розраховувати на нашу допомогу... Японія казала:

г — Ми готові роззброюватись, але нашому народові потрібен "життєвий простір", і було б несправедливо відмовляти йому в цьому, якщо порівняти його з вироджу-рваними народами. У нас найбільша народжуваність у сві-[ті. І якщо ми не наведемо ладу в Китаї, ця нещасна країна потоне в анархії, що буде великою катастрофою для 'людства. ("А американці пихаті тварюки й небезпечні раегідники". Але таке говорилось лише впівголоса, і то юа лаштунками). г Італія казала:

І" — Скоро ми зрівняємось із Францією в силі зброї, як ©рівнялись у населенні, то відразу ж. почнемо роззброюватись. ("А ці французи — великі злодюги. Колись вони Іу нас вкрали Наполеона. А тепер крадуть у нас північ [Африки. Але чи ж не Рим зруйнував Карфаген?" Тільки Йе говорилось лише впівголоса, і то за лаштунками).'*

А Бельгія казала: —і — Як нейтральна країна, чий нейтралітет не шанується, ми вимагаємо права вільно озброюватись до зубів. [. А маленькі, нещодавно утворені держави, найнеспокійніші, найупертіші, найгаласливіші, кричали: —* Ми за роззброєння великих держав, які нам загрожують з усіх боків. Але щодо пас самих, то ми спершу

повинні обміркувати, як нам пристойно озброїтись. ("Зрештою, озброєння дуже потрібне для підтримки наших позик, бо воно гарантує.нашим позикодавцям, що їхні гроші повернуться до них зі сплатою за поставки гармат". Але таке говорилось лише впівголоса, і то за лаштунками).

Коротше кажучи, усі держави одноголосно приймали формулу, яка складалася з єдиного слова: "Роззброюйтесь!" А що всі держави відрядили до Женеви своїх військових експертів, то фірми Крупна і ПІнейдера вирішили за доречне послати туди своїх найкращих агентів, які, безперечно, знаходили можливість поговорити у готелях про нові зразки і взяти добрі замовлення. Ці агенти досконало знали своє діло, мали дуже повні дані про державних діячів та їхнє оточення й розпоряджались фондами для підкупу, що дозволяли заспокоїти навіть найви-могливіше сумління. Інакше кажучи, потрапивши в пацифістське оточення, обидва конкуренти вважали за більш вигідне роззброюватись принаймні в торговельному відношенні — продаючи зброю. X

— Нам вистачить місця для двох, як ви гадаєте, шановний колего? — спитав круппівський агент.

— Jawohl, jawohl,— відповів з чемності рідною мовою колеги агент від ПІнейдера.— Ich denke so 1. Звичайно, ми ж не заведемо бійку в Женеві!

— Тоді все по половині,— зробив висновок круппівський агент.— Який саме товар ви привезли?

— Мої скорострільні гармати 65-го, 75-го, 155-го, а також 380-го калібру, звісно, поза всякою конкуренцією,— відповів фрапцуз.— А ви?

— Гадаю, що вам далеко братись до моїх 88-мок, 105-ток, 130-ток, 210-ток і 420-ток,— відповів німець.

— Тоді згода,— приятелю!

— .Згода! Потім, щоб ви не думали ніби я маю щось проти вас, я вам підкажу; що Болгарія й Румунія збираються поліпшити свою легку артилерію. З ними ви певно облагодите діло. Але обережніше з Болгарією: у неї кредит поганенький.

— Матиму на увазі. А ви придивіться до Туреччини та Італії. Мені відомо, що. вони мають потребу у важкій артилерії, для опорних пунктів.

Протягом сорока восьми годин обидва агенти мали низку цікавих розмов і передали кілька заохочувальних чеків.

1 Так, так, І я так гадаю (нім.). 260

А на самій конференції торги йшли не так легко. Однак уже було виголошено п'ять-шість гучних промов, наснажених пафосом думки і розрахованих, головним чином, на міжнародний резонанс. Французька, промова була одна з перших.

У ніч на 20 вересня до Женеви прийшла шифрована депеша про останні клошморльські події. Тільки-но її розшифровано, як секретар побіг до президентських апартаментів, щоб негайно доповісти про все президентові. Керівник держави двічі перечитав послання подумки і втрете толосно. А тоді звернувся до своїх співробітників, які бу-і ш біля нього.

— Чорт забирай! — заявив він.— І треба, щоб мов міністерство вскочило в отаку халепу! Я мушу негайно їха-чги до Парижа.

— — А конференція, папе президент? "" — А з цим дуже просто: ви її торпедуєте. Знайдіть кийсь привід — і з богом! Роззброєння може зачекати: оно вже чекає п'ятдесят тисяч років. Але Клошмерль . екати не може, бо ті бовдури через сорок вісім годин по-Ідадуть запити в парламенті — знаю я їх! Ґ — Пане президент,— запропонував голова групи екс-[пертів,— очевидно, можна вийти з становища. Довірте д$аш план міпістрові закордонних справ. Віп захищатиме 'точку зору Франції, а ми його по змозі підтримаємо. — Вам ще треба трохи підрости! — холодно відповів президент.— По-вашому, я цілісінький місяць прів над :своїм планом, а сьогодні віддам його Ранкурові, щоб він у мене за спиною заробив собі особисту славу? Як на експерта, ви дуже кепсько оціпюете деякі речі, любий [Друже!

— Я думав,— промимрив той,— що для інтересів Франції...

Це було дуже незграбне виправдання, яке відразу не сподобалось президентові.

1 — Франція — це я! — закричав "він.— І поки що це так. А тепер, панове, йдіть і порозганяйте тихенько всіх отих макак по їхніх країнах. За кілька місяців ми їм влаштуємо ще одну конференцію. Це буде для пих прогулянка. І більше не морочте мені голови цією історією, з нею скінчено.