Час погорди - Сапковський Анджей

Адвокат сховав гаманець до шухляди, не перевіряючи вмісту.

— Наполохав мого кота – повідомив з невдаваним докором.

— Перепрошую. Думаю, що брязкіт грошей – остання річ, що може сполошити твого кота. Кажи що довідався.

— Той Ріенс – почав Кодрінгер – який так тебе цікавить, це досить таємнича постать. Мені тільки вдалось дізнатись те, він навчався два роки у чародійській школі у Бан Ард. Його вигнали звідти, спіймавши на дрібних крадіжках. Під школою, як завжди, чекали вербувальники з каедвенської розвідки. Ріенс дав себе завербувати. Що він робив для розвідки Каедвену не вдалось встановити. Але вигнанців з чародійської школи зазвичай вишколюють на убивць. Пасує?

— Як влято. Кажи далі.

— Наступна інформація походить з Цинтри. Пан Ріенс сидів там у кутузці. За правління королеви Каланте.

— За що сидів?

— Уяви собі, що за борги. Чалився недовго, бо хтось його викупив, сплативши борги разом з відсотками. Трансакція відбулась за посередництвом банку, з забезпеченням анонімності доброчинця. Я намагався простежити, від кого надійшли гроші, але я здався після чотирьох змінних банків. Той, хто викупив Ріенса, був професіоналом. І йому дуже розходилось на анонімності.

Кодрінгер замовк, тяжко закашлявся, прикладаючи хустинку до вуст.

— І раптом, одразу після закінчення війни, пан Ріенс з'явився у Соддені, у Ангрені і у Бругге – за мить встав, обтираючи губи і дивлячись на хустинку. – Змінений до невпізнання, принаймні якщо йдеться про забезпечення і кількість готівки, яку мав у своїх руках і яку витрачав. Бо якщо йдеться про ім'я, то зухвалий сучий син не напружувався – надалі вживав ім'я Ріенс. І як Ріенс почав проводити інтенсивні пошки певної особи, чи радше особки. Відвідав друїдів з ангренського Кола, тих, які опікувались сиротами війни. Тіло одного з друїдів знайшли через якийсь час у ближньому лісі, скатоване, зі слідами тортур. Потім Ріенс з'явився на Заріччі…

— Знаю – обірвав Геральт. – Знаю, що зробив з родиною селян з Заріччя. За двісті п'ятдесят корон сподівався на більше. Як на цей час, новиною для мене була єдина інформація про чародійську школу і про каедвенську розвідку. Решту знаю. Знаю, що Ріенс це безжальний убивця. Знаю, що цей ароганський шахрай навіть не силувався прибиранням фальшивих імен. Знаю, що працює за чиїмось дорученням. За чиїм, Кодрінгере?

— За дорученням якогось чародія. Це чародій викупив його тоді з льоху. Сам мене інформував, а Жовтець це підтвердив, що Ріенс вживає магію. Правдиву магію, не фіглів, які міг би знати жак, вигнаний з академії. Хтось його підтримує, озброює амулетами, правдоподібно потаємно навчає. Деякі з офіційних практикуючих магіків мають таких секретних учнів і міньйонів для залагоджування нелегальних чи брудних справ. У жаргоні чародіїв щось таке називається роботою на прив'язі.

— Діючи на чародійському повідку, Ріенс користувався би камуфлюючою магією. А він не змінює ані імені, ані зовнішності. Він навіть не позбувся травм шкіри після опіку від Єнніфер.

— Саме це і підтверджує, що він діє на повідку – Кодрінгер закашляв, витер губи хусткою. – Бо чародійські камуфляжі це ніякий не камуфляж, тільки дилетанти вживають щось таке. Якби Ріенс укривався під магічним запиналом, чи ілюзорною маскою, то про це негайно би сигналізувала кожен магічний алярм, а такі алярми є в наш час практично у кожній міській брамі. А чародії вчувають ілюзорні маски непомильно. У найбільшому скупченню людей, у найбільшому натовпі Ріенс привернув би до себе увагу кожного чародія, як ніби у нього з вух валило полум'я, а зі сраки клубочився дим. Повторюю: Ріенс діє на завдання чародія і діє так, щоб не привертати до себе уваги інших чародіїв.

— Деякі мають його за нільфгаардського шпига.

— Я знаю про це. Так, наприклад, вважає Дійкстра, шеф реданських вивідувачів. Дійкстра помиляється рідко, можна припустити, що і цього разу має рацію. Але одне не виключає іншого. Міньйон чародія може бути одночасно нільфгаардським шпигуном.

— Це означало б, що якийсь офіційний практикуючий чародій шпигує для Нільфгаарду за посередництвом таємного міньйона.

— Дурниця – Кодрінгер закашляв, уважно оглянувши хустинку. – Чародій міг би шпигувати для Нільфгаарду? Для чого? Заради грошей? Смішно. Сподівається на велику владу під урядуванням переможного цезаря Емгира? Ще смішніше. Не є таємницею, що Емгир вар Емрис тримає підданих йому чародіїв на короткому повідку. Чародії у Нільфгаарді розглядаються виключно на споживацькому рівні як, скажімо, стайничі. І мають не більше влади, наж стайничі. Чи хоча б якийсь з наших зухвалих магіків вирішив би боротись за перемогу імператора, при якому були б стайничими? Філіппа Ейльхарт, яка диктує Візімірові Реданському королівські укази і едикти? Сабріна Глевіссіг, яка перериває мову Генсельта з Каедвену ударом кулака у стіл і наказуючи, щоб король заціпився і слухав? Вільгефортц з Роггевену, який недавно відповідав Демавендові з Аердіну, що зараз немає для нього часу?

— Коротше, Кодрінгере. Як воно з Ріенсом?

— Звичайно. Нільфагардська розвідка пробує добратись до чародія, втягуючи до співпраці міньйона. З того, що знаю, Ріенс би не погордував нільфгаардським флорином і зрадив свого мейстра без вагання.

— Тепер ти розповідаєш дурниці. Навіть наші свавільні магіки одразу зорієнтувались би, що це зрада, і відправили б Ріенса негайно висіти на шибениці. Якщо мали б щастя.

— Ти здитинів, Геральте. Викритих шпигів не вішають, тільки використовують. Їм згодовують дезінформацію, пробують переробити на подвійних агентів…

— Не нудь дитини, Кодрінгере. Мене не цікавить залаштункова робота спецслужб. Ріенс йде мені по п'ятах, хочу знати чому і за чиїм дорученням. Скидається на те, що за дорученням якогось чародія. Хто є тим чародієм?

— Ще не знаю. Але скоро буду це знати.

— Скоро – процідив відьмак – це для мене запізно.

— Зовсім того не виключаю – поважно промовив Кодрінгер. – Ти втрапив у паскудну кабалу, Геральте. Добре, що звернувся домене, я умію витягувати зі скрути. Власне, вже тебе витягаю.

— Справді?

— Справді – адвокат приклав хустку до вуст і закашлявся. – Бо бачиш, колего, крім чародія, а може і Нільфгаарду, у грі є й третя партія. Уяви собі, мене відвідали агенти таємних служб короля Фольтеста. Мали клопіт. Король наказав їм розшукувати одну загиблу князівну. Коли виявилось, що це не та просто, агенти вирішили залучити до співпраці спеціаліста з непростих справ. Усвідомивши проблему, заявили спеціалістові, що багато про пошуки князівни може знати знати один відьмак. Ба, може навіть знати, де вона є.

— А що зробив спеціаліст?

— Початково виявив здивування. Його здивувало те, що згаданий відьмака не всаджений до льоху, щоб там у традиційний спосіб довідатись все, що знає, а навіть досить багато того, чого не знає, але може задовольнити питаючих. Агенти відповіли, що їх шеф заборонив їм це. Відьмаки, пояснили агенти, мають таку вразливу нервову систему, що під впливом тортур одразу помирають, або, як образно висловилися, жилка їм у мозку лускає. У зв'язку з тим їм доручено стежити за відьмаком, але це завдання теж виявилось нелегким. Спеціаліст похвалив агентів за розсудливість і наказав їм зголоситись за два тижні.

— З'явились?

— Аякже. А згаданий спеціаліст, який вже вважав тебе клієнтом, надав агентам неспростовні докази про те, що відьмак Геральт не мав, не має і не може мати нічого спільного з князівною, яку розшукують. Тому що спеціаліст знайшов самовидців смерті князівни Цирілла, онуки королеви Каланте, доньки королівни Паветти. Цирілла померла три роки тому в обозі для біженців у Ангрені. Від дифтериту. Дитя перед смертю страшно мучилось. Не повіриш, але темерські агенти мали сльози в очах, коли слухали моїх самовидців-свідків.

— Я теж маю сльозу в очах. Темерські агенти, як лохи, не могли чи не хотіли заплатити тобі більше, ніж двісті п'ятдесят корон?

— Твій сарказм ранить моє серце, відьмаче. Я витягую тебе з кабали, а ти, замість дякувати, раниш моє серце.

— Дякую і перепрошую. Чому король Фольтест наказав агентам розшукувати Цирі, Кодрінгере? Що їм наказано зробити, коли її знайдуть?

— Але ти й недорікуватий. Ясна річ, що убити її. Вона вважається претенденткою на трон Цинтри, а щодо того престолу є інші плани.

— Це не тримається купи, Кодрінгере. Трон Цинтри зник разом з королівським палацом, містом і цілим краєм. Тепер там урядує Нільфгаард. Фольтест добре знає про це, інші королі теж. Як саме Цирі може претендувати на трон, якого немає?

— Ходи – Кодрінгер встав. – Спробуймо разом знайти відповідь на це питання. При нагоді дам тобі поважні докази… Що тебе так цікавить у цьому портреті, можна дізнатись?

— Те, що він подірявлений так, наче його дятел дзьобав його кілька сезонів – сказав Геральт, дивлячись на картину у золоченій рамі, що висіла на стіні навпроти бюро адвоката. – І те, що виглядає повним ідіотом.

— Це мій небіжчик-батько – Кодрінгер злегка скривився. – Винятковий ідіот. Я повісив тут портрет, щоб завжди мати його перед очима. У характері перестороги. Ходи, відьмаче.

Вийшли до передпокою. Котяра, який лежав посеред дивану і гаряче лизав витягнуту під дивним кутом задню лапку, при появі відьмака негайно втік у темряву коридору.

— Чому тебе так не люблять коти, Геральте? Чи це має щось спільне з…

— Так – відрізав. – має.

Панель червоного дерева стіни безшумно відсунулась, відкривши секретний прохід. Кодрінгер увійшов перший. Панель, напевно урухомлювала магічно, закрилась за ними, але не занурила у темряву. З глибини таємного коридору долинало світло.

У приміщенні у кінці коридора було холодно й сухо, а в повітрі чувся тяжкий, задушливий запах пилу і свічок.

— Познайомишся з моїм співробітником, Геральте.

— З Феном? – усміхнувся відьмак. – Не може бути.

— Може. Зізнайся, підозрював, що Фенна не існує?

— Анітрохи.

З поміж сягаючих низького склепіння стелажів і полиць розляглось скрипіння, а за мить звідти виїхав дивний транспортний засіб. Це було високе крісло, обладнане колесами. На кріслі сидів карлик з величезною головою, посадженою – з допомогою шиї – на непропорційно вузьких плечах. Карлик не мав обидвох ніг.

— Познайомся – промовив Кодрінгер. – Якуб Фенн, вчений правник, мій партнер і неоціненний співробітник.