Біблія - Невідомий Автор

І для другої колони так само, і гранатові яблука.

23 І було дев'яносто шість гранатових яблук на кожну сторону, і на мережі навколо було сто гранатових яблук.

24 Головний царської сторожі взяв Сераю, головного священика, і Цефанію, другого священика, та трьох сторожів порога.

25 А з міста взяв він одного євнуха, що був головним над військовими, і семеро чоловіків з тих, які бачать цареве обличчя, що були знайдені в місті, і головного писаря війська, що записував народ краю до війська, і шістдесят чоловіків з народу краю, що знаходилися в місті.

26 І позабирав їх Невузарадан, головний царської сторожі, і відвів їх до вавілонського царя, в Рівлу.

27 І стратив їх вавілонський цар у Рівлі, краї Хамат. І пішов Юда на вигнання з своєї землі!

28 Оце той народ, що вигнав Навуходоносор у сьомому році — три тисячі двадцять три юдеї.

29 У вісімнадцятому році Навуходоносора, вигнав він з Єрусалиму вісімсот тридцять дві душі.

30 У році двадцять третьому вигнав Невузарадан, головний царської сторожі, сімсот сорок п'ять душ юдеїв. Усіх душ чотири тисячі шістсот.

31 І сталося за тридцять сьомого року вигнання Єгоякима, Юдиного царя, дванадцятого місяця, двадцять п'ятого дня місяця, Евіл-Меродах, цар вавілонський, у році свого зацарювання, змилувався над Єгоякимом, Юдиним царем, і вивів його з в'язниці.

32 І він розмовляв з ним добре, і поставив трон його понад трони царів, що були з ним у Вавілоні.

33 І змінив в'язничний одяг його, і він завжди їв хліб перед ним по всі дні свого життя.

34 А утримування його було сталим, щоденно видавалося йому від вавілонського царя, по всі дні його життя, аж до дня його смерті.

ПЛАЧ ЄРЕМІЇПлач Єремiї 1

1 Як самітно сидить колись велелюдна столиця, неначе вдова вона стала! Могутня серед народів, була княгинею серед країн вона, тепер даниною стала!...

2 Гірко плаче ночами вона і сльози течуть щоками її... Ніхто з коханців не втішить її, зрадили її всі друзі, вони ворогами їй стали!

3 Юдея пішла у вигнання від лиха та від праці тяжкої, вона оселилася між поганами, спочинку собі не знайшла! Догнали її всі її переслідувачі в час утиску...

4 Дороги сіонської доньки сумні, бо нема на свято прочан! Усі брами її спорожніли, зітхає священство її, сумують дівчата її, і їй з того гірко!

5 Її грабіжники взяли гору над нею і добре ведеться її ворогам, діти її до полону пішли перед ворогом, бо їй завдав смутку Господь за численність у неї гріхів...

6 І відійшла від сіонської доньки вся велич її... Її князі стали, немов олені ті, що паші собі не знаходять, і йдуть у безсиллі перед переслідувачем...

7 У дні лиха свого та страждання дочка єрусалимська згадує все, що цінувала за днів давніх, поки народ її не потрапив у руку ворожу, і не було, хто б їй допоміг... Вороги спостерігали за нею і сміялися з руїни її...

8 Дочка єрусалимська тяжко згрішила, тому нечистою стала, усі, що її шанували, погорджують нею, сором бо її вони бачили! І зітхає вона, й відвертається...

9 Нечистота її на подолках у неї. Не згадала вона про кінець свій, тому так принижена, і нікого нема, хто б потішив її... Подивися, Господе, на лихо моє, бо звеличився ворог!

10 Гнобитель простягнув свою руку на всі скарби її, і бачить вона, що в святиню її входять погани, про яких наказав ти: Не ввійдуть вони в твої збори!

11 Весь народ її стогне, шукаючи хліба, свої скарби коштовні за їжу дають, аби тільки душу свою підживити... Зглянься, Господе, подивися на зневагу мою!

12 Невже вам байдуже, хто дорогою йде? Погляньте й побачте, чи є такий біль, як завданий мені, що Господь засмутив ним мене в день лютого гніву свого?...

13 З височини він послав вогонь у кістки мої, і він панує над ними! Розтяг сітку на ноги мої, повернув мене назад, зробив він мене спустошеною і щоденно нездужаю я...

14 Ярмо моїх гріхів накладено рукою його, і сплівшись докупи, вони тяжіють на шиї моїй! Він зробив, що спіткнулася сила моя. Господь передав мене в руки тих, що не дають змоги піднятися...

15 Усіх моїх сильних Господь розкидав. Скликав на мене, мов на святкове зібрання, щоб моїх юнаків побити. Топтав Господь, як у чавилі дівицю, Юдину доньку...

16 За оцим плачу я, моє око слізьми стікає! Бо далеко від мене втішитель, що душу мою оживив би. Діти мої в смутку, бо взяв ворог гору!

17 Сіонська дочка простягла свої руки і ніхто не розрадить її. Господь наказав про Якова його ворогам довкола, донька єрусалимська огидою стала для них...

18 Справедливий Господь, а я слову його неслухняна була... Слухайте но, всі народи, і дивіться на мій біль. Дівчата мої та мої юнаки у неволю пішли!

19 Кликала друзів своїх, та вони обдурили мене! Священство моє та мої старшини помирають у місті, шукаючи їжі собі, щоб душу свою підживити...

20 Зглянься, Господе, тяжко мені! Моє нутро бентежиться, перевертається серце моє, бо була зовсім неслухняна... Надворі меч дітей забирає і вдома смерть...

21 Почули, що я ось стогну, й нема мені втіхи, почули про лихо моє всі мої вороги та й зраділи, що ти це зробив... Спровадив ти день, що його заповів, бодай сталося їм, як мені!

22 Бодай перед обличчя твоє прийшло все їхнє лихо. Зроби їм, як ти зробив ось мені за гріхи мої всі, бо нема краю стражданням моїм і болям душі моєї...

Плач Єремiї 2

1 Як захмарив Господь у своєму гніві сіонську дочку! Він кинув з неба на землю пишноту Ізраїля, і не згадав у день гніву свого про підніжка ногам своїм,

2 знищив Господь, не помилував усі оселі Якова... Він зруйнував твердині доньки Юди у гніві своєму, повалив на землю, збезчестив він царство і всіх князів його...

3 В люті гніву відтяв весь Ізраїлів ріг, правицю свою відвернув він від ворога, та й запалав проти Якова, мов той палючий вогонь, що навколо жере!

4 Він нап'яв свого лука, як ворог, супротивником стала правиця його, і він вибив усіх, що для ока був милим, на намет доньки сіонської вилив вогонь гніву свого...

5 Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля він, всі палати його зруйнував, твердині його спустошив, і Юдиній доньці примножив зітхання та стогін!

6 Знищив намет свій, немов курінь у садку, місце зборів своїх спустошив, Господь зробив, що забули в Сіоні про свято й суботу, і відкинув царя та священика в люті гніву свого...

7 Покинув Господь свого жертовника, допустив безчестити святиню свою, передав в руку ворога мури палаців її, вороги зашуміли в оселі Господній, немов би святкового дня!

8 Задумав Господь зруйнувати мур сіонської доньки, він витягнув мірного шнура, своєї руки не відвернув, щоб не нищити, вал та мур засмутив і вони ослабли...

9 Її брами осіли в землю, знищив він та зламав її засуви... Її цар і князі її серед іших народів... Не вивчається Закон і пророки її не знаходять видіння від Господа...

10 Сидять на землі та мовчать старші доньки сіонської, порохом посипали свої голови, підперезалися веретами, схилили аж до землі свої голови єрусалимські дівчата...

11 Стікають від сліз мої очі, моє нутро клекоче, на землю печінка моя виливається через занепад дочки мого люду, бо немовлята грудні умлівають голодні на майданах міських.

12 Вони просять своїх матерів: Де пожива й вино? І стогнуть, як поранені, по майданах міських і виливають свої душі у материнське лоно...

13 Що засвідчу тобі, що вподоблю до тебе, о єрусалимська дочко? З чим зрівняю тебе, щоб тебе звеселити, о діво, дочко сіонська? Бо велика, як море, руїна твоя, хто тебе полікує?

14 Пророки твої звіщали для тебе марноту та фальш, і не відкривали твого гріха, щоб долю твою відвернути, для тебе вбачали пророцтва марноти й вигнання...

15 Усі, що проходять дорогою, сплескують у долоні на тебе, посвистують та головою своєю хитають над донькою Єрусалиму, і кажуть: Хіба це те місто, що про нього казали: Вершина пишноти, розрада всієї землі?

16 Усі вороги твої роти на тебе роззявляють, свищуть, зубами скрегочуть та кажуть: Ми пожерли її... Оце справді той день, що чекали його, дочекалися ми і побачили його!...

17 Вчинив Господь те, що задумав, він виконав слово своє, що його наказав від днів давніх. Усе зруйнував і милосердя не мав, і ворога втішив тобою, він ворогів твоїх рога підняв...

18 Їхнє серце благає до Господа, о муре, о дочко Сіону! Проливай рікою сльози вдень та вночі, не давай відпочинку собі, хай не спочинуть зіниці твої!

19 Вставай, голоси вночі з початком кожної сторожі! Виливай своє серце, мов воду, навпроти обличчя Господнього! Підніми ти до нього долоні свої за душу своїх немовлят, що по вулицях з голоду мліють!...

20 Поглянь, Господе, і подивися, кому ти зробив отаке? Чи потрібно було, щоб жінки їли плід свій, своїх немовлят, яких виплекали? Щоб був у святині Господній забитий священик і пророк?

21 Лежать на землі на вулицях поруч юнак та старий... Попадали діви мої та мої парубки від меча, ти побив їх у день гніву свого, порізав, не мав милосердя...

22 Ти скликав, мов на день свята, жахіття мої звідусіль. І ніхто не врятувався, і ніхто не залишився в день гніву Господнього, винищив ворог мій тих, кого виплекала та зростила була...

Плач Єремiї 3

1 Я та людина, яка бачила лихо від берла його гніву,

2 Він привів мене і змусив бродити у темряві, а не на світлі...

3 На мене він знову і знову обертає руку свою весь день...

4 Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кістки потрощив,

5 обгородив він мене і оточив гіркотою та мукою,

6 у темряву мене посадив, мов померлих давно...

7 Мов стіною обгородив він мене і не вийду, тяжкими зробив він кайдани мої...

8 І коли я кричу й голошу, затикає він вуха свої на молитву мою...

9 Камінням обтесаним обгородив він дороги мої, викривив стежки мої...

10 Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у засідці!

11 Сплутав дороги мої та розшарпав мене, зробив він мене спустошеним!

12 Нап'яв свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли,

13 пустив стріли до нирок моїх із свого сагайдака...

14 Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою на весь день...

15 Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином...

16 І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене,

17 і душа моя спокій згубила, забув я добро...

18 І сказав я: Втратив я сили, та моє сподівання на Господа...

19 Згадай про лихо моє та муку мою, про полин та отруту,

20 глибоко засіло все те в моїй пам'яті і пригнічена тим душа моя...

21 Оце я нагадую серцю своєму, тому маю я сподівання.

22 Це милість Господня, що ми не загинули, бо нема кінця його милосердю,

23 нове воно кожного ранку, велика бо вірність твоя!

24 Господь це моя доля, — каже душа моя, — тому я сподіваюся на нього!

25 Господь добрий для тих, хто на нього сподівається, для душі, що шукає його!

26 Добре, коли людина мовчазно сподівається на порятунок Господній.

27 Добре для людини, як носить ярмо в своїй молодості,

28 хай він самітно сидить і мовчить, бо поклав він на нього його,

29 хай закриє він порохом вуста свої, може є ще сподівання,

30 хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується...

31 Бо Господь не навіки ж покине!

32 Бо хоч він і засмутить кого, проте змилується за своєю великою милістю,

33 бо не мучить він із серця свого, і не засмучує людських синів.

34 Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі,

35 щоб перед обличчям Всевишнього в праві людині відмовити,

36 щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь!

37 Хто скаже і станеться те, як Господь того не наказав?

38 Хіба не виходить усе з вуст Всевишнього, лихе та добре?

39 Чого ж нарікає людина жива? Хай скаржиться кожен на гріх свій.

40 Виявимо дороги свої, вивчимо їх і повернемося до Господа!

41 звернімо своє серце та руки до Бога на небі!

42 Зрадили ми й неслухняними стали, тому не пробачив ти нам,

43 закрився ти гнівом і гнав нас, вбивав, не помилував,

44 закрив себе хмарою, щоб до тебе молитва моя не дійшла...

45 Сміттям та огидою нас ти зробив між народами,

46 наші всі вороги пороззявляли на нас свої роти,

47 страх та порожнеча на нас прийли, руїна та знищення...

48 Моє око проливає водні потоки через нещастя дочки мого народу...

49 Спливає око моє невпинно, нема бо перерви,

50 аж поки не зглянеться та не побачить Господь з небес,

51 моє око спричиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста...

52 Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно,

53 життя моє в яму замкнули вони і мене камінням закидали...

54 Піднялася мені вода над головою, я кажу: Пропав я!...

55 Кликав я, Господе, ім'я твоє із найглибшої ями,

56 Ти чуєш мій голос, не ховай же вуха свого від крику мого та від благання!

57 Ти близький того дня, коли кличу тебе, ти кажеш: Не бійся!

58 За душу мою ти змагався, о Господе, життя моє викупив ти.

59 Ти бачиш, о Господе, кривду мою, розсуди ж мою справу!

60 Усю їхню помсту ти бачиш і всі задуми їхні на мене.

61 Ти чуєш, о Господе, їхнє слово лихе проти мене,

62 вуста повсталих на мене та їхнє перешіптування весь день...

63 Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, я став глумливою їхньою піснею!

64 Заплати їм, о Господе, згідно вчинків їхніх!

65 Дай їм запекле серце, прокляття твоє хай буде на них!

66 Жени їх гнівом своїм і знищуй з-під Господніх небес!

Плач Єремiї 4

1 Як потемніло золото, щире те золото добре, неначе на розі вулиць каміння святе розкидане!

2 Коштовні сіонські сини, оцінені щирим золотом, тепер ось за глиняний посуд полічені, за вироби гончарські!

3 Навіть шакали витягують перса, годують своїх молодят, а доня народу мого жорстока, мов страуси в пустелі:

4 від спраги язик грудного немовляти до його піднебіння прилип...