У полоні Еміратів - Zhelizna

Тепер, коли правоохоронні органи та преса знають про всі події, ніхто не залишиться безкарним. Суспільний резонанс не дасть відкупитися від справи і мене це щиро радує. Справедливість має перемогти. І заради Асі я зроблю все, щоб так і було. Вона заслуговує бути у безпеці і знати, що це жахіття більше ніколи не повториться. 

Моя бідолашна маленька дівчинка, яка за життя потрапила у пекло і повернулася з нього. Більше їй нічого не загрожуватиме. 

***

Біля ліжка стоїть скляна з ваза з великим букетом білих орхідей. Я даю волю емоціям і торкаюся однієї з квіток. На дотик білосніжна пелюстка, наче вишукана атласна тканина, яка плавно розкривається піддаючись м’якому світлу. 

У голові з’являються асоціації з цим букетом. Мені здається, що він уособлює ніжність, легкість, невинність. І знаючи Халіма, він навмисно обирав його з таким підтекстом. Маліці не потрібно було підтверджувати мої думки, адже я прекрасно здогадувалася хто привіз стільки квітів. Тільки одна людина могла це зробити 

Посмішка з’являється на обличчі і я навіть не приховую її. Я знову починаю думати про Халіма, про його міцні обійми та бездонні очі, в яких хочеться потонути. Про ауру, яка змушує підкоритися. Їй я навіть не намагаюся чинити опору. 

Згадується наша першу зустріч, коли я стояла мов вкопана і не знала, як реагувати на статного чоловіка, чий погляд гіпнотизував мене. Далі ми поступово знайомилися, але щоразу коса находила камінь. Якби не мудрість Халіма, нам було б важко. 

Вперше я на нього подивилася іншими очима під час вечері, коли мені пообіцяли повернення додому. Ті сором’язливі обійми змусили моє сердечко швидше битися. Далі були інші дотики, кожен з яких закарбувався у пам’яті. 

Не знаю, що зараз зі мною відбувається, але я прикриваю очі і правою рукою тягнуся до обличчя, щоб легко погладити щоку. Саме так завжди робив Халім, коли ми були тільки удвох. 

Тільки я не одразу змогла зізнатися собі, що в середині згораю від таких простих маніпуляцій. Згораю від близькості дорослого чоловіка, з яким познайомилася за жахливих обставин. Але це єдине про що я ніколи не шкодуватиму, адже це знайомство сколихнуло моє життя.

Як так трапилося, що чоловік якого я так боялася, зміг викликати у мене такі сильні почуття, що простою симпатією мені їх важко назвати? На це запитання я не можу надати собі відповідь. Тай сенсу у ній немає. Моє рішення прийняте, залишилося його тільки озвучити. 

***

Коли Маліка повідомила мене, що Ася прийшла до тями, моїй радості не було меж. Розмова з поліцією відразу стала коротшою і я, зіславшись на важливі справи, попросив перенести мій допит на інший час. Зараз мені потрібно переконатися на власні очі, що моє юне дівча себе добре почуває. 

З відділку поліції до лікарні я мчав з припіднятим настроєм. Половина салону авто і багажник були заповнені різними подарунковими пакетами. Мені хотілося, щоб Ася хоч трохи відволіклася від тих подій. Деякі подарунки я обирав самостійно, з деякими мені допомогла Маліка, за що я дуже вдячний. 

У ліфті я їхав ніби на голках. Мені здавалося, що час тягнеться вічністю. Так сильно я хотів побачити Асю.

- Доброго дня, пане Халім - один з охоронців відчиняє переді мною двері і я вбігаю у палату. 

Асю я знаходжу навпроти великого панорамного вікна. Мені так сильно хочеться зробити три великих кроки, щоб обійняти дівчини зі спини, але я забороняю це собі. Після всього, що вона пережила, мої дотики можуть викликати у неї відразу. Я не маю права без дозволу торкатися її, навіть якщо шалено цього хочу. 

Наші з Асею погляди зустрічаються у відображені скла. Дівчина повільно повертається корпусом до мене і починає рухатися уперед. Я чекаю якогось знаку, щоб зрозуміти, що мені дозволено. Та коли мій торс обплітають чужі руки, я даю собі волю. Я міцно притискаю Асю до себе і зариваюся носом у її волосся. 

- Дівчинко моя, усе позаду. Тепер точно все скінчилося. 

- Ти врятував мене, не дав їм мене скривдити - голос такий тихий, що мені важко його розчути, проте серцю достатньо і цього шепоту. Воно вмить оживає і починає відлунням калатати по тілу. 

- Я обіцяв захистити тебе, але натомість допустив повторного викрадення. Мені так шкода. Пробач мене, будь ласка. 

- Ти не винний. Так мало трапитися. 

В емоціях я не одразу помічаю як починаю залишати поцілунки на маківці Асі. Це неправильно з мого боку, потрібно відсторонитися. 

- Ні, дай мені ще хвилинку - Ася міцніше притискається до мого тіла і я не противлюся. Хай робить все, що захоче. 

- У тебе буде хвилинка і не одна. Тепер, коли все позаду ми можемо дозволити собі більше. Я не встиг тобі раніше розповісти, але у мене є для тебе маленький сюрприз. Ми полетимо в Ніццу, до Лазурного берегу - хай робоча подорож змістилася, я все одно хочу, щоб ми з Асею опинилися у Франції - Тільки ти і я. Більше ніяких негараздів та переживань. І будемо там скільки ти захочеш. 

Після мого монологу Ася почала повільно відсторонятися від мене. Я поглянув в її очі і побачив там замість радості якесь збентеження. Погане передчуття неприємно залоскотало під ребрами. 

- Що таке? Тобі не подобається ідея?