У полоні Еміратів - Zhelizna

- Побачимо як ти заговориш, коли ми двоє одночасно увійдемо у тебе. Ще проситимеш нас подарувати тобі ласку, благатимеш не зупинятися. 

- Ніііі! - абая під натиском розходиться по шву і мого оголеного стегна торкається чужа рука - Не чіпай мене!

- Замовкни вже, бо починаєш дратувати - тиск на стегні стає сильнішим. Під пальцями точно з’являться сліди. 

Та тільки синці - найменша з моїх проблем. 

***

Кожний крок у підвалі змушував мої нутрощі горіти пекельним вогнем, яке породжує злість. Я мав змогу побачити такі жахіття, які у найтрашнішому кошмарі важко уявити. Ці нелюди мають поплатися, всі до одного будуть покарані. І я це зі своїми зв’язками проконтролюю.

Моя думка про підвал була вірною. Саме тут вони тримали дівчат у маленьких камерах, що нагадували клітки. 

- Аааааа… - надривний крик ніби електричний струм пронизує, коли я розумію, кому він належить.  

Ноги самі зриваються на біг до найвіддаленішою камери, в якій тримають Асю. Усього кілька секунд і я сіпаю на себе металеві двері, що приховують за собою жахливу картину, як двоє шайтанових дітей хочуть згвалтувати мою дівчинку. 

Мені зриває дах і я роблю два вистріла у кудись стіну, щоб привернути увагу. Хотілося б це зробити у клятих виродків, але тоді я ризикую життям Асі. 

- Що за чортівня? - чоловіки відстрибують від мого дівча, яке через це мало не падає додолу. 

Я швидко орієнтуюся і лювлю її у свої обійми. Далі мені вже нічого не цікаво. Ні як агенти притискають їх до землі, ні як висуваються обвинувачення у торгівлі людьми. Це все втрачає сенс, адже я дивлюся на прекрасне личко, яке зараз забруднене кров`ю і дякую Аллаху за те, що ми встигли. 

- Халіме? Ти прийшов за мною? - у голосі скільки зневіри, що у мене серце крається. 

- Прийшов. Я обіцяв, що врятую тебе. Ти будеш у безпеці.

По блідій щоці тече одиника сльоза, після якої Ася прикриває очі. Я дивлюся, як її шия безвольно відкидається назад і розумію, що моя дівчинка втратила свідомість. Її терміново потрібно показати лікарям. 

Перехопивше зручніше тіло Асі, я підводжуся з колін і йду у сторону виходу. Агенти розступаються переді мною, коли бачать нішу в моїх руках. Я дуже радий, що нам ніхто не перешкоджає. 

На вулиці я маю змогу вдихнути на повні груди і поглянути на прекрасну картину. Десять чоловіків і дві жінки стоять на колінах, а їхні руки закладені за голову. На них націлені дула пістолетів і за один рух агенти можуть випустити кулі. 

Як у заповільненій зйомці перед ворітьми з'являються екіпажі швидкої допомоги, з якої вибігають лікарі з ношами у руках. Тільки зараз я починаю розуміти, що найстрашніше уже позаду. 

Ми встигли. 

Я врятував Асю. 

P.S. Редагувала поспіхом, тому могла щось пропустити, але я виправлюся.

Для мене цей розділ був надзвичайно емоційним. Я щиро сподіваюся, що Вам він сподобався. Мені буде приємно прочитати коментарі)