У полоні Еміратів - Zhelizna

- Що? - міміка колишньої змінюється, коли вона усвідомлює почуте. Я бачу чужу розгубленість, але не зважаю на неї. 

- Те, що чула. Ася була мені невісткою, а стане дружиною. Як тільки я визволю її з того прокляття, одразу зроблю її своєю. 

- Це ж ганьба! Вона жінка твого покійного брата. Що скажуть люди на такий сором? Навіть ідда не минула, а ти таке говориш. Не гніви Всевишнього, Халіме!

- Мені чхати на те, що думають люди. Я заберу її з клятих Еміратів і ми будемо щасливі. І я рекомендую змиритися з цим, бо бачить Аллах, моє рішення не підлягає обговоренню. 

***

До аеропорту я їхав ніби на голках. Тисяча і одна думка роїлася в моїй голові. І кожна стосувалася Асі, яка вже добу невідомо де. Зараз немає нічого важливішого, ніж це дівча. 

Повертаючись до Еміратів я не знав чого мені чекати. Спочатку неочікувана новина про весілля, далі звістка про смерть брата. Я дивувався подіям і навіть не здогадувався, що попереду доведеться пройти через Асю, яку помилково вважав представницею ескорту. 

Попереджати Марину про свої дії я не бачив сенсу. Скоріше за все вона і не зможе мені відповісти. Тому ми з охоронцями вирішили заїхати на підземну стоянку, де має бути припаркований чорний мінівен. 

Мої люди зайняли шість різних автомобілів, які мали змішатися з натовпом. Ми приблизно обговорили свої позиції, з яких планували спостерігати за виходом Марина. На щастя, я знав потрібний нам термінал і був впевнений, що саме ним жінка скористається. 

***

- Новенька уже в дорозі. Потрібно підготувати для неї камеру. Бос сказав, що хоче притримати її, бо поки немає вдалих пропозицій.

Нутрощі скручує тугим вузлом від злості, коли я розумію, що ще одна невинна дівчина опиниться у цьому проклятому місці. І як же цим покидькам все сходить з рук? Чому вони такі безкарані? Де справедливість на цьому світі? 

- У нас якраз є одна вільна з ліжком. Але якщо буде сильно брикатися, то запроторимо її до кралі - серце пропускає удар, коли я розумію, що зараз мова йде про мене. 

Завдяки дірці в стіні я маю можливість чути чужі розмови і здогадуватися про те, що далі відбуватиметься. Не скажу, що мені це якось допомагає, навпаки, стає все страшніше.

- Ні, ще можуть збунтуватися у двох. Тай Бос має на неї плани. Думаю, що довго вона тут не пробуде. 

Байдуже, що зі мною буде. Нехай найстрашніший розвиток подій, але я хочу, щоб це очікування вже нарешті скінчилося. Гірше нього немає нічого. Я так втомилася…

*** 

Хвилина за хвилиною я вдивлявся в обличчя людей, що змінювалися один за одним. Мені здавалося, що Марина ніколи не вийде на стоянку, та побачивши її з рожевою валізою, мій пульс пришвидшився. Це була вона, а отже, місія починається. 

Жінка йшла невпевнено і постійно озиралася по сторонах. Коли вона бігло кинула погляд на мій автомобіль, мені здалося, що я побачив подив, який швидко приховався за дружелюбною посмішкою, адресованою не мені. 

Її зустрічало двоє чоловіків, які одразу потягнулися за валізою, щоб “допомогти”. Побачивши зустріч з ними, я дав сигнал своїм людям. Ми маємо бути напоготові і цього разу не впустити виродків з поля зору. Вони мають відповісти за всі свої дії. 

Марина сідає до чорного мінівену і я заводжу двигун свого джипу. Не знаю скільки автомобілів буде їх супроводжувати, але точно хочу бути серед них. 

Кілька хвилин нічого не відбувається. Я покірливо чекаю. Як тільки мінівен починає рухатися, я відчуваю прилив адреналіну. Рука сама тягнеться до керма, щоб плавно виїхати з-за колони і попрямувати слідом. У бокових дзеркалах видно, що мої люди рушають за мною, а поруч є ще декілька автомобілів, які можуть належати Інтерполу. Фактично мінівен оточений з усіх сторін. Їм не вдасться від нас втекти. 

Минулого разу ми звернули не туди, зараз я закарбував у пам’ять клятий номер, щоб не повторити своїх помилок. Навіть уві сні я зрозумію за ким потрібно прямувати. 

Опинившись на шоссе стрілка на спідометрі росте вгору. Зараз не до думок про правила дорожнього руху, адже серце відчуває тривогу. Чим ближчим я стаю до Асі, тим важче мені на душі. Внутрішнє передчуття підказує мені, що зараз може щось трапитися і від цього кров холоне в жилах. 

- Моя маленька дівчинка, потерпи ще трішки…

Нога знову натискає на педаль газу і я починаю маневрувати  між автомобілями. Мінівен прямісінько переді мною і я ні на метр не хочу від нього відставати. 

***

Кілька хвилин тому до лігва приїхав так званий “Бос” цієї наволочі. Ні минулого разу, ні зараз я не маю можливості побачити його обличчя, проте відразливий голос чую дуже добре. Він наповнює мене гидотою, проникаючи у вуха, як отруйний дим. Відчайдушно хочеться обхопити голову двома руками, але я не можу цього зробити. 

Боже, це просто нестерпно чути, як якась тварюка розпоряджається чужими життями. Таке відчуття ніби ми не люди, я якась худоба. Нас продавали, дарували і готували на забій. І не знаю, кому мало більше пощастити. До мене теж черга дійшла. Я ж вживаний товар, а тому користі від мене мало. 

Коли металеві двері відчинилися, я вже знала про свою долю…