У полоні Еміратів - Zhelizna

- Подобається, але більше мені хочеться повернутися додому.

- Це не проблема. Лікарі кажуть, що твій стан стабільний, а тому до вечора тебе зможуть виписати.

- Ні, Халіме…  - у звертанні стільки гіркоти, що я навіть не радію тому, що почув від Асі своє ім’я - Я хочу повернутися до свого дому. Хочу нарешті покинути Емірати і воз’єднатися зі своєї сім’єю. 

Мене ніби крижаною водою облили. Я наскільки занурився у свої почуття та переживання, що навіть не замислювався про подібний розвиток подій. Асю ж більше нічого не тримає в Дубаї, а тому вона може повернутися до України. 

- Колись ти пообіцяв, що відпустиш мене додому, коли все з’ясуєш. Зараз цей день настав - Ася робить крок назад, а мені здається, що між нами виростає ціла прірва. 

- Твоє повернення до України буде остаточним? - у глибині душі я прекрасно знав відповідь, але мені хотілося помилятися. 

- Так. Більше мене тут нічого не тримає. Я можу тільки подякувати за гостинність, але більше нею не буду зловживати. 

Ася повертається до мене спиною і знову йде до вікна. Я розгублено дивлюся на її згорблену спину і розумію, що потрібно щось вдіяти. Бо якщо зараз змовчати, то я про це шкодуватиму. 

На важких ногах я роблю два кроки уперед, доки не опиняються біля дівчини. Моя голова знесилено впирається у її плече, а легені наповнюються повітрям. Мені важко зараз сформулювати думку, адже подібного розвитку подій я не очікував. 

- Так, можливо, тебе тут більше нічого не тримає, але я можу це змінити. Якщо ти даси мені шанс… нам шанс, то я постараюся докласти всіх зусиль, щоб змінити твоє рішення. 

Юне тіло напружується від почутого. Я не маю змоги бачити обличчя Асі, але думаю, що воно здивоване. Для себе я вже все вирішив, але чи буде це прийнято дівчиною, я не знаю. 

- Навіщо тобі все це? 

- Тому що я втратив голову з твоєю появою у моєму домі. Тільки у 38 років зрозумів, що таке справжні почуття. Ти показала мені їх. Змусила відчути безкінечну ніжність до себе. Я не готовий втратити тебе. 

- А я не готова прийняти твої почуття… особливо після всього, що пережила - всередині ніби щось тріскається. Я відчуваю пронизуючий біль, який потрапляє в саме серце. 

- Якщо я тобі дам час на роздуми? 

- Я не знаю чи це допоможе. Мені може знадобитися його дуже багато, тому я не хочу давати марних надій - Ася досі стоїть до мене спиною і не дає можливості поглянути на її емоції. 

- Знаєш, якщо я маю хоч маленький шанс на взаємність, я готовий чекати вічність. Я готовий весь світ кинути до твоїх ніг, тільки скажи мені, що ти хочеш. 

- Хочу, щоб ти відпустив мене. Будь ласка...

Всередині щось обривається. 

Я відстороняюся від дівчини і роблю два кроки назад, щоб не порушувати її особисті кордони.

- Якщо це твоє єдине бажання, то так тому і бути. Я поговорю з лікарем за твій стан і якщо він погодить переліт, то ти вирушиш першим ж рейсом.

P.S. Що ж, залишився фінал. Не пропустіть у суботу та неділю завершальні розділи та епілог. Обіцяю, що кінець нікого не розчарує)