Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

У гостях ми затримуємось довго. На годиннику четверта, коли ми прощаємось і йдемо додому. Скоро з роботи прийде наш тато і потрібно ще приготувати йому щось смачненьке.

Проходить п’ять хвилин після того, як ми заходимо до квартири, раптом чую дзвінок у двері. Уявлення не маю, хто це може бути. Залишаю Соню у дитячій і іду відчиняти.

-         Сюрприз! – радісна Аліса вривається у коридор з рожевою валізою на коліщатках.

Широко розкриваю очі від подиву. Не очікувала на її приїзд. До нас нерішуче підходить Соня і перелякано дивиться на худу біляву тьотю. Та активно нахиляється до дитини і сюсюкається з нею.

-         Ми чекали тебе в неділю, разом з батьками, - коментую, не знаючи, що ще сказати.

-         Захотілось приїхати раніше, - упевнено говорить не відводячи уваги від моєї доньки. – Трохи у вас погостюю. Ви ж не проти?

Запитання лишаю без відповіді. Мені то байдуже, а от Давид навряд чи зрадіє такій новині.