Врятуй мене, якщо зможеш - Ольга Християнчук

-         І де ти збираєшся спати? У нас немає для тебе окремої кімнати, - суровий погляд Давида просвердлює наскрізь сестру.

Аліса сидить за столом і наминає печиво з чаєм, котрим я її щойно вгостила.

-         У Соньки розміщуся. Я бачила, у її кімнаті є диван. Мені вистачить, - вона безтурботно підносить на брата очі, котрий стоїть збоку від неї, схрестивши руки на грудях.

-         Будеш нашій дитині спати не давати? Я ж тебе знаю, ти раніше дванадцятої додому не приходиш.

У них завжди стосунки були не прості. Аліса тягнулась за ним, як за старшим братом, а Давид ставився до неї занадто вимогливо. Він постійно говорить, що вона несерйозна і балувана. На мою думку він має рацію, але ж все ж таки вона його сестра.

-         Не виженеш же ти мене на вулицю посеред ночі.

-         Я ще подумаю, - туманно відповідає мій чоловік і я вирішую, що пора втрутитись.

-         Ніхто нікого виганяти не збирається, - підходжу я до них, встаю поруч з Давидом. – Можеш гостювати в нас скільки хочеш.

Чоловік кидає на мене незадоволений погляд. Я кладу на його груди долоню у заспокійливому жесті.

-         Дякую, Надію. Хоч ти на моїй стороні, - Аліса підноситься з місця. Я не на її стороні, просто не хочу, щоб брат і сестра сварились. – А зараз мені треба йти. Маю важливу зустріч.

-         Куди це ти зібралась? – Давид іде слідом за дівчиною, котра легко нас оминула і направляється до виходу. – Я тобі не нянька. Бавити тебе не збираюсь.

-         І не треба. Я доросла дівчина, - весело кидає вона через плече.

Незадоволення брата її взагалі не турбує. Аліса має щасливий вигляд і піднесений настрій. Я задаюсь питанням, куди це вона на вечір зібралась у незнайомому місті. І з ким?

-         Щоб до десятої була у дома, інакше не пущу! – викрикує мій чоловік їй у слід.

-         Добре «таточку», - чуємо у відповідь і вхідні двері закриваються.

-         Чому ти такий роздратований? – не розумію я. – Ну побуде у нас трохи і поїде назад.

-         Її «трохи» може відрізнятись від твого «трохи».

-         Та годі тобі, - з дитячої з’являється заспана Соня. Вона незадоволено тре свої очі і направляється до нас. – Ось бачиш, малу розбудив. Вона тільки що заснула.

Давид бере дочку на руки і в мить заспокоюється. Він цілує її у лоб і ніжно обіймає. Вона діє на нього мов валер’янка і вже через хвилину він забуває про сестру і сварку з нею.

-         Ходімо повечеряємо, - обіймаю за плечі і підштовхую на кухню. – Ти напевне голодний.

Давид повертається до мене, нахиляється і легенько цілує у губи. Зараз він розслаблений і задоволений.

-         Стомився шалено. Клієнтів кожного місяця все більше. У мене вже вільної хвилинки не залишилось.

-         Це ж добре, хіба ні? – ми заходимо на кухню і він з Сонею на руках сідає за стіл. Я кручусь біля плити, накидаю вечерю.

-         Авжеж добре, - стомлено посміхається мені. – Адже фінансова незалежність вимагає труда.

Я дивлюсь на свого чоловіка. Він багато працює, старається і я це ціню. Та іноді мені здається, що він може здатись. Закинути все і звернутись по допомогу до батька, який тільки того і чекає.

-         Ти жалкуєш про це все? – не впевнено запитую і обводжу руками простір навколо себе.

Для хлопця з золотої клітки важко жити звичайним життям. Кредити, відповідальність за сім’ю, рутинна робота, яку не можна покинути, коли захочеш. Все це давить на нього, я знаю. Іноді бачу в його очах якусь приреченість і пустоту. Це триває лише мить, та я встигаю помічати. Скоро я вийду з декрету, відправлю Соню в дитсадок і допоможу йому нести фінансовий тягар. Моя співпраця з рекламним агентством трохи підкидає грошей, та це нерегулярні замовлення і розраховувати на них не варто.

Напевно Давид помічає схвильованість в моїх очах, тому як піднімається з місця і підходить досить близько. Відчуваю тепло його тіла, пристрасний погляд зелених очей заглядає прямо в душу. Соня між нами нетерпляче ворушиться і торкається мого волосся. В таку мить всі страхи розвіюються. Кохані мною люди поруч і я щаслива.

-         Ніякі гроші і легке життя на змусять мене відмовитись від вас, - палко вимовляє чоловік і я йому вірю. – Ви сенс мого життя.

Він підтверджує слова ніжним поцілунком і я забуваю про все на світі.

Пізніше в вечері, коли Соня міцно заснула, ми відправляємось в спальню і з насолодою проводимо час на одинці. Разом побути не вдається дуже часто, тому ми використовуємо кожну вдалу хвилину.

Я ще не сплю, коли вхідні двері тихо відчиняються. Шурхіт у коридорі привертає мою увагу. Дивлюсь на чоловіка, він вже міцно спить. Затримую погляд на його мирному і розслабленому обличчі. От і добре, не буде знати, коли його молодша сестра повернулась додому. А на годиннику вже по одинадцятій.

Повільно, щоб не розбудити Давида вилажу з під ковдри і виходжу з спальні. Диван я Алісі приготувала, та все одно хочу проконтролювати, щоб не шуміла. Як розбудить Соню, прийдеться довго малу вколисувати знову.

На кухні горить світло і я направляюсь туди. Аліса сидить за столом спиною до мене, голова опущена. Вона якась підозріло тиха і я напружуюсь. Може з нею щось сталось? Не розумно ходити так пізно по чужому місті. І чим вона тільки думає?

Підходжу до неї ближче, ледь торкаюсь плеча. Вона здригається від дотику і підносить на мене заплакані очі. Косметика розмилась і обличчя у чорних пасмах.

-         Чого ти плачеш? Що сталось? – занепокоєно запитую, сідаю поруч з нею.

У голову лізуть всякі нехороші думки. Не потрібно було її нікуди відпускати. Давид правий, вона не серйозна і нам за неї відповідати.

Аліса вдивляється мені в обличчя, кривиться і тихо хмикає. Такою її ще ніколи не бачила.

-         Я посварилась з хлопцем, - видавлює з себе. – І здається він готовий мене покинути.

Сльози горохом течуть по її зашарілих щоках, а я нічого не розумію. У неї є хлопець? Я майже нічого не знаю про особисте життя Аліси.