У полоні Еміратів - Zhelizna

Одна маленька дівчинка змусила мене втратити голову і я не уявляю, що зі мною буде, якщо з нею щось трапиться. Для себе я все вирішив. Як тільки завершиться місія, ми поговоримо з Асею. Я хочу зізнатися їй у своїх почуттях і пообіцяти, що кину весь світ до її ніг. 

- О, Аллах. Прошу, допоможи, щоб новий день настав. Допоможи врятувати Асю з того пекла. 

***

- Відпустіть мене. Чуєте!? Облиште мене… 

Голос дівчинки з сусідньої камери перетворюється на крик суцільної допомоги, як намагання вигнати страх зі свого тіла. Його відлуння відбивається від бетонних стін, нагадуючи звук бійця, що бореться за власне життя. 

На почуте моя фізіологія реагує пришвидшеним пульсом і стиснутими кулаками за спиною. Я намагаюся втримати реальність від себе. Це єдиний спосіб не зійти з розуму від страху. 

- Я нікуди з вами не піду! - а далі знову несамовиті крики.

До мене доносятся звуки ударів та гучні схлипи, через які я зажмурюю очі. Два з половиною місяці тому я так само пручалася тим виродкам. Навіть намагалася втекти, та тільки я не знала, що це неможливо. Так і ця бідолашна не знає. 

Виходу звідси немає, потрібно тільки змиритися.

***

Ранок зустрів мене з шаленою важкістю в голові. Я навіть не міг сконцентруватись на молитві і постійно збивався з неї. Усі мої думки були про те, що до місії залишилися лічені години. 

Головне, щоб ми встигли.

Марина не хотіла говорити деталі, а особливо, коли початок. Та тільки я не такий дурний та наївний. Вивчити рейси з Києва до Дубаю було не складно, як і скласти пазл докупи. Тепер я знаю, що опівдні половина аеропорту буде заповнена людьми з Інтерполу, щоб простежити за виродками і викрити їхнє лігво. 

Можливо, сьогодні єдиний шанс і я молю Аллаха про те, щоб нам все вдалося. Мої люди також будуть напоготові. Минулого разу ми впустили потрібно автівку, але сьогодні навіть птаха не пролетить непоміченою. 

- Асю, дівчинко моя маленька, я не стримав обіцянку, що ти завжди будеш у безпеці. Та бачить Всевишній, сьогодні все скінчиться. Ми врятуємо тебе.

***

- Хто тут у нас прокинувся? - двері з гуркотом вдаряються об стіну, коли до кімнати заходять двоє чоловіків. Бачачи їх, я машинально відповзаю назад. 

- А за ніч клепки стало більше. Навіть прокляттями не розкидаєшся? 

Інстинкт самозбереження кричав мені про те, щоб я мовчала. І сьогодні я вирішила його послухатися. У мене зараз надто невигідне становище і не варто його погіршувати. 

- Хочеш пити? - переді мною ставлять пляшку з водою, на котру я жадібно дивлюся. У роті жахливий присмак крові, а ще неймовірна засуха. Та тільки від цієї подачки немає жодної користі, адже мої руки зв'язані за спиною. 

- Що, не можеш відкрити? - чоловіки регочуть на всю кімнату тільки від моєї безпомічності - Якщо ти нас гарненько попросиш, то ми тобі допоможемо. 

Я розумію, на що ця наволоч натякає і від цього стає так кепсько на душі. 

- Краще вмерти від спраги, ніж торкнутися вас. 

- А краля знову зубки показує - мене намагаються схопити за підборіддя, але я швидко орієнтуюся і боляче кусаю руку чоловіка. Знаю, що це помилка, про яку я пошкодую, але радію тому, що змогла йому хоч якось нашкодити. 

- Мала сука, ти граєшся з вогнем - виродок дивиться на сліди від моїх зубів і потирає місце, яке його болить. 

- Обідом повернеться Бос і він вже вирішить твою долю. Думаю, що твоє личко нікого більше не зацікавить і ти підеш на органи. 

- Але перед цим ми з тобою добряче пограємося. Ти задовольниш усіх, хто тебе захоче і ніхто тобі не допоможе. 

Це були останні слова, які я почула. Той, кого я вкусила, взяв до рук пляшку з водою і демонстративно вилив її переді мною. Гірше, ніж спрага, мене мучило усвідомлення. Милосердя не варто чекати. Ці тварюки відіграються на мені і краще вмерти до цього. 

***

- Я не знаю, що нас може чекати під час цієї місії, але якщо буде стояти вибір захистити Асю чи мене, то ви обираєте її. Щоб там не було, ви не маєте права ослухатися цього наказу - озброєні охоронці кивають моїм словам. 

Зовсім скоро ми вирушаємо в аеропорт і я вирішив провести їм інструктаж. Мені байдуже на поліцію та людей з ООН, я можу покладатися тільки на себе. 

- Халіме, що ж ти робиш? Ти хіба не розумієш, що наражаєш себе на небезпеку? - голос колишньої дружини за спиною змусив мене перерватися. Я повернув голову, щоб поглянути на розлючену Джаннат і занепокоєну Маліку. 

- Пане Халім, пані Джанат має рацію. Поліція взялася за цю справу. Нам потрібно молитися і чекати гарних новин. 

- Ні, Маліка. Я не можу просто сидіти вдома, знаючи, що Ася в небезпеці.

- Та хто така ця Ася, що ти готовий залишити свою доньку без батька!? Що це за жінка така, що ти носишся з нею і пилинки здуваєш? - Джаннат переходить на підвищенні тони чим починає сильно мне дратувати. 

- Ти хочеш знати, хто така Ася? - у відповідь кивання головою - Це моя жінка! Моя!