Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

Та з чемністю у мене проблеми.

— Ніякого шампанського! Десять хвилин на душ і вимітайся звідси. Мені потрібно працювати. А, і труси свої забери.

Десь з четвертої спроби я підчепила кінчиком ручки мітелки мереживо, що належало білявці, і шпурнула його ближче до неї.

Її роззявлений від такого нахабства рот повторив форму каліграфічно правильної літери «о». А ще в неї дрижала одна повіка — здавалося, ніби її праве око сигналізує мені абеткою Морзе.

— Та як ти смієш!

Можливо, я помилилася, припустивши, що Соретті підчепив гієну — по-зміїному шипіла вона вкрай переконливо.

— Ти свою місію виконала, вільна, — холодно заявила я.

Відверто по-хамськи спілкуючись з його коханками, я грала з вогнем — Тоні не давав додаткових вказівок щодо контрастного душу з неповаги після гарячої ночі з ним, але те, як він сам ставився до цих дівок, було поганим і дуже заразним взірцем, котрий я одразу ж злизала.

— Я поскаржуся Тоні! — все точно за розкладом — вона перейшла до погроз, далі прийняття і ганебна втеча з підібганим хвостом. — І він викине тебе звідси! Ти ніколи не знайдеш пристойну роботу після розгромних рекомендацій, і згниєш у підворітті Бронксу!

Ривком розвернувшись на п’ятах, білявка понеслася до спальні на крилах своєї люті. Сподіваюся, перевдягатись, не барикадуватись там до повернення господаря.

Через п’ятнадцять хвилин вона знову постала переді мною вже в мінісукенці, яка шаруділа величезною кількістю паєток наче зміїною лускою. В очах у неї ще палахкотів гнів. Якщо, не дай Бог, вчепиться мені у волосся, я ж до пенсії не розплачуся за її зламаного носа.

Зневажливо пирхнувши, моя опонентка не промовила більше ані слова, лише спантеличено покосилася на свою білизну на підлозі, і попрямувала до ліфта. От курва!

Я кинулася до неї, виставивши перед собою мітелку як меч, на кінчику якого теліпалося кляте мереживо.

— Кажу, труси свої забери, на згадку їх зберігати ніхто не буде!

Бісові двері ліфта зачинилися просто в мене перед носом.

Колись за такі вибрики карма гарненько напіддасть мені під мій симпатичний задок.

Або це зробить Тоні.

Скинувши халат — все має бути чесно, — я нарешті серйозно узялася до роботи. Двійко брудних келихів і порожня тарілка чекали на мене біля канапи. Які ще сюрпризи знайдуться у цій зоні блондинистого зараження? На щастя, використаних презервативів Тоні позбувається самостійно.

Увімкнувши спалах на телефоні, я опустилася на коліна і з острахом зазирнула у темряву, побоюючись геть не підканапного монстра. Тієї миті ліфт, що піднявся в пентхаус, повідомляючи про своє повернення та чиєсь прибуття, з тихим шерехом розсунув дверцята. Чорт!

Напевно, білявка народила-таки уїдливу відповідь чи повернулася по труси. Вони терпляче чекали її на підлозі, та їм гарантовано уготовано майбутнє у сміттевому відрі.

Обережно висунувши голову з-за спинки, усвідомивши за дві секунди, що в такому положенні мені халат не надіти, я побачила аж ніяк не її, спраглу реваншу. А Джованні Соретті, який озирався навсібіч в пошуках сина. Гірше й не вигадаєш!

З батьком Тоні ми раніше не перетиналися. Він не навідувався до пентхауса, а його син зайвий раз не згадував про нього, з чого я зробила висновок, що стосунки між ними натягнуті й вельми прохолодні. Принаймні авторки колонки пліток, звідки я знала, як виглядає ватажок клану Соретті, мали таку саму думку щодо атмосфери у цьому родинному колі.

Але всіх, звісно, більше цікавили не родинні зв’язки, а любовні походеньки батька й сина — вони немов змагалися в кількості гучних перепихів, хоча Великий Джо відправив нащадка в нокаут, встигнувши ще зіграти шість шлюбів. Розлучень на його рахунку було також шість, що багато про що говорить.

Джованні Соретті, який провів на світі півстоліття і вісім років на додачу, належав до чоловіків, яким поважний вік був до лиця — вибілені скроні та життєвий досвід, що залишив пару глибоких складок у нього на лобі, лише посилювали його шарм, яким він наче променів, ще й рота не відкривши. Мало хто може похвалитися подібним першим враженням, що ледь не збиває з ніг.

Втративши зв’язок з реальністю на кілька секунд, я безсоромно порівнювала його з Тоні, який поступався батькові, до речі, відразу по кількох пунктах. І просто витріщалася на нього, як і раніше стоячи в одній білизні навколішки на підлозі.

Великий Джо — його називали так навіть у світських хроніках, не тільки в колі близьких, — швидко помітив мене і привітно посміхнувся.

— І що за чарівне створіння ховається за диваном?

Насичений густий баритон пестив слух, розганяючи й без того розігріту його появою кров.

Не одразу усвідомивши, що він звертається до мене, я приречено випросталася, безвольно витягнувши руки по швах; поміркувавши, що сором’язливо прикриватися безглуздо, я просто опустила очі, воліючи провалитися крізь землю. Це не вперше, коли я опиняюся в незручній ситуації, але подібного зі мною ще не траплялося.

— Елізабет, пане.

Все з тією ж усмішкою Джованні оцінював мене поглядом, не пропускаючи жодної оголеної ділянки мого тіла, клаптика мережива сьогоднішньої уніформи і вигина під нею. Чим нижче опускалися його очі, що спалахнули професійною цікавістю запеклого ловеласа, тим сильніше паленіли мої щоки.

— Елізабет, сина мені теж варто шукати під диваном? — несподівана зустріч не відволікла його від головної мети візиту.

— Ні, він ховається десь на Мангеттені — зустрічається з кимось у сквош-клубі, наскільки мені відомо. Його немає приблизно годину, — пробурмотіла я, не впізнавши спочатку свій голос, який незвично тремтів.

— І ви розважаєтеся за його відсутності прибиранням? — Великий Джо продовжував дивуватися, бажаючи більше дізнатися про те, що відбувається. Так, логічно. Наївно було розраховувати, що він миттєво зірветься з місця і вирушить на пошуки Тоні, зачепившись у нього вдома з напівоголеною мною.