Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

Щоразу, коли переді мною поставало це його питання, коли воно звучало так проникливо і шанобливо, з придихом і передсмаком, я корилася не тільки тому, що практично повністю належала йому за контрактом. Мені по-справжньому це лестило. Ніхто з босів ще не ставився до мене так, особливо минулий.

Тоні намотав на вказівний палець пояс мого шовкового халата і неквапливо потягнув його на себе, як стрічку банта на подарунковій коробці. Слабенький вузол здався його м’якому натиску без опору, приглушеного винного відтінку тканина плавно відсунулася, і з-під неї показався розшитий золотою ниткою комплект білизни.

Я подивилась на Соретті — в його очах не було ані хтивості, ані хижого азарту, ані потреби у володінні мною, лише непідробне, найщиріше захоплення, те, яке зустрічається у поціновувачів мистецьких творів у галереях та музеях. Кожна дівчина мріє зловити на собі подібний погляд, відчути його сповна, насититись ним — від краю до краю, від вій, що тріпотять як крила полохливого метелика, над паленіючими щоками до вкраденого удару серця — і вдарити ним голодну самооцінку.

Та не слід забувати, що він мій бос, не бойфренд, але чомусь мені здавалося, що його вчорашня подружка могла і не вшануватися подібнім ставленням до себе та своїх принад. Здавалося чи я дійсно воліла думати саме так? Все-таки зараз особливою була я.

А Тоні Соретті просто подобалось бачити, на що він розтринькав купу грошей. Ця думка швидко спотворила чарівність моменту між нами. Смикнувшись вбік, вириваючись з його полону, я з непритаманною мені скромністю хутко зав’язала халат.

— От навіщо тобі покоївка, яка швендяє по хаті у білизні, якщо тебе постійно не буває вдома? — пробурчала я, акомпануючи кавомашині. — А якщо буваєш, то на комусь, і тебе геть не хвилює в той момент, у що я вбрана.

Заплющивши одне око, Тоні ліниво знизав плечима. Так, йдучи з пентхауса, він неодмінно здійснював цей вранішній ритуал, але більшість часу я проводила на самоті. Попередні покоївки, які працювали в нього, назвали б мене щасливицею.

— Навіть за своєї відсутності я знаю, які на тобі трусики. Ця згадка тішить мене упродовж всього довжелезного дня.

— Здається, ти ще більший збоченець, ніж я вважала.

— Ти навіть не уявляєш наскільки, Лізбет. Подумай про це сьогодні вдень, гаразд?

Той розпусний погляд, на який я нарвалася після цієї пропозиції, міг би спалити всю кухню за дві секунди.

— Та на біса ти мені здався.

Іншої, настільки ж правильної, відповіді просто не існувало в природі. Все-таки в нас є якась гармонія, не варто її порушувати, запрошуючи Соретті у свої думки, або, ще гірше, еротичні фантазії.

Поснідавши після того, як Тоні пішов, я швиденько переглянула стрічку свіжих пліток, щоб розвідати обстановку з ким він учора зависав і кого я ось-ось зустріну в дверях його спальні.

Хай йому грець! Вчора він був обережний як ніколи і не натрапив на жодного фотографа. Трясця! А якщо наша гостя валятиметься в ліжку аж до вечора? Хоч я і не церемонилася з підстилками Соретті, та все ж таки поки не наважувалася будити їх, витягуючи за коси до ліфта, бо вони й так інколи репетують, а подібне ставлення лише б накинуло гучності лементу.

Ще я не роздягаюся, поки ті шльондри перебувають у квартирі. Споглядання мого задка спонсорує лише Тоні, я не маю наміру безплатно демонструвати його усім підряд. Та й навряд чи при знайомстві він попереджав їх, що в його пентхаусі мешкає напівгола покоївка. Звичайно, я наривалася на питання, багато питань, дурних і зовсім непотрібних, але наявність на мені, мінімум, халата принаймні трохи зменшувала їх кількість.

Прихопивши кошик, насамперед я вирушила до вітальні та вибризкала на канапу половину пляшки антибактеріального засобу. Якби він ще знищував біологічні сліди…

Подушка вирушила до напівпорожньої морозилки, забитої лише льодом та морозивом, — так у неї з’явився крихітний шанс позбутися жуйки, що наче приварилася до синього ворсу, — а чужа білизна лишилася недоторканою — хоч я й користуюся рукавичками, існує межа моєї гидливості.

Змахнувши якісь крихти зі столу, я розвернула голову до низенької білявки, що нарешті випливла зі спальні і тепер, що привернути мою увагу, відчайдушно кахикала, ніби потребує застосування прийому Геймліха. Волосся з правого боку її голови стирчало вгору, надаючи їй неймовірну схожість з божевільною з малобюджетного хорору; а відсутність опущеного сором’язливо погляду та сутулості від ніяковіння підказувала, що у здогадках я не помилилася: останній підвид, найвередливіші.

Затягнувши міцніше вузол на поясі, я зціпила зуби, сердито прошивши її поглядом. Може, щоб показати, хто у цьому будинку справжня господиня. Або одразу відбити в неї всяке бажання викаблучуватися.

— Тоні? Тоні, зайчику, куди ти зник?

З делікатним покашлюванням було покінчено, тепер вона навмисне ігнорувала мене. І я б з радістю відповіла їй взаємністю, якби в пентхаусі був ще хтось, окрім нас.

— Його немає. І я не чекаю його раніше ночі.

Чи ранку. Як пощастить. Йому, не мені.

— А ви?..
— Елізабет, його покоївка.

— Чудово, — радості на її обличчі не споглядалося. — Тоді наберіть мені ванну, Елізабет, і подайте туди келих шампанського. Тоні сказав, я можу почуватися як удома, і я, мабуть, скористаюся його гостинністю.

Вивчивши поглядом моє дивне вбрання, вона пригладила долонями місцями неабияк зім’яту сорочку Соретті, яку вдягнула, піднявшись з ліжка.

Зажавши під пахвою мітелку для пилу, я скривила губи на кшталт доброзичливої усмішки. За відсутності Соретті тут діють мої правила. Тож вилежуватися у ванні, дорогенька, ти не будеш!

Опиняючись у подібній ситуації, я завжди порівнювала себе з Альфредом, що надміру опікується Бетменом, а насправді була не більше ніж Пеппер Паттс — вона безпристрасно і підкреслено ввічливо випроваджувала копняком під сраку вранці коханок Старка.