Покоївка з привілеями - Софі Бріджертон

Та хіба я не знаю? Вся їжа, котру ми маємо в пентхаусі, з ресторану. Біля плити Соретті я не бачила ще жодного разу. Та завдяки тепер це можна викреслити з мого списку, наступні у черзі єдинороги.

— Так, і саме це найпідозріліше з всієї твоєї сьогоднішньої поведінки.

Відпивши вина, Соретті гучно зітхнув.

— Гаразд, тоді повернемося до справ. Я планував тебе задобрити. Великого Джо дійсно вельми вразила ваша зустріч.

Я не помилилася — без участі Джованні не обійшлося. Тоні, звичайно, самостійний хлопець, але, ймовірно, платить за все батько, йому й вирішувати, з чим — чи з ким — син гратиметься. Хоча раніше сильного впливу від нього я не помічала, але й зі старшим Соретті зустрілася сьогодні вперше.

— І він заборонив тобі тримати голу покоївку? — обережно перепитала я. Апетит в мене зник остаточно.

— Холодно.

— Тепер це «Колесо удачі»?

— Мені цікаво, наскільки далеко ти зайдеш, Ліззі, — Тоні, котрий саме доливав в мій келих вина, захихотів. — Розумієш, категоричною відмовою, двічі, — він навіть показав це на пальцях, ніби я не вмію лічити до двох, — ти образила мене не менше, ніж піцою з ананасами, і тепер — макаронами, — це слово прозвучало особливо їдко, — вважай це компенсацією.

Отакої! Бідолашний вразливий примхливий славнозвісний поціновувач їжі! Так, я люблю піцу з ананасами. І що з того?

Втім, Соретті жадав ще версій. І він їх отримає.

Поміркувавши хвильку, я припустила:

— Джованні запав на мене, і ти боїшся, що я стану твоєю новою мачухою?

Його батько — теж знаний жахливий бабій. А я, наче, не страшко, нехай і не ангел «Секрету Вікторії», втім, хлопці — і деякі наймачі, як демонструє досвід з минулим та теперішнім, — звертають увагу на мене, це факт.

— Шкода засмучувати тебе, Бессі, але ти кралечка на мій смак, батькові подобаються інші.

Карі очі ковзнули по мені масним поглядом. Тоні оцінював, що відбуватиметься після чергової провокаційної заяви. Зізнаюся, щоки трошки припалило теплом зсередини. Він ще жодного разу не казав, що я можу йому сподобатись. Чорт! До сьогоднішнього дня я взагалі вважала, що Тоні Соретті грає всіх!

— Так, це подвійна прикрість, — скривилася я.

Дивно було ось так вечеряти з Тоні наодинці, без поспіху і будь-яких перешкод. Зазвичай він рвався на галасливу вечірку, або його відволікав телефонний дзвінок, або чергова хвойда змією виповзала зі спальні, а тут його увага належала цілковито мені. І це нервувало сильніше ніж наша розмова.

— Здаєшся?

Азарт Соретті остаточно сплутав думки. Безглуздо й надалі стріляти навмання.

— Гаразд, ти переміг, — схилила я голову.

— Татко прийняв тебе за мою дівчину.

Серед моїх версій, звичайно, прибульців не було, але і цей варіант, що був десь поряд з марсіанами, я також не розглядала. Як так вийшло?

— У сенсі справжню? Реальну? Яка любить тебе та дбає про тебе отакого? — машинально потягнувшись до вина, промимрила я. Тоні кивнув. Я ж була в білизні та рукавичках, невже Джованні Соретті прийняв моє вбрання за частину якоїсь рольової гри? Якщо так, надій на сина він покладає вкрай мало. — Ти ж пояснив йому що до чого?

— А ти геть розлютишся, якщо я скажу, що ні?

Не може такого бути. З чого сам Тоні Соретті не спростував стосунки з прислугою? Підозри в романах зі знаменитостями відбивав, як професійний бетер[2], не жаліючи нікого.

— Скоріше, сприйму цю новину за безглуздий розіграш.

— Елізабет, вислухай мене, гаразд? — раптом попросив він. З надзвичайною серйозністю. Мабуть, уперше за весь час. Я слухняно підняла очі на нього, перетравлюючи і янгольську шевелюру, і почуте. — У суботу на сімейній вечері Петра оголосить про заручини.

Якщо згадки про Джованні Соретті спливали в пентхаусі вкрай рідко, то про його доньку від другого шлюбу бос взагалі ніколи не говорив. Часом мені здавалося, що її ім’я під забороною і прирівняне навіть до лайки чи смертельного прокльону, на кшталт згадки Темного Лорда у чарівному світі. Жодного відвідування світських заходів в парі, з десяток спільних знімків, не більше, Тоні просто ігнорував факт існування сестри. І Петра, як я вже зрозуміла, відповідала йому взаємною ненавистю.

Навіть їжу нам доставляли з «Вітторії», ніколи з «Рубіроси» — ресторану, яким вона керує.

— Вітаю, — невпевнено пискнула я, не знаючи, що ще сказати. Не могла ж я, щоб вислужитися, вибухнути матюками. Чи могла?

— Нема з чим. Повернемось до привітань, коли вона надумає повідомити, що невиліковно хвора та здохне за тиждень.

Таки могла.

— Як ти вже зрозуміла, в нас складні сімейні стосунки. Тому я не можу припхатися на кляту вечерю сам-один, мені потрібна група підтримки, — поскаржився бос.

Я ж помиляюся, так? Це не те, чим здається. Ну навіщо йому запрошувати мене?

— Здогадуюсь, до чого ти хилиш. І це вже твоя третя відмова за сьогоднішній вечір. Тобі, як постійному клієнту, наша компанія подарує футболку та пундик з карамеллю, — пробелькотіла я.

Та Соретті і не думав здаватися. Схилившись вперед, до столу, впіймавши мій погляд, він діловито поцікавився:

— Адже ти не думала, що це й все, що я підготував?

От дідько! Що іще? Стриптиз?!

— Секс як аргумент не приймається, — відрубала я.

— Я погашу половину твоєї позики, якщо ти складеш мені компанію на цих поминках.

— Двадцять тисяч за сімейну вечерю? Ти з глузду з'їхав?! — вирвалось в мене.

— Скільки? Ти що, в Оксфорді вчилася? — шоковано промимрив Тоні, але швидко взяв себе в руки. Схоже, він геть не знає, скільки коштує семестр у Сіті-Коледжі[3]. Ну звісно, в бажанні здобути освіту, він би його навіть не розглядав, як варіант, і плювати, що кампус в нього майже під боком — теж на Мангеттені. — Так, двадцять тисяч за вікенд. І ексклюзивні уїдливі коментарі на адресу Петри замість футболки та пундика.

Чому саме я? Чому не білявка? Чи якась інша підстилка? Її він міг би підчепити, якби не витрачав зараз час на мене. Все через помилкове враження Великого Джо? Молодший Соретті надумав улестити татуся?