Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Понеділок

Олексій.

Нічка була та ще. Але все зіграли як за нотами. Сивий зняв своїх людей рівно опівночі. Сподіваюся, у нього проблеми не надто великі будуть. Формально може він і все зробив правильно, але… Гаразд, це їхні справи. Я так розумію, у них там ще міжвідомчі розбирання почалися.

Мишко Стаса вивіз, я прийняв в аеропорту і посадив на літак. Все чисто. Стас уже подзвонив про прибуття. Як тільки буде можливість – полетимо з Фроловим до нього побалакати та вирішувати, що далі робити.

Спав у Мар'яниній кімнаті. Ці лисі створіння навіть муркотіти вміють! Я думав – тільки іскри розкидати. Фунтик, той взагалі мене після другої порції корму обожнює, схоже. А ось Лунатик ще коситься. Треба буде якихось котячих консервів купити, чи що. Жаль котейок, одними сухариками харчуються.

Так, до обіду можна в офісі не з'являтися, вчора з усіма папірцями розібрався. Зараз Мар'яну перехоплю, доки на роботу не поїхала. Потім за кільцем та в офіс. Треба Надію Василівну попросити щось особливе на вечерю приготувати.

Мар'яна

Дзвінок у двері. Кого принесла нелегка? Рань-то яка! Темно ще! Відчиняю двері, спросоння навіть не спитавши, хто там. Це було помилкою, мій Тигр не в собі, а кричуща, з його погляду, зневага елементарною безпекою, підливає масла.

– Мар'яно! Якого хрону ти твориш?

- Чим ти невдоволений? - я ще не прокинулася і позіхаю. - Ідемо на кухню, каву зварю.

- Чим незадоволений? Тобі у хронологічному порядку?

- Ну давай…

- По спаданню чи зростанню?

- Льоша, припини.

- Я ще не починав! - гарчить на мене та сідає на табуретку, притискаючи до себе.

- Мар'яно, ну що ти твориш?? Ось дике бажання тебе від шльопати. Я не знаю, як я стримуюсь.

Льошка не голений і, схоже, не виспався.

- Мар'яно, там тебе Фунтик із Лунатиком зачекалися... - голос у Льошки трохи приглушений і прохальний.

- А на тебе там ніхто не чекає? - згадую про Щось і відсторонююсь від нього.

- Я хотів трохи пізніше і по-іншому тебе з сестрою познайомити. Але ви вже самі...

- То це твоя сестра була? - розумію як безглуздо виглядаю, але чомусь стає легше.

- Сестра – Олена. А ти собі нафантазувала казна-що… а я за тобою ганяйся по всьому місту…

Мені стало соромно. Я уткнулася обличчям у Льошкине волосся, вдихнула запах коханого і…

Далі, як у тумані. Льошка підхопив мене на руки та відніс до спальні, особливо з мене знімати не було чого, та він і не турбувався. Відкинув халат, зняв з мене трусики й, не роздягаючись, довів мене язиком до вищого блаженства. Поки я відновлювала подих, Льошка роздягнувся і повільно увійшов до мене… Через кілька хвилин ми відлетіли разом…

Олексій

За вікном вже ясно. Ми так і не заснули, голова Мар'яни лежить на моїх грудях. Я вдихаю її аромат і насолоджуюся.

У цей момент наша ідилія грубо порушується. На сходовому майданчику лунає якийсь шум, потім звук замку, що відкривається. Якого біса??

– Мар'яно! - у кімнату ввалилися три амбали, точніше півтора, решта просто не помістилася. Я підскочив з ліжка, в чому був, тобто без нічого і героїчно спробував не пустити цих монстрів до Мар'яни.

- Ой, — тільки й почув я Мар'янин вигук, а далі довелося ухилятися від правого хука. Десь я вже бачив таке.

- Хлопчики, стояти!

Мар'яна гаркнула так, що завмер не тільки я, роками привчений в армії виконувати команди, а й ці три залізні дроворуби. І навіть Максік.

- Льоша, познайомся, це мої улюблені старшенькі братики — В'ячеслав, Святослав та Станіслав.

- А, три Славика значить! - заржав я явно не доречно.

Амбали кинулися до мене.

- Назад!! – Мар'янка керувала ними голосом як пастух вівчарками на австралійському ранчо. Щось мені боязко за моє майбутнє стало.

- Хлопчики, це Олексій, мій... друже...

- Тобто не чоловік?

- У твоєму ліжку?

- Голий?

Ні, звичайно, якби трохи більше місця, можна було б спробувати з ними впоратися, але не в маленькій Мар'яниній квартирці.

Я зрозумів, що мені зараз наваляють, по перше число.

- А ну всі геть із моєї кімнати! - знову гаркнула Мар'яна і всі троє слухняно очистили приміщення, навіть я мало не виконав команду.

- Льошка, стояти!! Одягнися хоч...

Дідько. Що це було??

Швидко одягаюсь і слухаю настанови Мар'яни, від яких у мене жовна на вилицях заграли.

- Слухай, Льоша, щоб не відбувалося, стій за моєю спиною.

- Що??? Мар'яно!

- Мені не потрібне кровопролиття!

- А тепер, слухай сюди, жінко, — я був у сказі. Та за кого вона мене рахує!! - Зараз ти, посидиш у своїй кімнаті, а я поговорю з твоїми братами, — намагаюся говорити якомога спокійніше.

- Льоша, ти не розумієш...

- Мар'яно!! - підвищую голос, бо вже не в змозі стримуватись. - Це ти!! Не розумієш! Сиди в кімнаті!

Розумію, що покалічити їх не маю права, тому що вони Мар'янівни "улюблені братики", значить доведеться побути грушею для биття. Подумки зітхаю і сподіваюся, що у цих "братиків" збереглися якісь зачатки мозків і є співчуття до ближнього, і приб'ють вони мене швидко і не дуже болісно. Відчиняю двері та виходжу до цих машин для вбивства.

Звичайно, вони чули всю нашу з Мар'яною розмову.

- А ти сильний, мужику, – каже один із братів, В'ячеслав, здається.

- Але самовпевнений до неподобства, – підтакує інший.

- Ні, ну вона ж його послухалася?! Сидить у кімнаті! – Це, здається, каже Святослав.

- Ну, проходь, чи що, Олексію, сідай геть на табуреточку і розповідай. – Запрошує мене В'ячеслав. Чи то старший, чи самий балакучий.

– Що розповідати? – я реально не розумію, чого вони хочуть від мене.

- Як що? Весілля коли було?

- Та не було весілля. - Так, ситуація патова. Я сиджу на якійсь кволій табуретці, яку навіть безглуздо розбивати об голову одного з цих амбалів, а над моїм кволим дев'яностокілограмовим тільцем нависають три мамонти. Тільки бивнів у них немає, начебто.