Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Олексій

Набираю Олену.

- Сестричко, ти не за кермом?

– Ні. А що? Хочеш вже відібрати?

- Ні, питання виникло. Ти колись зустріла в мене вдома… ну цю… з шавкою. Ти що їй сказала?

- Та нічого практично. Запитала що це. Я ж знаю, що ти живність у домі не любиш.

- Зрозуміло, а що вона відповіла?

- Сказала, що вони вже йдуть, і що ти будеш на обід.

- І все?

- Більше жодного слова!

- Зрозуміло, дякую. Заїдь до мене на СТО, хлопці перевірять колодки на твоїй лялечці.

- Легшенька, все гаразд?? У тебе щось пропало? Хто ця дівчина? Мила, до речі, правда очима на мене сяяла.

- Вона й зникла, Мар'яно.

- Та сама Мар'яна?

- Так, та сама.

- Льошенько...

- Все добре, не турбуйся. Заїдь на СТО, щоб я ще й за це не переживав.

- Добре, братику! Вже їду!

Мар'яна

Добре, що Лера вдома виявилася. Коли під'їхали, я попросила водія посигналити. Лера вийшла, розплатилася, ми зайшли до неї й тоді я, нарешті, розплакалася.

- Давай, подруго, розповідай.

Лера налила чай. Від бутербродів я відмовилася. Чогось нудить. Розповіла про кралю, що заявилася до Льошки. Сказала, що бачити його не хочу і додому поки що не збираюся. Лера все зрозуміла, нагодувала Максіка і дістала полуничне морозиво — найкращі ліки для засмучених дівчаток усіх часів та народів.

- І, ти уявляєш, вона мені: "А це що?!!" А що я можу відповісти? Ти б її бачила. Красива. Ну, ось, просто не причепитися. Все за неї. І нічого зайвого. Я як уявила її з Льошкою... Вони приголомшливо разом будуть виглядати! Тим більше з його становищем. Йому така потрібна, а не це все, – схлипую, погладжуючи однією рукою живіт, а іншою Максіка. - В тебе оселедець є??

Олексій

Ніхто. Нічого. Не бачив. Справа вже надвечір. Сьогодні ще за Стасом. Нерви на межі.

То думай. Думай! Надворі вона не залишиться, з собою ні копійки. Вдома не з'являлася. У клініці також. Родичі в іншому місті. Значить у якоїсь подруги. Лерко?

Набираю Леру. Не бере слухавку. Значить палко! Потрібно знайти її адресу. Дзвоню Сивому, описую ситуацію. Сказав зачекати...

СМСка від Юрка з адресою. Їду туди. Один. Знаю, що настане сцена. Не хочу, щоб мої хлопці були присутніми.

Під'їжджаю до хати. Світло на кухні включене, сидять красуні. Чаї ганяють.

Так, а от зараз треба взяти себе до рук. Я просто не знаю, що з нею зроблю! Влаштувати мені таке! Від шльопати б її так, щоб тиждень сидіти не могла!! Але не в її теперішньому становищі. Може хай поки що у Лери побуде? Поки що зі Стасом не розберемося? Ні, не варіант. Дівчатка себе накручувати люблять, а якщо ще в компанії! По сестрі знаю. Значить треба йти, забирати свою кішку разом із вмістом та з Максіком додому. Чи має сенс щось пояснювати, чи спочатку в спальню її?

Кидаю СМСки Фролову та Сивому, що відбій, знайшлася пропажа. Сиджу у машині. Вже темніє. Потрібно забирати Мар'яну. Це як стрибок із парашутом. Потрібно просто зробити крок. Видихаю. Подумки. Перехрестився й уперед, на амбразури.

Мар'яна

Льошка дзвонив Лері. Вирішили не брати слухавку. Сидимо п'ємо чай, з тістечками. Оселедець вже закінчився. Наскільки я пам'ятаю, адреси Лери він не знає. Більше не дзвонить. Трохи прикро, ну та гаразд. Можливо, він теж розуміє, що ця Щось йому більше підходить. Цікаво, як він так лоханувся і дозволив нам зустрітися? На нього не схоже. А може, вирішив, хай іде як іде? Зрештою, жодних взаємних зобов'язань до тієї злощасної ночі в клубі ми не мали. Тож і претензій я пред'являти не маю права.

А якщо так, то можу спокійно повернутися до себе додому. Схоже, мене ніхто більше не шукає. Лера намагається мене відмовити, але хочеться вже у своє ліжко. Викликаємо таксі, подруга дає свою шубу з капюшоном, бо надвечір похолодало і пішов сніг. Лера об'ємніша за мене, і Максіка в мене за пазухою взагалі не видно. А він і задоволений. Погода йому вочевидь не подобається. Під'їжджає таксі, сідаю, називаю адресу і їду додому. До себе.

Олексій

Погода псується і, здається, назрівають проблеми. Дзвонять зі служби польотів. Рейс можуть скасувати. Поки що не зовсім зрозуміло, може ще розпогодиться. Під'їхало таксі. Хтось вийшов із дому. На Мар'яну не схоже – хтось більший. Гаразд, час її забирати і їхати додому. Треба ще з Фроловим запасний план щодо Стаса продумати.

Дзвоню у двері, Лера відчиняє, бачить мене — очі круглі, як золоті червонці. Не чекаю на запрошення - заходжу сам.

- Мар'яно!

- А її... ні...

- Леро, не ускладнюй! Я бачив її!

- Так вона щойно поїхала! На таксі! Я її відмовляла, але вона сказала, що хоче додому. Я їй шубу свою дала, щоб не замерзла і грошей на таксі.

- Вона до мене поїхала, сподіваюсь? - говорю крізь зуби, розуміючи, що Лера не винна.

– Ні. До себе. Після зустрічі з твоєю…

- З ким моєю? – перебиваю Леру. Не гарно, але я знову в сказі. Ці емоційні гойдалки мене вже дістали! Можна подумати, що це у мене токсикоз! - З моєю сестрою?!!

- Ой, це твоя сестра була?

- Господи, а що ви собі вигадували??? Коханка, дружина? Що?

Вилітаю з Леріної квартири. Я вже готовий комусь відірвати її симпатичну головку від ніжної шийки. Дзвоню Фролову. Якщо вже відкликав хлопців від квартири Мар'яни, то нехай повертає. Погода погіршується. Водночас думаємо план «Б», що робити зі Стасом, якщо польоти заборонять.

Віддзвонюється Фролов – хлопці повернулися, Мар'яна вже вдома.

Ситуація із погодою погіршується. Вирішаю їхати до аеропорту. 

Повідомляю Мишкові, що не поїду до Мар'яни, вона в безпеці, під наглядом, зараз треба зі Стасом вирішувати, час уже підтискає. Розпорядився, щоб хлопці очей із її квартири не спускали. Попередив, якщо знову проколються, їм не пощастить. Перейнялися. Хлопців трохи шкода, чи доведеться їм під будинком Мар'яни в машині до ранку сидіти. Нічого, буде урок, краще треба було за моєю дружиною дивитися. Стоп. Нареченою. Стоп. Мені ще розхльобувати наслідки всього цього. Плюс розганяти жіночі фантазії. Як там Мишко казав? Кільце треба? Завтра прямо вранці заїду в ювелірний.