Заборонений плід - Валерія Дражинська

Женя

- Євгеніє Михайлівно, ви чуєте мене? - противний голос ледь пробивався крізь гул у голові.

- Звичайно! - машинально відповідаю.

- Вам потрібно триматися. Ви не хвилюйтеся, скоро прибуде ваш дядько.

Який до біса дядько? Я все ще дивуюся цьому факту! Мозок зараз вибухне! Єдині рідні померли. Мама два роки тому. Батько напередодні. Більше нікого! Зовсім! Але тут з'являється невідомий дядько, щоправда двоюрідний, який теж зазначений у заповіті. Тому й сиджу зараз у сімейного адвоката, в очікуванні невідомості. Сльози перестали допомагати ще на похороні. Замість них усередині утворилася тупа озлобленість на весь світ.

- Я не хочу бачити ніякого дядька! - знову заявляю твердо.

- Євгеніє Михайлівно, ви не можете впиратися. Ви знаєте, що він також присутній у заповіті.

- Ось так завжди! Вам не здається? Жили собі, ні про яких родичів ні слухом, ні духом, а щойно чарівне слово "спадок" спливає, бац, та намальовується родич! - притаманною з раннього віку нестриманістю видаю я.

- Євгеніє Михайлівно, ви несправедливі та не можете бути такою безвідповідальною! - підвелася зі свого коронного крісла адвокатка, - Я ще раз повторюся, оскільки ваша думка досить суб'єктивна. Ваш дядько, Соболєв Дмитро Володимирович, не за своїм бажанням летить у штати. Він досить зайнята й успішна людина. Це остання воля вашого покійного батька. Будь ласка, поставтеся до неї з повагою, - останню фразу вона вимовляє майже крізь стиснуті зуби.

Я її не засуджую та нічого проти досить милої жінки не маю. Просто всі вже на взводі. Дві години як я дізналася про наявність поки ще ефемерного дядька. Дві години як ми очікуємо його в цьому кабінеті. Спочатку Марина Олексіївна разом зі своїми двома помічниками намагалася мене підбадьорити та заспокоїти. Вони чудово розуміли, що я втратила обох батьків. Але я ніяк не могла вгамуватися, причитаючи наче стара бабця, і, врешті-решт, у помічників закінчилося бажання будь-яким чином зі мною контактувати, а сімейний адвокат ледве стримувала себе, щоб не нагрубити мені. 

- Я хочу, поки що, до себе додому, - все ж не втрималася я знову.

- Це важливо для вас! Не робіть дурниць! Вам теж потрібно знати вміст заповіту, - втомлено зітхнула вона, сідаючи назад у своє крісло.

- Гаразд, я в дамську кімнату, скоро буду, - розсудливість сказаного губилася в глузливому кніксені.

Діма

Як адвокат, я не зміг проігнорувати кляте повідомлення та зірвався в клятий Лос-Анджелес. Зараз заходжу в будівлю, де я маю або підтвердити, або відмовитися від опікунства вісімнадцятирічної доньки двоюрідного брата Михайла. Воно мені треба?! Відмова однозначна! 

- Добрий день! Чим можу Вам допомогти? - ввічливо посміхнулася мені мила дівчина секретар перед кабінетом адвоката. 

Я був злий, втомлений та в мене на завтрашній ранок було дуже важливе судове засідання, на яке довелося екстрено готувати свого помічника. Вірніше, помічницю. Дівчина розумна і тямуща, але я звик зі справами такої важливості розбиратися сам. Хотілося скоріше закінчити все це і повернутися. Я навіть номер у готелі не бронював. Висплюся в літаку.

- Дмитро Соболєв на зустріч із Мариною Усаковою.

- Так, звісно. Вас уже чекають, - професіоналізм дівчини не дозволив їй проявити хоч якусь реакцію на моє майже двогодинне запізнення.

Я сказав, що моя помічниця Свєта розумниця? Так, це факт! Але занудна до нудо..., коротше, до каламбуру мови. Кожну деталь їй потрібно уточнювати в усіх ракурсах. Тому мені й довелося в аеропорту після прильоту розжовувати їй пережовані речі. Це добре, однозначно. Але навіть мене, легенді холоднокровності серед адвокатів країни, виводило з себе. Звісно, помітити цього нікому не представляло можливості.

Секретарка встала і тільки хотіла провести мене до кабінету, як нас відволік молодий єхидний голос, що пролунав збоку:

- Ну, привіт, любий дядечку!

Повернувшись, я побачив молоду дівчину, з худорлявою фігурою, золотисто-рудим кучерявим волоссям та милим злим личком. Її дуже красиві зелені очі зухвало дивилися на мене. Перша реакція - стовідсоткове відторгнення. Навіщо мені ці проблеми?

- Привіт! - спокійно привітався у відповідь.

Вона теж мене пильно роздивлялася. Схиливши голову на бік, дівчина, прикусивши нижню губу, видала сексуальним голосом текст:

- Вік у самому соку, - їй-богу, вона навіть облизнулася, - Зріст під два метри. Фігура очманіти. Кубики навіть крізь сорочку уявляю. Зовнішність зашкалює чоловічою бездоганністю. Волосся чорне, очі темно карі, майже чорні. Ти, дядьку, мій ідеал! Уже закохалася! Ну, що пішли слухати останню волю батька?! - і вона награно продефілювала в кабінет Усакової повз мене.

Я сумно усміхнувся. За штучною бравадою ховався біль втрати, самотність та невпевненість у завтрашньому дні. Моя переконаність в ухваленому рішенні похитнулася.         

Женя

Отже, мій сексі дядько, я і адвокат. Завмерлих на стільцях у кутах безмовних помічників я вже не рахувала.