Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Неділя

Мар'яна

- Льоша!! Льошенька!! Твій подаруночок пустує! - Який солоденький голос! І хто це цікаво? Виходжу до вітальні. Там Щось… Чарівна блондинка, як і годиться для такого багатого будинку: обличчя з картинки, одяг із голочки, сумочка від Гуччі. І я… На мені спортивний костюм та відповідна курточка, добре хоч не в халатику – зібралася Максіка вигуляти. Видок, звичайно, так собі.

- А це що?? - Помітивши нас з Максіком, Щось округляє свої блакитні очі з півметровими віями.

- Вже нічого! – бадьоро відповідаю я. - Ми вже йдемо! Олексій Олександрович поїхав у справах. Скоро буде! Ми теж поспішаємо!

Вибігаю на подвір'я, притискаючи до себе Максіка. Розкішна спортивна тачка, явно цього Щось, стоїть біля порога. Це і є Льошкін подаруночок? Охорона щось завзято обговорює та ірже, тицяючи в неї. Судячи з запаху, це біляве Щось приїхало на ручнику. Отака йому потрібна! Білява, з очима та губками, і ногами від довгої шиї. А не я… З пузом. Озираюся назад. За котиками потім попрошу когось із клініки з'їздити. Вхідні ворота ще не зачинені, прослизаю непомітно і йду якомога далі від Льошкиного будинку Ловлю таксі, називаю адресу Лери та молюся, щоб вона була вдома. Бо ні телефону, ні грошей у мене немає, я Максіка збиралася тільки вигуляти...

Олексій

З ранку подався вирішувати справи з від'їздом Стаса. Деякі питання телефоном краще не вирішувати. Вся справа слизька. Потрібно акуратно, щоб ні себе, ні хлопців не підставити. Поцілував Мар'яну в носик і пообіцяв повернутися до обіду.

Заїхав до офісу. Наслідки нападу вже усунули. Взяв із сейфа готівку для Стаса. Йому станеться нагодою в кожному разі.

Світлана Володимирівна приготувала теку із документами. Погортав, зробив нотатки, підписав усе, що було потрібне. Так час і пролетів. Шлунок підказав, що незабаром обід. Дзвоню Мар'яні, не бере слухавку, мабуть, з Максіком гуляє. Раз охорона не повідомила, то вона вдома. Ніби нікуди не збиралася.

Під'їжджаємо до будинку. О! знайома тачка! Це ж та, що я Алені подарував! Що вона тут робить? Без попередження. Чи не сталося чого?

Заходжу до вітальні. Олена радісно обіймає мене та цілує. Озираюся на всі боки, сподіваюся, що Мар'яна не бачила, бо надумає собі.

- Оленочка! Яким вітром?

- Та ось, виїхала вигуляти твій подаруночок, а там дим, сморід. Вирішила заїхати, проконсультуватися, благо поряд.

- Що за дим? – стурбовано питаю я.

- Все добре. Твої хлопці вже розібралися. Я протупила, з ручника не зняла.

- Взагалі дивно, там же захист, писк неприємний. Як ти не почула?

- Та я з подругою заговорилася...

- Забовталася? Через телефон! За кермом! Ми ж з тобою це вже обговорювали!

- Та гаразд, Льошенько, не починаючи знову, я через навушники. Все за правилами, хенд фрі!

- Ага, за правилами та на ручнику.

- Ну, годі вже. Більше не буду! До речі, ти знаєш, що в тебе прислуга всяких шавок у твій дім тягає?

- Яких шавок? Яка прислуга? Хто? – дивуюсь, бо всі, хто в мене працює, знає, що я не дуже живність жалую.

- Та якась тут, зі страшненькою шавкою на руках пробігала.

- Розберуся.

- Гаразд, Льошенько, розбирайся! А я поїхала, подруга зачекалася. Цілую! Бувай!

Чмокає мене і тікає. Знову кошусь чи не з'явилася Мар'яна. Її немає. Дивно, напевно, чула, що я під'їхав. І тут мене осяює. Шавка! Мар'яна напевно Максіка збиралася вигулювати, а тут Олена. Уявляю їхню зустріч. Версію Олени я вже чув. Що ж, доведеться вислухати Мар'яну. Здогадуюсь, що на мене чекає.

Підіймаюся на другий поверх. Підходжу до її кімнати. Стукаю. Тиша.

– Мар'яно! - нема відповіді. Образилася? Ох вже ці жінки!

- Мар'яно!! - стукаю сильніше. Двері не зачинені. Заходжу до кімнати. Мар'яни та Максіка немає. Лисі лежать на радіаторі. Не розумію, як це в них виходить, він реально дуже гарячий.

Виходжу з кімнати, йду до їдальні. Там Мар'яни також немає. Де вона?? Набираю її номер. Чую дзвінок. Влітаю до її кімнати. Телефон на столику. Мар'яни немає!

- Охорона! - Влітає Сашко. – Де Мар'яна?

- Так у себе має бути! Нікуди не виїжджали сьогодні! – Сашко переляканий не менше за мого. Починаю закипати.

- Її тут немає! - намагаюся говорити спокійніше. Але Сашко зблід. Після історії з викраденням Мар'яни Ісматовим у мене думки погані в голові з'являються.

– Зараз перевірю камери.

- Бігом! - навколо вже повно народу. - Чого стоїте?! Обшукати будинок, парк, басейн!!

Набираю Фролова:

- Привіт, братан!

- Мар'яна зникла...

– Прийняв. Виїжджаю. За 5 хвилин у тебе. Відбій.

Заходжу до кімнати охорони.

- Олексію Олександровичу, знайшли запис.

Дивимося. Ось під'їжджає Олена на своїй розкішній червоній тачці, яку я їй подарував, дим з-під задка валить. Чортихаюсь, треба буде колодки перевірити, що від них залишилося. Олена заходить у будинок, хлопці обступили її машину, тицяють пальцями та іржуть. А ось Мар'яна! Виходить з Максіком на руках, зупиняється, озирається на будинок, проходить за спинами моєї доблесної охорони та виходить у відчинені ворота, поки мої дурники іржуть. Охорона хренова. Про що їм і повідомляю.

Влітає Фролов. Швидко переглядає запис. І, поки я згадую всіх святих у найнепристойніших позах, роздає своїм людям конкретні ляпаси. Ніхто не обурюється. Реально дівчисько просрали. І нехай Сеймур поза грою (сподіваюся), що можуть зчинити його люди – не відомо. Ситуація напружує дедалі більше.

- Я до неї додому, Мишко – ти у клініку.

- Зрозумів. За мною, смертники.

Вибігаємо, вантажимося по машинах. Думаю, чи не час дзвонити Сивому. Зачекаю, поки не перевіримо квартиру та клініку. Куди вона могла подітися? Не дурна ж зовсім?

Вдома її немає. І, за словами сусідів, сьогодні не з’являлася. Дзвонить Фролов. Така сама ситуація і в клініці.

Мене вже починає перетрушувати. Дзвоню Сивому.