Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Олексій

Зустрічаємося з Фроловим в офісі. Обговорили всі дрібниці по роботі. Без Ісматова нічого екстраординарного немає. Так, робочі моменти, все в межах. Збираюся доручити Мишкові  Леркину шубу, але тут завалюється Сивий. В прямому сенсі. На ногах ледве стоїть, алкоголем несе. Офігуваємо з Мишком. Понеділок! Середина робочого дня! Якого біса він у такому стані??

- Спокійно, брате! Я не за кермом! Випити є що?

- Може краще закусити? Світлано Володимирівно! Бутербродиків нам можна? - виглядаю в приймальню — секретарка вже в процесі. Її теж вигляд Сивого спантеличив.

- Юрку, що трапилося? - Мишко намагається хоч чогось виразного добитися від Сивого.

- Та все норм, братухи, у мене відпустка намалювалася, ось відпочиваю.

- Це не пов'язано з…

- Зі Стасом? До певної міри… Порахували, що зняти охорону до передачі іншому відомству було… ее… як вони там написали у наказі… - Юрко дістав з кишені  якогось зім'ятого й місцями надірваного папірця – Ось: «проявом професійної непридатності». Во як!

- Дідько, Юрко…

- Спокійно, братики. Це наші внутрішньовідомчі справи. Я знав, що так буде. Все затихне за місяць, сподіваюся. В крайньому разі, на роботу візьмеш? Водієм? А, Льоха?

- Не питання ... Я тобі давно пропонував, і не водієм. Моя пропозиція чинна.

- Подивимося. Відпочину поки що, а там побачимо. - Бачу, що Сивий вже практично протверезів. Світлана Володимирівна заносить тацю з чаєм та бутербродами.

- Мишко, тобі доручення. Особисте, ні в службу, а дружбу.

- Так, говори вже.

- Треба Лері шубу віддати. Бажано додому завезти ближче до вечора, — і підморгую Мішці.

- О! Я не просто згоден! Я обома руками «За»!

- Так, ти, я так розумію, давно за і не тільки руками. Мм? - іржемо із Фроловим.

Юрка вклинюється:

- Хто така Лера? Вона симпатична? Я б зараз розважився, коли час з'явився! - все-таки Юрка ще не протверезів, інакше не поліз би на територію Фролова. Чи побитися хоче? Бажано їх з мого кабінету перемістити кудись, де тендітних предметів буде менше.

- Юречка, Юрасик, Юрик… - Мишко перераховує всі можливі варіанти імені Сивого, які він ненавидить.

- Що, Мишко? Нудно жити без гіпсу? Давай, ти в лікарню, а я шубку відвозити! – Юрко явно наривається на бійку.

Згадую Мар'яну, їй тут було б десь розвернутися. Але доведеться самому розрулювати.

- Пацани, може не треба? Не в моєму кабінеті, благаю!

- Заткнися! – ще одні любителі говорити хором. Що за день сьогодні?! Прокашлювався, прочищаючи горло. Ловлю момент, коли ці два великовікові бовдури готові кинутися один на одного і гаркаю:

- Стояти! Ану по кутах! - друзі шаленіють від несподіванки, але розходяться.

- Ти де так навчився? То тебе по дому так твоя лікарка ганяє? – Юрко перейшов на мене.

– А вам заздрісно? До речі, ось зацініть, – і дістаю з кишені обручку.

Мар'яна

Робочий день пролітає напрочуд швидко і легко, тільки Максік час від часу ниє. Звичайно, скакати ліжком у замку Тигрова йому комфортніше, ніж у клітці цілий день сидіти.

Льошка сказав, що ввечері мене сам із роботи забере. Як дивно у нас все розвивається. Якось неправильно. Якось все… Вимушено… Навіть із родичами ми випадково знайомимося, я з його сестрою, а він із моїми братами. І що далі??

Олексій

Забираю Мар'яну з роботи та їдемо додому. Як вона відреагує на мої плани на вечір? І я не про ліжко...

Щось нервую, як перед першим стрибком із парашутом. Якщо вона і зараз мені відмовить, доведеться запасний план використовувати — ті самі шовкові шарфи. Прив'яжу її до ліжка і пеститиму, поки не погодиться вийти за мене. Від цих думок я завівся як хлопчик, а нам ще їхати засніженою дорогою. Якось незручно вести машину з таким стояком. Намагаюся непомітно виправити своє господарство, але тільки привертаю до нього погляд Мар'яни.

Чую смішок та демонстративне зітхання.

- Мила, чого зітхаєш? - Запитую, і відразу розумію, що краще було цю тему не підіймати. Але якщо вже вона піднялася сама… у прямому розумінні…

Мар'яна зітхає ще голосніше і кладе мені руку на ширинку.

Тепер уже настає моя черга зітхати. Точніше голосно видихати через стиснуті зуби.

- Мар'яно, я за кермом, а дорога так собі. – Намагаюся її нарозумити, але розумію, що завів ще сильніше, і відчуваю, як її ручка погладжує на мій горб…

- А ти не відволікайся від дороги, любий! - який солоденький голос. Щось задумала!

Ох, я їй влаштую, коли приїдемо! Вечеря зачекає...

А Мар'яна вже розстебнула ремінь на моїх штанах і перейшла до ґудзиків. З ними вона також швидко впоралася, і випустила мій член на волю. Але не надовго. Я тільки й устиг зі свистом видихнути, як Мар'яна взяла його в полон своїм солодким ротом.

Я не став випробовувати долю і припаркувався. Звичайно, тут же пролунав дзвінок від охорони, що супроводжувала мене. Дякувати Богу, що не особисто вирішили перевірити, що трапилося. Здогадуються, напевно, чим ми тут… боженько… мене… в машині… як першокурсника…

Думки перериваються, бо Мар'яна не припиняє мене пестити своїм ротом.

Намагаючись надати голосу спокій, відповідаю на дзвінок, і говорю охороні, що ми… тут… стоїмо… деякий час…

Якщо вони й іржуть там, то я цього не чую.

Розрядка настає швидко та сильно. Мар'яна вкотре вражає мене, проковтнувши все та облизнувшись солодко, як домашня кішка після сметани.

- Любий, їдемо додому?

- Так — Хрипко відповідаю я. Застібаю штани та натискаю на газ.