Вулкан для Венери - Устина Цаль

Віра таки зателефонувала лікареві Олександра, і той запевнив її, що чоловік у стабільному стані, але мусить трохи побути під наглядом у лікарні. Самому Олександру не телефонувала. Не стільки тому, що не бажала тривожити хворого, скільки через те, що просто не хотіла з ним розмовляти.

Скоро мали приїхати гості, тож слід було зібратися. Віра розчахнула двері шафи і стала перебирати одяг – виходячи до гостей-чоловіків вона просто одягнула джинси, але перед жінками треба було показати себе у всій красі. Вони ж її потім точно обговорюватимуть, перемиваючи кісточки за зовнішній вигляд, слова, поведінку.

Взагалі-то вона надавала перевагу чоловічим компаніям. Вродлива розумна жінка у компанії чоловіків – завжди об’єкт захоплення. Вродлива розумна жінка у компанії інших жінок – об’єкт заздрості. Звісно, їй більше подобалося бути об’єктом захоплення.

Віра обрала бордову бавовняну сукню трохи вище колін. Сукня була на короткий рукав, Віра згадала про вітер і вже хотіла одягнути щось тепліше й практичніше, але потім подумала, що вітер вона витерпить, а несхвальні погляди цих жінок – ні. Вона мусить якщо не подружитися з ними, то принаймні скласти про себе якнайкраще враження.

Геннадій привіз жінок близько першої дня і одразу поїхав геть. Віра посміхнулася, коли побачила, що їх троє – чогось, гості Олександра на цю віллу їздять дружними трійцями.

Вона зустріла жінок на терасі і запросила у вітальню.

То були дві дружини німецьких інвесторів, які колись добряче допомогли Марченку розкрутитися, і якась юна дівчина з ними.

- Привіт, я Агнет! - представилася жінка років п’ятдесяти і протягнула руку Вірі. – А це моя племінниця Марі.

- Рада познайомитися, я Віра.

Вона легко потисла руки обом і повернулася до третьої гості.

- Я Кароліна, - сказала та, широко усміхаючись.

Кароліна виглядала на кілька років молодшою за Агнет. Обидві були середньої статури, невисокими і одягненими просто, та зі смаком – у легких брюках і широких блузах. А от Марі була справжньою красунею – струнка, зі світлим волоссям трохи нижче плечей і виразними блакитними очима. Навіть ніс з горбинкою і трохи завузькі стегна її не псували.

Віра запитала гостей, де б їм зручніше було влаштуватися – в домі чи на терасі, і всі зійшлися на тому, що тераса – краще.

Жінки чудово говорили англійською. Виявилося, що Кароліна родом з Шотландії, а Агнет і Марі останні роки живуть у Лондоні.

- Чула, Олександр був змушений повернутися у Київ? – питалася Агнет.

- Так, виникли непередбачувані обставини, які вимагали його присутності.

Віра не знала, як багато розповів Геннадій, тому говорила обережно.

На терасі з’явилася Маріта з підносом, на якому стояла пляшка місцевого вина, апельсиновий сік, келихи і таріль з легкими закусками. Вона налила гостям вина, запросила пригощатися і повідомила, що за годину буде обід. Віра пила сік, не бувши налаштованою до алкоголю після вчорашнього.

- Мабуть, чудово мати тут віллу, - сказала Агнет, потягуючи вино, коли Маріта пішла. – У нас вже багато років є вілла в Арлі, ми звикли там проводити літо, але Канари – це щось особливе…

Віра усміхнулася настільки невимушено, наскільки могла, хаотично пригадуючи, де той Арль. Тільки б не осоромитися.

- Гадаю, Лазурове узбережжя Франції теж має свій шарм, – відказала.

- А Ви бували на Лазуровому узбережжі? – спитала Марі.

Віра на мить оторопіла. Ким вона їм здасться, якщо скаже, що ніколи не подорожувала?

- Ні, ще не мала нагоди.

- Тоді будете у тих місцях влітку, заїжджайте до нас в Арль, - приязно запросила Агнет.

- Дякую, неодмінно!

- А можна й мені? – раптом почула Віра з-за спини голос Тиміша. – Завжди мріяв побувати у кафе з полотна Ван Гога.

- О, Ви, мабуть, Тимофій, син Олександра! – вигукнула Кароліна, широко усміхаючись. – Дорогою Геннадій розказував про Вас.

Віру ці слова вкололи. Геннадій віз цих жінок до неї, а розказував про Тиміша? На біса?

- Для Вас просто Тім, - відказав хлопець і підійшов ближче.

Він познайомився з гостями і навіть галантно поцілував руку кожній. Кароліна вмовила його приєднатися до їхньої компанії, і Тиміш, як здалося, з радістю погодився, всідаючись на вільне крісло між Вірою і Марі.

- Любите Ван Гога? – поцікавилася Агнес.

- Обожнюю! «Нічна тераса кафе» - одне з моїх улюблених його полотен. Давно хотів побувати в Арлі, щоб відвідати те місце.

- О, це дуже миле кафе. Воно зараз так і називається – Le Café Van Gogh, - Агнес вимовила назву французькою і зарядилася розповідати про заклад, Ван Гога і Арль.

З усмішки, яка грала на вустах Тиміша, Віра здогадувалася, що йому і так все те відомо. Однак він не перебивав і слухав, не зводячи уважного погляду з гості.

Для чого він прийшов? Знову допомогти їй вести світську бесіду чи позлити? А Віра справді злилася, відчуваючи, як стає непомітною у цій компанії, і спостерігаючи, як жінки очима пожирають Тиміша.

Вона проґавила момент, коли Агнес облишила Ван Гога і почала нахвалювати свою племінницю. Виявилося, що Марі вивчає економіку в Лондонському університеті, скоро отримає диплом і почне працювати у компанії дядька. Очевидно, що адресатом розповіді про Марі був Тиміш. Віру розпирало від обурення і ревнощів, але вона нічим себе не виказала, лише глянула на хлопця, який усміхався, переводячи погляд з Агнес на її племінницю. Марі зиркала на нього з зацікавленням і усміхалася зовсім як добропорядна юна леді Вікторіанської епохи.

Віра згадала про свою вчорашню поведінку і ледве зігнала зі щік рум’янець. Треба ж, напитися і самій попросити про поцілунок!

Але ж він поцілував. Від солодкого спогаду її губи почали поколювати.

Вірі подобалося, коли Тиміш її цілував. Навіть не так, вона жадала тих поцілунків постійно, коли його бачила. Поцілунків, дотиків, всього його.

Раптовий порив вітру отверезив її від думок. Від холоду на шкірі виступили мурашки, і вона мимоволі потерла плечі.