Вулкан для Венери - Устина Цаль

Вона не почула, як двері позаду відчинилися. Тиміш зайшов тихо і став поруч. Повернувся лицем до Віри, вивчав поглядом її профіль і підійшов впритул, так що її плече впиралося у його грудну клітку. Нічого не запитував, кілька хвилин просто стояв, і Віра відчувала тепло його тіла.

Врешті він провів долонею по її спині і тихо сказав:

- Можеш піти до себе і відпочити, я розважу їх, покажу будинок, вийдеш до обіду за пів години.

- Негарно вийде.

- Все гаразд, скажу, що у тебе раптова мігрень. Не знаю, що саме тебе так зачепило у їхніх словах, але… Не треба так перейматися думкою чужих людей.

Віра була йому вдячною за цю фразу. Він знову допоміг їй. Вважав її жахливою людиною, але допомагав, з’являвся поруч, коли вона того потребувала. Вона ніколи не дозволяла собі проявляти слабкість, але почуватися слабкою поруч з ним навіть подобалося.

- Дякую, - прошепотіла вона і пішла у свою кімнату.

Лежачи на ліжку, чула захоплені вигуки і жіночий сміх. Здається, Тиміш справді показував гостям будинок. Віра вийшла до обіду і вибачилася за раптове зникнення. Втім жінки люб’язно хитали головами, щоб не переймалася, адже мігрень – таки малоприємна штука.

Обід минув швидко. Говорив здебільшого Тиміш, і Віра вкотре відчула, як біля сонячного сплетіння клубочиться вдячність.

Після обіду всі ще посиділи трохи у вітальні, і коли сонце стало хилитися до горизонту, гості врешті зібралися повертатися у свій готель. Тиміш з напускним жалем констатував, що не зможе їх усіх завезти у своєму двомісному кабріолеті, і викликав таксі.

Провівши жінок, Тиміш і Віра полегшено видихнули. Вона вже опанувала себе, від переживань не залишилося і сліду, проте тепер почувалася трохи сконфуженою перед ним.

- Ти розкажеш мені? – спитав Тиміш. У його інтонації більше не було тієї бережної турботи, що пару годин тому.

- Про що?

- Про все… Поцілую тільки коли все поясниш.

Він знущався. Говорив з усмішкою, тихо і солодко.

- Це мені після вина хочеться, щоб ти поцілував. А сьогодні я не пила.

Віра усміхнулася. Поцілунок у коридорі після каталонської «кави» від Тадео, вино у ресторані Пако, вчорашня випивка наодинці… Їй справді особливо хотілося його поцілунків після келиха-другого.

- Он як! Якось перевіримо, - промовив Тиміш.

Віра мовчки розвернулася і пішла у будинок. Подалі, подалі від нього.

Бо ж вино не винне.