Вулкан для Венери - Устина Цаль

Його батько, її чоловік у лікарні після інфаркту, а вона про гроші. Вірі самій було гидко від власних слів, але це був гарний спосіб підштовхнути Тиміша до повернення додому. Натомість вона лише сильніше його розчарувала. Навіть маючи складні стосунки з батьком, Тиміш все одно про нього переймався.

Біля серця запекло. Вона не бажала, понад усе не бажала, щоб він її ненавидів чи зневажав, але щоразу накликала на себе все більше й більше його ненависті і зневаги.

Геннадій повернувся у кімнату і здивовано закліпав, побачивши, як Віра обіймає себе руками і кусає губи.

- Може, мені повернутися у Київ? – спитала вона. – Біля нього хтось має бути.

- Там є лікарі. У тебе тут багато завдань, Олександр Дмитрович казав, щоб ти лишилася.

Вона кивнула.

- Гаразд, я потім зателефоную його лікарю.

- Це не обов’язково. Ти не мусиш вдавати з себе хорошу дружину.

Геннадій більше й не намагався приховувати неприязні, яку відчував до неї. Віра вдихнула на повні груди і розпрямила спину.

- Я нічого не вдаю. Нагадаю Вам, я його законна дружина. І взагалі… чому це Ви почали мені тикати?

Він проігнорував її запитання, натомість плюнув отрутою:

- А ти знаєш, завдяки кому ти стала його дружиною? Не думала, хто його напоумив і підштовхнув?

- Ви?

Віра відчула, як обурення перекриває доступ повітря до її легень.

- Гадав, що так ти отримаєш нарешті, чого бажала, і перестанеш плутатися під ногами. Маючи статус важливої персони, хай і фальшивий, тобі б слід заспокоїтися і не пхати свого носика куди не треба.

Від цих слів вона розсміялася. Не змовкала хвилини дві, так що Геннадій починав супитися, передчуваючи каверзу. Зупинилася так само раптово і процідила:

- Це найсмішніший різновид ревнощів, Геннадію. Вам було образливо, що Олександр надто близько підпустив до себе якесь дівчисько? Що іноді надавав перевагу моїй думці, а не Вашій, не думці людини, яка перед ним вже десяток років плазує? Не сумуйте, це все тому, що він оцінив мій характер і мізки, те, чого у Вас зроду не було. Ви здатні тільки підтакувати, ну і ще каверзи вигадувати, але коли справа стосується важливих речей…

Обличчя Геннадія побагровіло, і все ж він, наскільки міг спокійно, витиснув з себе:

- Так, ти дуже розумна. Змогла ввійти до нього у довіру, навіть ні разу не залізши у ліжко. На таке не багато жінок здатні. Ти б досягла великих успіхів, якби поставила собі благородніші цілі… Але ти помиляєшся, якщо думаєш, що значиш щось для нього. Він вміє використовувати людей, і викине тебе, коли зрозуміє, що з тебе більше ніякої користі.

- Уточнення: не тільки він уміє використовувати людей, - з усмішкою сказала Віра. - Але мені лестить, що Ви так переймаєтеся моєю долею.

Вона розвернулася і зробила кілька кроків у бік виходу, але раптом зупинилася, щось згадавши.

- А, так, сьогодні ж форум починається. Ознайомте мене з графіком.

Виявилося, що виставковий зал зі стендами буде у готелі Diamar, що навпроти пляжу Арресіфе. Решту подій проводитимуться в інших локаціях – ресторанах, готелях, навіть музеях. Програма мала бути не надто насиченою, з мінімумом дискусій і круглих столів, з максимумом дегустацій, вечірок, екскурсій. Віра здогадувалася, що так званий форум готельєрів і рестораторів був швидше приводом для усіх запрошених «потусити» на Канарах, паралельно намагаючись поговорити про роботу. Минулорічний форум проводився у Гамбурзі й тривав якихось три дні – тоді справа дійсно стосувалася лише бізнесу.

Але якщо так, цього разу вона теж «туситиме». Завтра доведеться прийняти гостей на віллі – завітають дружини кількох давніх інвесторів Марченка. На сьогодні нічого особливого не було заплановано, але все ж Віра вирішила поїхати в Арресіфе, щоб побачити виставковий майданчик. Все одно зайнятися було нічим.

А ще хотілося провітритися. Побути подалі від Тиміша. Подумати.

Віра взяла таксі у центр Арресіфе. Було сонячно і, як завжди, вітряно. У першу чергу хотілося пройтися пляжем, але вона поборола цю спокусу і спочатку пішла на форум.

Конференц-зала готелю, облаштована під виставковий зал, виявилася забитою людьми. Уздовж стін стояли невеликі стенди від усіх учасників з брошурками, роздатковою інформацією, макетами нових ресторанів, готелів і відпочинкових комплексів. Вірин погляд зачепився хіба що за стенд відомої європейської мережі з мініатюрою майбутнього готелю вигадливої шпилястої форми. Вона пройшла далі і знайшла стенд HH Group, за яким стояла Валентина, начальниця відділу маркетингу, під керівництвом якої Віра рік працювала.

- Добрий день! Як все проходить? – спитала, усміхаючись з виглядом поблажливої хазяйки.

- Добрий день! Все лише почалося, але нашими візитками цікавляться, - стримано і по суті відповіла Валентина, трохи знітившись від того, що мусить «доповідати» колишній підлеглій.

Вони перекинулася кількома словами, і Віра покинула стенд. Пройшлася залом, приглядаючись до представлених компаній, побачила Геннадія, який носився як навіжений, ручкаючись з усіма підряд.

Можливо, цьому сприяла розслаблена атмосфера канарського острова, але люди у залі теж виглядали розслабленими – навіть будучи у ділових костюмах, вони не натягували на себе маски надмірної діловитості. Навпаки, усміхалися, жестикулювали, багато говорили і знайомилися. За кілька метрів Віра побачила Тадео і приязно кивнула йому, але вирішила не підходити – він був зайнятий бесідою з кимось. Вже рушила до виходу, коли наткнулася на польського ресторатора, який півтора роки тому купив у Марченка франшизу. Якуб впізнав Віру, на її власний подив, і широко усміхаючись, заговорив першим. Їм не надто було про що вести мову, тож все обійшлося черговими вихованими фразами про те, як там українські ресторани у Польщі і як українські ресторани в Україні. На запитання, де Олександр, Віра зіслалася на важливі справи у Києві і обіцяла передати йому вітання.