Вулкан для Венери - Устина Цаль

- Твої проєкти не закінчуються ніколи. Я не хочу так довго чекати на донечку, - Тиміш сказав це майже ображено, а тоді усміхнувся і, нахилившись до її вушка, солодко прошепотів: - Якщо пручатимешся, цього разу доведеться схитрувати мені.

Вона потерлася вилицею об його підборіддя, а тоді повернулася до нього обличчям.

- Гаразд, я подумаю, як можна скоригувати плани.

- От і чудово. А тепер полікуй мою щоку, як і обіцяла.

Віра засміялася і притулилася губами до його колись постраждалої щоки, залишаючи на ній трохи червоного сліду від помади. Червоного, як вулкани на Лансароте.

Було добре отак обійматися. Обом, попри втому, не хотілося рухатися чи кудись йти. Віра знову повернулася лицем до каміна і полички з фото. Вище над поличкою висіла картина.

- Мені досі пропонують за неї великі гроші, - сказав Тиміш, дивлячись на свою улюблену роботу.

Після тої виставки у Барселоні картина отримала схвальні відгуки у мистецьких журналах і з’явилося навіть кілька покупців, які пропонували чималенькі гроші. Звісно, що він відмовився. Та пропозиції тих, хто дізнавався про картину з журналів чи інтернету, надходили досі.

Віра усміхнулася і спитала, дражнячись:

- І що, продаси?

- Аякже, бракувало, щоб моя дружина була ще у когось, - вдавано обурився він.

Полотно висотою трохи більше метра зображувало дівчину, у якої на вітрі розтріпувалося волосся. Вона дивилася на гостроверхий вулкан поодаль і усміхалася, за спиною стирчав кактус. Сонячні промені падали на волосся дівчини, надаючи йому золотого відблиску, мало не німбу. Кожен, хто побачив би полотно, не посперечався б, що на ньому – богиня. Принаймні, Тиміш був у цьому свято впевнений.

Придивившись, досвідчений мистецтвознавець розпізнав би у лівому кутику не підпис, а справжнє зізнання у коханні. Однак не треба було бути мистецтвознавцем, щоб зрозуміти, що мазки виводила рука закоханого художника.

Картина називалася «Вулкан для Венери».

Кінець