У полоні Еміратів - Zhelizna

- Як мені довести, що я вам говорю правду? 

- Уже ніяк. Ти сказала, що втратила і документи, і речі. Але як бачиш, вони були в домі. Усі твої слова - чиста брехня. І я впевнений, що ти причетна до смерті мого брата. 

- Ні, ні, ні… - перед очима одразу з’явилися спогади тієї ночі, коли я бачила передсмертну агонію свого кривдника - Я цього не хотіла… 

Я підриваюся зі свого місця і роблю два кроки назад, щоб стати ближчою до виходу. Я боюся пана Халіма, який випромінює злість та агресію. Він може мене скривдити, може не пошкодувати як його брат. Як я могла довіритись і відчути безпеку у цьому домі? Моє персональне пекло досі не закінчилося. Ті кілька спокійних днів були тільки перепочинком перед новими випробуваннями. 

- Як вдало ти стала вдовою. Жодного дня подружнього життя, одна ніч, а на світанку все скінчилося. 

- Мені нічого не потрібно, я готова відмовитися від усього, лише відпустіть мене. Благаю… - сльози пеленою стоять і не дають мені можливості сфокусувати погляд.

- Брехуха. Не грайся з моєю совістю. Краще вийди з цього кабінету доки не довела мене до гріха. 

Сперечатися не було змісту. Я могла зробити собі ще гірше. Тому зі слізьми на очах я вибігла з кабінету, щоб подалі сховатися від чергового приниження. 

***

- Пане Халім, я ніяким чином не бажаю висловити до вас неповагу, але щойно ви зробили велику помилку - вартувало Асі вибігти з кабінету, як вираз обличчя Маліки змінився. Я вперше за багато років бачив її чимось незадоволеною.

- І в чому я помилився? - якщо чесно, то я був трохи здивований в тому, що домоправителька мене не підтримала. 

- Ви принизили невинну дівчину, навіть не давши їй можливості пояснити ситуацію, в яку вона потрапила. 

- Я не хочу слухати чергову брехню. Вона сказала, що її документи і речі викрали, але вони були в цьому домі. Мій покійний брат розповів, що їхня зустріч відбулася на світському заході, де це дівчисько було не проти познайомитися. І ніякого аеропорту та сліз у його розповідях не було. 

Злість кипіла у мені. Брехня - найбільше, що я не люблю. Вона отруює життя, підриває довіру і відштовхує мене від людей. Той світлий образ Асі, який з’явився у мене під час сніданку у їдальні, цього вечора посипався ніби картковий дім. Я відчув гіркий післясмак розчарування по відношенню до цієї дівчини. 

- Невже ви думаєте, що історія про викрадення і примушування до шлюбу є вигадкою? - питання змусило мене піднятися зі свого місця, щоб підійти до жінки та зазирнути їй у вічі.

- Невже ти думаєш, що мій брат міг так вчинити? - зоровий контакт схожий на протистояння. Маліка вперше не відводить погляду, чим мене знову дивує. 

- Останні роки пан Мухаммад став іншим. Можливо, ви не помічали зміни, бо давно проживаєте в Америці, але я з ним знаходилася під одним дахом. І мені довелося багато побачити. 

- Наприклад? Про що ти хочеш розповісти? - розмови про мого покійного брата мені не подобалися. Я не хотів паплюжити його світлу пам’ять цим усім. Нехай Аллах упоїть його душу і дарує спокій. 

- Про жорстокість. Я знаю, що це ім’я не можна говорити у цьому домі, але я все ж скажу. Пані Латіфа пережила багато чого. Я не виправдовую її вчинок, але ви навіть не уявляєте скільки вона витерпіла до цього - згадка про другу дружину брата мене здивувала, від тієї ганьби ми досі не відійшли - Крики, побої, приниження. Навіть будучи вагітною вона потерпала від пана Мухаммада. 

Я знаю Маліку десь років двадцять. Весь цей час вона була поруч з нашою сім’єю. Жодного разу ця жінка не сказала зайвого слова, не виказала своєї неповаги. Я бачив у ній завжди тільки щирість та доброту по відношенн до всіх членів родини. Проте, зараз вона говорила про мого покійного брата з такою гіркотою, що мені здавалося ніби переді мною інша людина. 

- У той день, коли ця дівчинка з’явилася у домі, я відчула страшенний страх. Мені ще ніколи не доводилося бачити подібногою. 

- Ти в нього віриш? - емоції вщухали, а їхнє місце посідав холодний розум. Десь підсвідомо я розумів, що зробив помилку почавши цю розмову з Асею зі звинувачень, але змиритися з цим не міг. 

- Вірю. Той погляд повний відчаю не можна зіграти. Як вона плакала, як благала відпустити її до приїзду пана Мухаммада. Ця юна пані запропонувала мені свій махр, лише, щоб я їй допомогла. Як ви думаєте, жінка легкої поведінки, яка хоче тільки грошей, могла би про таке просити? 

Слів у мене не було. Я відчував дисонанс, адже підстав не вірити Маліці я не мав. Вона захищала Асю і доводила мені, що та говорить правду… Правду, яка може зруйнувати все моє уявлення про брата, який для мене колись був прикладом. 

Домоправителька залишила мене буквально на кілька хвилин, а коли повернулася, то в її руках я побачив важку весільну сукню, яку вона кинула на землю. 

- Подивіться, що ви на ній бачите? - розірвану тканину, місцями відірвані перли, а ще численні плями від засохлої крові.

- Що ти мені цим хочеш сказати? 

- Хіба так проводять першу шлюбну ніч? 

- Це була пристрасть… - навіть я не вірив у свої слова.