У полоні Еміратів - Zhelizna

Хтось зупинився переді мною, через що моє серце зробило кульбіт.

- Ас-Саляму алейкі - з дуже дорогого на вигляд автомобіля вийшов чоловік років тридцяти. Він зробив крок уперед і я змогла роздивитися те, що це не араб. У глибині душі мене це обнадіяло, можливо він мені допоможе. 

- Доброго вечора - голос у мене хриплий через сльози та істерику - Вас можна попросити про допомогу?

- Так, авжеж - Боже, він добре розмовляє англійською, отже, мене зрозуміють. 

- Мені потрібно потрапити до поліції. Мене викрали, я зараз без документів, коштів та телефону. Благаю, допоможіть дістатися до найближчого відділу - довірятися незнайомій людині було ризиковано, але я не маю іншого вибору. 

- Як прикро, що з вами таке трапилося - чоловік зробив два кроки уперед, щоб наблизитися до мене. Коли світло перестало засліплювати мене, я змогла краще розгледіти його обличчя, від якого мене кинуло в холодний піт. 

Чужі блакитні очі оцінююче розглядали мене. Погляд ковзав то по обличчю, то по фігурі. Мені стало непособі від цього. Щось у середині кричало бігти, але я ніби приросла до землі. Тільки з жахом розуміла, що стрибнула з вогню у полум’я. 

- Я вам допоможу. Зараз уже глибока ніч, ви напевно втомлені. Я якраз їхав до свого готелю. Давайте ми заїдемо до нього разом, відпочинемо, а вранці вирушимо до поліції - на мою талію лягає чужа рука, від якої тіло ціпеніє. Я намагаюся відсторонитися, але хватка посилюється. 

- Не треба, благаю…

***

З охоронцями ми поїхали трьома різними автомобілями, щоб пошуки точно увінчалися успіхом. Головою я розумів, що без грошей і знання міста, Ася далеко не втече, але внутрішнє передчуття кричало про небезпеку. 

Безумовно, Дубаї - одне з найбезпечніших міст у світі. Нещодавно тут взагалі майже не було злочинності, але прилив робочої сили ззовні зробив свою справу. Я не міг передбачити кого це дівча перестріне на своєму шляху. У глибині душі я відчував відповідальність за нього. 

У голові знову з'явився образ заплаканого обличчя і слова Маліки. Я цій жінці довіряю, як собі і впевнений, що їй немає сенсу брехати. Проте, на кону стоїть честь покійного брата. І тепер я взагалі не знаю, що мені думати. З однієї сторони Мухаммад, а з іншої Ася, яка може говорити правду про своє викрадення. 

От чому я не розібрався в усьому з самого початку? Чому пішов на повідку емоцій? 

Погляд спрямований на дорогу, я намагаюся дивитися уважно, щоб не пропустити потрібної фігури. Доки одна рука перебирає бороду, інша плавно викручує кермо на шосе. Я мало вірю в те, що Ася аж сюди могла забігти, але про всяк випадок вирішую перевірити, бо охорона так і не зателефонувала з втішними новинами. 

Сто кілометрів, сто двадцять, сто п'ятдесят… стрілка на спідометрі росте вгору. Я мчу по безлюдній дорозі і мало не пропускаю автомобіль, що зупинився на узбіччі. Доводиться пригальмувати, щоб поглянути чи все гаразд. Попереду дві фігури. Я приглядаюся і бачу знайому фісташкову сукню, що сьогодні була одягнена на Асі. 

Вперше за довгий час я плюю на правила дорожнього руху і різко гальмую. Емоції переповнюють мене. З однієї сторони я радію, що нарешті знайшов дівчину, а з іншої лютую через те, що до неї хтось посмів торкнутися. 

- Я нікуди не поїду! - Ася сіпається у чужих руках, які я зараз комусь повириваю. 

- Відійшов від неї, бо дуже сильно пожалкуєш - дві голови різко повертаються в мою сторону. У дівчини аж округлюються очі, коли вона бачить хто перед нею стоїть. А от шайтанів виродок навіть не думає реагувати на мою появу.

- А ти хто такий? 

- Без зайвих запитань, відійшов від дівчини і сів у своє авто.

-  Я взагалі-то їй допомагаю. Так, крихітко? - я знову дивлюся на Асю і розумію, що вона у відчаї. Дві сльози зриваються під натиском тремтячих вій і котяться по щоках - Цю дівчину викрали, а я везу її в поліцію. 

- Ні, ви мене хотіли везти у готель, а не у поліцію - сама думка про те, що я міг не встигнути змушує мене злетіти з гальм. 

Я роблю ривок і тягнуся до іноземця, який нахабно лапає це юне створіння. Мені хочеться добряче йому вмазати, але той відскакує від дівчини і йде спиною до автомобіля. Ася від різкості мало не падає додолу, але мені вистачає секунди, щоб зорієнтуватися і підхопити її. 

- Та пішли ви всі - покидьок сідає до автомобіля та вирулює назад на дорогу. 

О Аллах, дякую тобі за те, що я встиг. Якби Ася сіла до того автомобіля, то я б її точно не зміг знайти. Навіть не хочу уявляти, що цей шайтанів син з нею б зробив. 

***

Тільки коли автомобіль стає маленькою цяткою на пустому шосе до мене помалу починає доходити усвідомлення того, що щойно могло трапитися. Уся віра і сподівання на порятунок виявилися солодким міражем, який змінився гіркою реальністю. 

- Асю, ти впорядку? - голос чути ніби крізь товщу води. 

Я не одразу розумію, що знаходжуся в обіймах пана Хаміла, який притискає мене до себе. В середині стає паршиво від дотиків цих чоловіків. Довго не думаючи, я відстороняюся від нього, щоб зробити дистанцію.