Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

П'ятниця

Олексій

- Льоха, у нас проблеми. - Дзвінок Фролова випередив будильник майже на годину.

- Що трапилося?

- Здається у нас завівся щур ...

- Перевіряли всіх ретельно і платимо за вищим розрядом... Впевнений чи гадаєш?

- Майже впевнений. Сам поміркуй: фури, заправка – гаразд, згоден, тут можна відстежити.. Склад у Зуївці – з натяжкою теж можна, але напад якраз коли там вантаж Литого був – це вже дивний збіг. А найголовніше – вночі сьогодні. Коли ми пошуміти прийшли, а на нас там чекали… Зустріли калашами.

- Ніхто не постраждав??

- В нас два вогнепальних. Один зараз у лікарні. Без Сивого навряд чи впораємось. Та й він уже, напевно, у курсі.

- Дідько! Наскільки все серйозно?

- Поки не знаю. Лікарі чаклують ще.

Швидко одягаюсь і збираюся їхати до офісу. Але вийти з дому не встигаю. У дворі якась метушня та розмови на підвищених тонах. Підозрюю, що Сивий вже у мене. Розлючений Юрко впадає до мене в будинок.

- Чи ти вгамуєш своїх бульдогів, чи я за себе не відповідаю! – Здається, він не в настрої. Я, власне, теж не зразок люб'язності сьогодні.

- Не гарчи! Вони роблять свою роботу!

- Льоха, не дратуй. В мене також робота! Ти мені вчора пообіцяв! І що я бачу сьогодні? Перестрілка! Три людини у лікарні!

- Один…

- Троє, Льоха, троє. Двоє – люди Ісматових.

- Людина там тільки одна - моя. - Наполегливо повторюю я. Хоча розумію, що злити Сивого зараз не найкраща витівка.

Юрко з розмаху б'є кулаком по дубовому столу. Гарчить від болю і трохи заспокоюється.

- Льоха, навіщо проблеми створюєш. І собі, і мені?

- Каву будеш?

- Зуби мені не заговорювай. - Юрко, трохи охолонувши, сідає в моє крісло.

– Чорний, без цукру? Як зазвичай?

- Чого питаєш, раз знаєш. І розказуй вже.

– Що розповідати. Щур в мене завівся. Хлопці мали тільки пошуміти, трохи налякати. А на них там вже чекали з калашами.

Мовчимо. П'ємо каву.

- Ну, і як мені це все оформляти?

Телефонує Мишко. Приховувати щось від Сивого – собі дорожче. Вмикаю на гучну.

- Алло, Мишко, ти на гучній. Тут Юрко.

- Один?

- Так.

- Зрозумів. У нас тут… Кепсько загалом. Медики нічого не змогли вдіяти.

- Не світися там, Мишко, я сам розберуся. - Сивий з дзвоном ставить чашку на стіл. - Льох, і ти теж. І припиніть самодіяльність! У себе порядок наведіть. Дякую за каву.

Мар'яна

Сьогодні вночі наснилося, що ловлю рибу. Мама казала - ловити рибу уві сні, це значить що залетіла. Дідько! Що робити? Ні, робити я в жодному разі нічого не буду. А що Льошці казати? Він хотів "розв'язати проблему"... А якщо я не хочу її вирішувати? Я хочу цю проблему народити та виростити.

Поки не спитає, нічого говорити не буду. А якщо спитає? Треба поводитися весело і невимушено, щоб і підозр не виникало. А там побачимо. У будь-якому разі, це моя проблема! І я її не "вирішатиму".

Льошка дзвонить! Чи відчуває, що про нього думаю? Або просто завжди в цей час дзвонить. Дзвонив...

- Мар'яно, привіт. Як ти?

- Привіт, Льоша. Дякую, що подзвонив. Як на роботі? Я чула в новинах про якусь стрілянину говорили?

- Все гаразд... Не турбуйся. Краще скажи, як ти?

- В мене теж все гаразд! На роботі працюється, вдома відпочивається.

- Я радий, але ж ти знаєш про що я хочу запитати?

- Тож якщо хочеш, чого не питаєш?

- Мар'яно, все гаразд?

- Та все в порядку. Ти задоволений?

- Якщо в тебе все гаразд, так, я задоволений. Добраніч.

- І тобі.

Ось і поговорили. Формально, як він любить висловлюватись, я його не обдурила. У мене все добре! І вагітність – це не відхилення, а фізіологічний процес! Головне – я не створюю йому проблеми. А значить нічого вирішувати не доведеться!

Субота

Олексій

Ну що, одержав відповідь на своє запитання? Майже так. Ось саме, що майже. Але ж вона сказала що все гаразд! І? Як спитав, то й відповіла. Формально, вагітність не є не порядок… Тож… навіть якщо вона залетіла, я про це так і не знаю.

Набираю Фролова. Ця субота явно не вихідна.

- Привіт, друже. Сивий схоже запустив процес. Наших не чіпали.

- Думаєш затихло?

- Саме що затихло…

- І я про те ж. Щура не знайшов?

- Доповів би! Як Мар'яна?

- Каже, що гаразд.

– Це я і від своїх хлопців знаю. А що з…?

- Каже, що все гаразд! – я вже гарчу.

- І як це розуміти?

- Не смикай за…, добре? Подзвони їй і спитай.

- Я дзвонив.

Дідько! Я мало не впав з ліжка!

- Ти що робив??

– Подзвонив їй.

- І???

- І… і спитав…

- І????

– Вона мене послала.

- Логічно,- іржу в голос. – А як послала?

- Красиво. Сказала, що в неї все гаразд.

Виходить, це вона мене теж красиво послала? Починаю закипати. Зараз наберу її та прямо спитаю! Вагітна чи ні! І щоб без усіх цих фокусів своїх!

- Алло, братан. Ти там живий? - Мишко нагадує про себе.

- Живий. Задумався. Гаразд, давай годині до 12 в офіс під'їжджай. Відбій.

- Відбій.

Мар'янка, мабуть, спить ще. Вихідний таки. Подзвоню згодом. Поки що душ, голитися і кава.

Мар'яна

І коли субота була вихідним днем? А…була ж… Минула і позаминула… У труні я бачила такі вихідні. Краще як сьогодні. Але завтра, стовідсотковий вихідний! Відпочивати треба… Тим більше якщо… Відловлюю себе на тому, що знову погладила рукою по животу. Вкотре за сьогодні? Інстинктивно? Невже я таки вагітна? Льошкина дитина! Мм!!

Телефонний дзвінок. О, а ось і він сам.

– Алло.

- Мар'янка, привіт. Прокинулася вже?

– Я з ночі на роботі. У тебе все гаразд? Маю купу пацієнтів.

- Так, все норм. Хотів запитати…

- Вибач, Льоша, мені бігти треба. Подзвони увечері, якщо нічого термінового.