Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Четвер

Олексій

Треба було таки зателефонувати… Я завжди дзвонив, а зараз? Що змінилося? Теоретично. Ми ж не розлучилися? Я б навіть сказав, переступили на наступний щабель стосунків. Те, що я зробив це криво (м'яко кажучи) суті не змінює! І ситуація з Ісматовим також не виправдання. Скоріше навпаки. Приставив охорону, нагнав страху. Правда, не схоже, що б вона сильно злякалася. Та її й злякати чимось складно.

Знову згадую ту ніч. Як я міг її не впізнати? А як міг? Найменше я очікував у заміському клубі зустріти Мар'янку!! Та я взагалі не розглядав нікого. Чи може служити мені виправданням, що тоді, у ліжку з невідомою мені (як я думав) жінкою, я уявляв її? Ці груди, що так зручно помістилися в моїй долоні. Ці маленькі сосочки... І коли я погладив її внизу, вона була вже така мокра...

Мар'яна

Три дні затримки. Начебто рано нервувати, хоча зазвичай у мене завжди все чітко. В принципі, стрес плюс покатушки тижневі, Льошкіни розбирання на роботі. Так, нервувати ще рано. Але напружуватись вже час.

Ну зізнайся, незважаючи ні на що тобі сподобалося, так? Знову цей внутрішній голос.

Це відчуття, коли Він торкався там ... ох. Як хочеться знову поринути у спогади тієї ночі. Коли він гладив мене, а потім улаштувався між ніг. Діставши свій член він провів там, де було мокріше всього лише трохи поглибивши його. А потім знову по губах. Я стогну все голосніше, стискаю простирадло руками. Заглядаю в улюблене обличчя. Очі Льошки закриті, він не дивиться на мене, чому?

Ось він шепоче мені щось... І смоктає мочку вуха... Потім проводить язиком по шиї.

Я відчуваю, як він знаходить вхід до моєї печерки. Трохи занурюється в неї та завмирає.

Льошка знову бере губами мій сосок, трохи стискає зубами й різко входить у мене. Я кричу від болю. Він знов завмирає. Я чую його слова: «Вибач, я перестарався». Напевно, вирішив тоді, що дуже стиснув зуби, і додав: «Яка ж ти вузька… там…»

Його голос, він збуджує мене ... Моє лоно вже трохи звикло до його розміру і хоче продовження. Я рухаюся назустріч його члену, насаджуючи на нього. Він починає свої рухи плавно та розмірено, поступово прискорюючись. І в кінці вже довбає мене з усією пристрастю. Я знову кричу, але вже від насолоди. Він ще кілька разів з усієї сили входить у мене і, встромившись на всю довжину, завмирає. Його очі заплющені. Дихання прискорене та уривчасте. Він так і не глянув на мене жодного разу. Ось він уже лежить поряд зі мною. Все ще не промовивши жодного слова. Це було... Я зазнала оргазму, але не задоволення. Льошка розплющує очі та, не дивлячись на мене, починає одягатися. Напевно тоді він зрозумів що я незаймана.

- Якого біса, у тебе що, місячні??

- Ні. - Відповів зніяковіло. - Я незаймана, була...

- Та якого біса ти тут робиш??? - Він уже одягнувся і дістав гаманець. Хочу покликати його на ім'я, але сльози душать мене. Я дивлюся на нього, але бачу як у тумані: Льошка, мій улюблений Льошка, дістає купюру з гаманця і засовує її мені в сумочку. Потім дістає ще одну.

- А це за цілку.

І йде.

Сказати, що я була шокована, це нічого не сказати…

Олексій

Читаю ранковий звіт. Напад на АЗС. Слава Богу, ніхто не постраждав! Набираю Мишку.

- Фролов, доповідай, що там уночі сталося? Ти ж посилив охорону?

– Так, тому й обійшлося без наслідків. Вони не очікували, що наші там будуть.

- Добре, повідомили куди треба?

- Звичайно! Все як і належить. Подзвонили, приїхали, перевірили, оформили.

- А нападники?

- Змилися.

- Ти мені зустріч чи хоча б розмову з Ісматовим-старшим колись організуєш?

- Та не впевнений, що це взагалі можливо.

- Думаєш його син того…?

- Не здивуюсь. Був би Ахмед у порядку, цього б свавілля не допустив.

- Згоден. Зараз вся надія на твоїх хлопців та на Сивого.

Даю відбій. Кручу в руках телефон. Зателефонувати до Мар'яни? Ось зранку… Мені все ще соромно за вчорашню відмазку. А про свою поведінку в клубі навіть згадувати не хочу. Хоча доведеться...

Скільки днів минуло? Не сильний я в жіночій фізіології. Вже має бути відомо щось про... Ммм... Можливі наслідки чи ще рано?

Зателефонувати в жодному разі не зашкодить. Набираю Мар'яну.

- Вітання! - Обтічне як! Чи не дорога, не Мар'янка. Ніяк. Дипломат, бля. Самому гидко.

- Здрастуйте, Олексію Олександровичу! - Отримав у відповідь? Чи не Льошка, навіть не нейтральне — без імені. Ось тобі! - Як поживаєте?

- Дякую, Мар'яно Юріївно, Вашими молитвами. - Вдаю що сприйняв як гру і включаю напівжартівливий офіціоз.

- Нашими молитвами, Ви б, Олексію Олександровичу, сніг із ранку до вечора перекидали.

- Дякую, рідна, за турботу про мою фізичну форму! - Намагаюся трохи пом'якшити тон розмови.

- Нема за що, Олексію Олександровичу. Думаю, Вам не завадить трохи підкачатись.

  Ось стервозіна! Я звичайно не качок, як Фролов, але й жирком не заплив.

- Візьму до відома! Наступного разу сподіваюся справити найкраще враження!

- Та йди ти! - кинула слухавку.

Твою ж мати! ІДІОТ!! Немає слів, щоб описати як я протупив своєю останньою фразою. І наші стосунки це навряд чи покращить. Та й про наслідки не встиг спитати. Передзвонювати безглуздо. Спробую ввечері.

Мар'яна

Наступного разу?? Був би поруч, отримав би ще один ляпас.

Адже зізнайся собі, Мар'янка. Ти хочеш продовження…

Хочу! Але це не означає, що я його вибачила!

Це інше питання. Адже сподобалося! Він був ніжний. Хоч і не так, як треба було б уперше… Та й взагалі, звичайно, ситуація та ще. Класика жанру — багатіє розважається в клубі з першою зустрічною ... Фууу .... Ось це пробачити важче.

Але підсвідомо він же таки тебе вибрав! Погодься, це його хоч трохи, але виправдовує?

Щось цей діалог зі своїм внутрішнім голосом починає напружувати. На шизофренію ще не скидається? Чи це вже гормони починають пустувати?