Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Понеділок

Мар'яна

Прокидаюся одна. Льошка вже пішов? Або його не було, і це все мені наснилося?

Хоча... Сліди його присутності всюди в моєму домі... І в моєму ліжку... І в мені...

Солодко потягаюся. Все тіло ниє, особливо там. Згадую, як він підхопив мене на руки, зірвав футболку і поклав у ліжко. А потім… Мм!!

Дідько! Час! Я на роботу спізнююся! Напевно, Льошці треба було раніше. Починаю швидко збиратися. На столі записка:

«Мар'яно, я передзвоню. Вибач за футболку. Пін-код 1746»

Який пін-код? Під запискою виявляю платинову банківську картку.

Я вб'ю його…

Тиждень затримки. Треба дорогою на роботу зайти до аптеки.

Олексій

Даремно таки Мар'яну не розбудив. Але вона так солодко спала. Шкода було. А мені потрібно раніше сьогодні на роботу. Мишко смс надіслав. Щось нарив. Пише, що терміново. Такі плани на ранок були! А я навіть і не привітався. А що як Мар'яна вирішить, що я втік? Треба подзвонити їй одразу після розмови з Фроловим. І квіти надіслати. На роботу! І столик у ресторані замовити.

Заходжу до офісу, секретарки ще немає. Натомість Фролов на мене вже чекає. Сподіваюся, не сидів усю ніч у машині в мене під будинком? Сорочка свіжа.

- Привіт, братику. Ти як раз вчасно. Кава вже на підході.

- Чудово! І розказуй, чого така терміновість?

- Я знайшов Лейлу, але поговорити з нею не вийде. Це не реально - вона на сильнодійних заспокійливих. Дізнатися мало що вдалося - лікарська таємниця та інша фігня. Відомо лише, що потрапила вона після групового зґвалтування до лікарні. Там намагалася накласти на себе руки. Після чого батько влаштував її у приватну психіатричну клініку. Ось такі пироги.

- Ісматова зрозуміти можна, тільки я тут до чого?

- У її речах виявили твою візитку. Схоже, це єдина зачіпка.

- Тобто, за їхньою логікою, я мало того, що зґвалтував Лейлу, так ще й візитку свою залишив?

- Логіку розлютованого брата нам не зрозуміти. Правильно Сивий сказав, схід справа тонка. До речі, Сивий перевірив, що офіційно проти тебе нічого немає. Там взагалі у справі нічого немає, окрім твоєї візитки.

- Так, ситуація... І поговорити із Сеймуром навряд чи вийде?

- Я намагався домовитись про зустріч. Крім прокльонів - жодного конструктиву.

- Я зрозумів. Прийдеться вирішувати кардинально.

- Мені це зробити?

– Ні. Я зв'яжусь із професіоналами.

- Ок. Не можу сказати, що я засмучений, братан.

- Не сумніваюся.

Поступово офіс починає заповнюватися людьми. Але ми з Фроловим вже обговорили всі слизькі моменти та перейшли до повсякденних робочих питань.

Звільняюся лише ближче до обіду. Пригадую, що так і не зателефонував до Мар'яни. Якщо вона захоче мені відважити чергову ляпас, прийму з вдячністю.

Зважився на героїчний (з урахуванням вранішнього свого відходу) вчинок: Заїхати до неї на роботу з квітами та тортом. Не заморочуюся, сідаю в машину з водієм, дорогою замовляю термінове доставлення квітів і торта прямо до ветеринарної клініки. Під'їжджаю практично одночасно із кур'єром. Встигаю перехопити його до появи Мар'яни. Заходжу до клініки з букетом з 15 величезних червоних троянд і не маленького розміру тортом.

Мар'яна виходить з кабінету, демонстративно обмахуючись як віялом, залишеною у неї на столі банківською картою. Дурне це звичайно було. Але залишати гроші за порвану футболку напевно було б ще дурнішим. Або може треба було ось так ось, торт та квіти? І все? Судячи з обличчя Мар'яни з картою я дав маху.

Підходжу до неї та інстинктивно заплющую очі в очікуванні чергового заслуженого ляпаса.

Мар'яна

Ну що ж, сьогодні у мені як у тому анекдоті – у туалеті дві смужки. І це не зв'язок глючить. Я вагітна! Хто б сумнівався! Я щаслива! Льошкина дитина! Ось тільки, чи порадує це його? Сьогоднішня ніч була…. Це було неймовірно! А ось ранок. Як відро холодної води.

Що далі? Контрастний душ щодня? А воно мені треба? Та ще й лякає, що знову він був не тверезий…

Хоч би зателефонував. Я, звичайно, розумію, неприємності на роботі, але... Сам же сказав: «Мар'яно, ти мені потрібна!» Але виходить, я йому потрібна просто розслабитися після роботи? Зняти нервове напруження?

Що там за шум у коридорі? Виходжу з кабінету. Упс! Льошка! Власною персоною! З букетом та тортом! Дістаю банківську картку, демонстративно обмахуюсь нею. Зрозуміє, що образив? Замружився, явно чекає на ляпас. Значить, зрозумів. Може, не все так погано?

Руки в нього зайняті. Чудово! Засовую карту в кишеню його дизайнерського пальця. Мовчки. Повертаюся до нього спиною, роблю кілька кроків у бік свого кабінету. А чому, власне? Зупиняюся та повертаюся. Забираю торт та квіти. А от тепер йду до кабінету. Чую ззаду зітхання полегшення.

Ні, Льошенько, так легко ти не відбудешся! Просто я голодна. З тортом ти вгадав вчасно. І навіть запам'ятав якийсь мій улюблений! А квіти… Їх треба у воду поставити.

Олексій

Щось я зовсім смиканий став із цією плюгавкою. Думав знову від неї ляпаса отримаю. Торт та квіти взяла – вже добре. Не все втрачено?

І ось ще згадалося. Гумкою минулої ночі ми знову таки не користувалися... Шанси, що Мар'яна завагітніє, подвоїлися. Ну, японський городовий!

Поки їдемо до офісу думки скачуть як скакуни Газманова. Чи хочу я дитину? Від Мар'яни? Так! Зараз? Не вчасно! А раніше думати? А коли? Або чим? А що робити, якщо вона вже вагітна? Що робити… Спершу з Ісматовим розібратися.

Набираю номер старого друга.

- Салам, Саїд. Справа є. Треба проблему одну порішати.

- Салам, Льоха. Чув уже…

- Вирішиш?

- Як завжди…

- Дуже вдячний буду.

- Дуже багато не треба. Такса звичайна.

- Ок. Відбій.

Телефонний дзвінок. Сивий дзвонить. Відповідаю.

- Привіт, Леха. Потрібно зустрітися. Їду у твій офіс. Фролову вже зателефонував.