У пазурах вампіра. По відродженні. Блок другий - Андрій Хімко
— За вашим наказом покараного за хуліганство бійця Янчука із гауптвахти доставлено, дозвольте завести? — рапортував охоронець начальнику особливого відділу.
— Як він себе веде? — подивився той на Петра, що став у відкритих дверях.
— Мовчить, мов язика проковтнув, товаришу начальник замполіт!
— Заходь, Янчук, і сідай он там, а ти залиш нас.
— Єсть залишити вас! — посунув охоронець у двері.
— Це вже який день арешту? — співчутливо спитав начальник Янчука після мовчанки.
— П'ятий! — звівся за статутом Петро.
— Сиди-сиди, — показав жестом руки господар кабінету. — Ти піддягав суду, це я заступився за тебе. Міг би допомогти тобі ще, виклопотати, наприклад, дозвіл у комполку на поїздку на семінари й сесії.
— Відпустка на семінари й сесії мені належна за законом і наказом наркома. Сам комісар нам те об'являв на політбесіді.
— Була б належна, коли б не було твого хуліганства і побиття двох бійців, — начальник говорив грудним, задушевним голосом.
— Бійці були нацьковані на мене як провокатори, і вам це добре відомо.
— Ти, як комсомолець, зобов'язаний допомагати нам виявляти і провокаторів, і ворогів радянської влади, і порушників військової дисципліни, — при цьому начальник поклав листок паперу й ручку на край столу коло Петра. — Напиши, як та провокація відбулася, — запропонував.
— Не буду ж я писати вам про те, як і для чого ви організували проти мене цю провокацію?
— Думай, що говориш! Я за тебе заступився! — насупив брови і насталив голос начальник.
— Дякую вам за заступництво, але писати нічого не буду, хіба наркомові, якщо не припините знущатися наді мною!
— Он як ти зі мною заговорив! Додаю ще чотири доби гауптвахти і раджу подумати, коли не хочеш піти у штрафний батальйон! Твоя упертість приведе тебе лише туди! А при співробітництві я тобі гарантую поїздки на семінари й сесії.
— Я вам не помічник у роботі! Тим паче при такій високій оплаті і такому вашому з мене знущанні.
— Відведи його, хулігана, назад і передай, що я додаю йому ще чотири доби покарання за наклепи на мене, — наказав, відкривши двері, начальник бійцеві, що чекав на лавці під штабом.
Відсидівши гауптвахту, Янчук врешті повернувся в казарму і одразу ж записався на прийом до командира полку з особистого питання, а третього дня на ранковому розводі був покликаний до нього. Петро одразу розповів, що він жив у комуні, що до армії був призваний незаконно, після конфлікту з органами НКВС.
— Те, що вони організували провокацію, а ти їх добре побив, свідчить про твої бійцівські якості — боєць завжди мусить бути бійцем! І те, що відсидів десять діб, тобі на користь, адже ти виграв битву морально, ще й узнав, із ким маєш справу!.. Отже, я відкликаю тебе нарядом на дві доби в розпорядження штабу. За цей час, нікому нічого не кажучи, ти оформиш місячну відпустку на семінари й сесії, отримаєш відрядження, сухий пайок і квитки на дорогу в обидва кінці... І хай тобі таланить! Поклично до мене начштабу і начфіна, з якими будеш мати справу...
За ті два дні Петро також устиг разом із Аркадієм відвідати побитого ним провокатора, який, будучи звалений із ніг, ударився головою об бетон підлоги і отримав легкий струс мозку. Зі слів П'юро, бійців підмовив на провокацію молодший політрук Ляхов, пообіцявши дати їм у неділю звільнення з виходом у місто, тож Янчук мимоволі зробив висновок, що органи НКВС і в армії, і «на гражданці» спаяні між собою, що держава пронизана сиском, вербуванням агентів, слідкуванням за життям усіх і кожного, а найпаче молоді. Про свій полк Петро розповів Аркадієві як, фактично, про штрафний, що спішно готується до боїв, ще не знати, яких і де.
Комполку, як пізніше зрозумів Янчук, був невдоволений замполітами, тож їм у піку дав йому можливість швидко виїхати на семінари й сесії, на які Петро запізнювався і вже й не сподівався попасти. Їхав він на важливий екзамен зовсім непідготовленим, не рахуючись із совістю, фактично, ва-банк... Їхав, як із пекла вирвавшись, до плачу обезособленим і новою стрижкою чуба, що трохи вже був підріс, і обмотками на ногах, які спотворювали його, аж гидував сам собою...
Зустріч із однокурсниками-заочниками в університеті була приязною, хоч і лякала всіх Янчукова жахна уніформа. Гриць без вагань запропонував йому ділити на двох своє ліжко, бо вільних місць у гуртожитку вже не було. Як із голодного краю, Петро накинувся на Клавині конспекти й підручники в бібліотеці, готуючись до решти семінарів, наполегливо зубрив усе без передиху й спочинку, викликаючи співчуття товаришів і щире здивування викладачів. Янчук сподівався встигнути написати ще й «Зведений фольклорний звіт», який заборгував, хоча група спромоглася здати його керівникові Лисенку лише у вигляді заліку, фактично, накидками у чернетках, за принципом «неосяжного не осягнути»...
Врешті річні екзамени Янчук сяк-так здав: щось на оцінки, щось як заліки, і в нього лишилося два тижні вільних, які Гриць умовив його провести у себе вдома. Їхали вночі, переживаючи, бо Петро міг попасти під арешт, але все обійшлося щасливо. Зустріли їх господиня і сестра Галя, яку Гриць називав не інакше, як «козою». Галя саме приїхала на канікули з Ленінграда, де вчилася в консерваторії, була вона досить вродливою і, як виявилося, ще й сердечною.
Великий цегляний будинок на п'ять кімнат під черепичним дахом, сарай із прибудованими до нього курником та сажем, комора та загорода для худоби, колодязь із цибатим журавлем у обнесеному добротним парканом дворищі, припнуті невдалій на луці корова з телицею і телям, кілька десятків курей і пара квочок із малечею на задньому дворі, качки в заплаві — все свідчило про непересічний достаток родини, зокрема батька — начальника станції Лиски, невдалік пристані на річці Дон. Янчук уже за пишним сніданком порадів можливості смачно поїсти і трохи спочити між людьми.
За наказом матері для гостя у Грицевій кімнаті було поставлене додаткове ліжко із чистою білизною, були підібрані добротні господареві штани, сорочка та кашкетка. Вона ж запропонувала хлопцям поспати з дороги, що
