Книги Якова - Ольга Токарчук
Каштелянова Коссаковська відповідає замість чоловіка:
— Кожен знає, що ви, Ексцеленціє, не створені для справ господарських чи торговельних. Для того і є економи. Небезпека ж у тому, що вони можуть красти. Отоді опускаються руки.
Тема злодійства вельми зачіпає присутніх, та й добре вино робить своє, тож дискусія за столом розпадається, і тепер уже кожен розмовляє зі своїм візаві через стіл. Хлопці-служники доливають вино і, впіймавши ледь помітний знак єпископа, міняють ящик вина, ставлячи замість нього гірше, хоч цього, здається, ніхто не помічає.
— А що воно за кабала така, про яку всі говорять? Навіть мій чоловік зацікавився, — звертається Катажина Коссаковська до ксьондза Пікульського.
— Вони вірять, що світ постав зі слова, — відповідає той і голосно ковтає, кладучи назад на тарілку великий шматок яловичини, що його якраз підносив до рота.
— Таж кожен вірить у те, що на початку було Слово. І ми теж. У чому ж тут єресь?
— Так, вашмосте. Але ми цим обмежуємося, а вони ту віру застосовують до всіх, навіть найдрібніших речей.
Помітно, що ксьондзові не дуже хочеться удаватися в пояснення. Він і сам не розуміє чому. Чи не тому, що жінці, хай навіть і вченій, на його думку, про такі складні речі розповідати марно, бо вона все одно їх не зрозуміє? А може, тому, що, відповідаючи на такі запитання, він завжди схильний все надто спрощувати? Ось узяти єпископа: навіть йому все доводиться викладати поволі й дохідливо, бо особливою кмітливістю він не вирізняється. «Безперечно, він святий, і не мені йому дорікати, — ганить себе подумки Пікульський, — але як же з ним іноді важко розмовляти!»
Тож він просить аркуш і перо, аби все наочно пояснити. Заохочуваний єпископом, розкладає на столі папір; Дембовський тим часом, відсуваючи полумисок із гускою, відхиляється трохи назад, наче звільняє місце для Пікульського, і по-змовницьки перезирається з Коссаковською. Знає-бо, що цей непримітний ксьондзик має в собі приховану силу і зараз її продемонструє, але лише трошки, немов черпаючи маленькою ложечкою, доки в глибинах дрімає незрозуміла потуга.
— Кожна літера має свій числовий відповідник. Алеф — це один, бет — два, ґімель — три і так далі. Це означає, що кожне слово, записане літерами, містить у собі число, — він дивиться на присутніх, питаючи поглядом, чи все зрозуміло. — Слова, які означають ті самі числа, поєднані між собою глибоким зв’язком, хоч на перший погляд здається, що між ними нема геть нічого спільного. Можна словами рахувати, комбінувати, і тоді відбуваються дуже цікаві речі.
Ксьондз Пікульський вагається, чи не завершити на цьому, але все ж не може стриматися.
— Ось приклад. Візьмімо гебрайське слово «ав» — батько. Пишемо ми його так: алеф, бет, справа наліво. Мати — це «ем», тобто алеф і мем. Але слово «мати», «ем», можна прочитати і як «ім». «Батько», «ав» у числовому сенсі відповідає трійці, бо алеф — це 1, а бет — 2. Числовий відповідник «матері» — 41, бо алеф — 1, а мем — 40. І якщо додамо слова «мати» і «батько», у нас вийде 44, тобто «єлед» — дитина!
Коссаковська, що схилилася над ксьондзом, відскакує від столу, плескаючи в долоні.
— Як це дотепно! — вигукує вона.
— Йод-ламет-далет, — пише ксьондз Пікульський на папері єпископа й дивиться на нього тріумфально.
Єпископ Солтик не надто багато з того розуміє, всі ці числа плутаються йому в голові. Він важко дихає. Треба-таки схуднути. А єпископ Дембовський піднімає брови на знак, що колись, у майбутньому, його, можливо, це й зацікавить.
— Згідно з кабалою, у спілкуванні чоловіка та жінки зустрічаються дві, як то кажуть польською, абетки, або ж, як їх називають, альфабети: материн та батьків, і вони, сплітаючись, спричинюють зачаття.
Єпископ Дембовський кілька разів делікатно покашлює і повертається до їжі.
— Кабала кабалою, — каже каштелянова із зарожевілими від вина щоками, — але в нас тут діється річ небувала. Тисячі євреїв хочуть навернутися в католицьку віру. Горнуться до нас, як курчата до квочки. Ах, бідолахи. Те їхнє єврейство їх геть замучило.
— Помиляєтеся, велебна пані, — перебиває її Пікульський, шморгаючи носом від збентеження. Коссаковська дивиться на нього, здивована таким втручанням у її розумування. — Вони мають у тому свій інтерес. Уже давно вони вподобали собі наш край і мають його за нову землю обітовану…
— За їхніми руками треба постійно стежити, — докидає єпископ Солтик.
— Вони ось оголосили вирок Талмудові, але гідні кари всі їхні книжки. Кабала — це такий собі небезпечний забобон, і її треба заборонити. Вона вчить такого способу вшанування Бога, який є чистою єрессю. А ще кабалісти твердять, буцімто з її допомогою можна провіщати майбутнє, і скочуються в магію. Кабала — це точно не Боже діло, а сатанинське.
— Перебільшуєте, отче, — своєю чергою перебиває ксьондза Коссаковська. — Та навіть якщо це діло й посмерджує сіркою, тепер, у лоні Церкви, вони знайдуть нове життя. Для того ми й зібралися тут, аби людям цим заблуканим допомогти, якщо самі вони висловлюють таке бажання.
Пан Єжи Марцін Любомирський смакує кишку; це найкраща страва цього вечора. Бо м’ясо тверде, а рис розварений. Капуста тхне якоюсь пліснявою. Співрозмовників своїх він вважає старими й нудними. На євреях узагалі не розуміється, бачить їх часом здалеку. Лише з однією єврейською дівчиною він недавно ближче познайомився — з тих, що крутяться біля гарнізону; серед них є шльондри всіх націй, вибирай на свій смак. Так воно завжди там, де стоїть військо.
Про щойно призначеного єпископа Дембовського, який збирається в дорогу
Чекаючи на свої дорожні скрині, які можуть прибути щохвилини, готовий вирушити до Львова на архієпископство Міколай Дембовський ще розглядає комплекти спеціально замовленої з такої оказії білизни, на якій він доручив жінкам вишити його монограму: MD.
Монограма виконана фіолетовими шовковими нитками. З-за кордону прибули заздалегідь придбані шовкові панчохи, єпископ уже цілком відвик від лляних. Панчохи є двох кольорів — білі та фіолетові, як єпископова монограма, а фіолетові ще й оздоблені тонкою
