Франческа. Володарка офіцерського жетона - Дорж Бату

Широко махнувши руками, наче півень крильми, парубійко рухнув униз. Усе відбулося швидко — Джой фактично вибила з-під нього опору, і він з усією силою, що була спрямована на нас із Коліном, кинув себе на підлогу. Нападник навіть не встиг виставити руки вперед — удар прийшовся прямо в обличчя. Ми почули смачне чвакання, і кавун верескнув.

Він лежав біля наших ніг і намагався встати. Ніс і губи були у крові. Дивно, але я не відчував жодного співчуття. Це зараз мені трохи соромно за свій вчинок, але тоді я нахилився до нього й дуже тихо сказав: «Дарма ти, сучий сину, з нами зв’язався. Присягаюся, я перетворю твою службу тут на цілковите пекло. Запам’ятай це, виродку!» Справді. Ніколи так не робіть.

Ми сиділи в нашому кабінеті, і настрій у нас був гірший за ніякий. Франческа рюмсала. Трейсі злилася, Колін пив воду, як верблюд у спеку, а Джой бурмотіла щось собі під ніс.

— Чессіно, ти як? Заспокоїлася вже? — я присів перед нею навпочіпки.

— Угу…

— Ну годі. Ось на тобі шоколадку.

— Дякую тобі, caro mio, за все!

— Подякуй ще й Трейсі, Колінові і Джой.

— Ви справжні друзі! Дякую!

— Треба йти до Еліс.

— Навіщо? — Франческа перестала рюмсати. Заплаканими очима напарниця запитально подивилася на мене.

— Ми повинні повідомити відділ персоналу, що за херня тут коїться. Це серйозний інцидент, він стався на території бази, тож ми мусимо доповісти!

— Нас виженуть!

— Франческо! — я, й так уже на нервах, почав злитися. — Не говори дурниць! Це хіба ми руки розпускали?! Ти не підеш — я піду!

— Я піду… — пробурмотіла Франческа. — Якщо ти підеш, то й я піду.

— Я з вами, — сказав Колін.

— І я із вами піду! Я була від початку! — Трейсі рішуче встала.

— І я… — почала було Джой, але я заперечив:

— А ти не підеш!

— Чому?

— Джой, ну де ти бачила, щоб таємну зброю світили одразу ж після її застосування?

— Але ж це я його завалила!

— Ти. І тим самим нас усіх врятувала! Але Еліс не обов’язково про це знати. Якщо вона спитає, яким чином цей покидьок розквасив собі пику, то ми брехати не будемо. А як не спитає, то будемо вважати, що він, бідолашний, просто перечепився.

— Гаразд, — задоволено сказала Джой. — Боже, я стояла там і молилася, щоб ти спровокував його! Якби ви просто пішли, то я б сама йому пику натовкла, клянуся!

— Я взагалі тебе не побачив за тією стойкою, я навіть не знав, що ти там стоїш, — здивувався я.

— Я бачив, — спокійно сказав Колін. — Ми так і розрахували, що ви його змусите напасти першим. Все, що після його нападу йшло від нас, — це чистий самозахист. А от якби ми почали перші, то це була б помилка, і нам довелося б відповідати.

— Чого це ви стали такі обізнані? — здивувався я.

— Патріціо, — хихикнула Джой. — Він мені перед судом усе докладно пояснив.

— А, так, «це був самозахист», я знаю.

Еліс вислухала нас мовчки, глибоко сидячи в кріслі і склавши руки на животі.

— …А потім він перечепився й розбив собі обличчя, — закінчила Трейсі, як основний свідок.

— Отак взяв і перечепився?

— Отак взяв і перечепився.

— Ми з Коліном його не займали.

Повисла пауза.

Еліс зняла слухавку.

— Стів? До тебе зверталися по допомогу? Ні? Ніхто не звертався? ОК. Та нічого, нічого страшного, — начальниця HR поклала слухавку й забарабанила пальцями по столі. — Джексон каже, що ніхто до нього не приходив.

Ми знизали плечима.

— А нам яка печаль? — пхикнула Трейсі.

— Впізнати його зможете?

— Аякже.

Через півгодини кривдника, його машину і його загін було знайдено. Оскільки курсанти ще не встигли отримати таблички з прізвищами на форму, ми ідентифікували підрозділ по цифрах на шевроні. Це були засранці сержанта Ґутьєреса.

Засмучений і злий сержант зайшов до нас у кабінет. Разом із ним зайшла Еліс.

— Ми поговорили з рядовим Ф’юрі, — похмуро сказав Ґут’єррес. — Він упирався, але його товариші підтвердили вашу версію. Я розберуся із цим, amigos!

— Ми не сумніваємося, сержанте.

— Мені прикро, що таке відбулося на нашій базі. Це неприпустимо.

— Дякую, що не стали це замовчувати, — сказала Еліс. — Справді, сексуальні домагання — це серйозна проблема. І особливо у війську…

— Я знаю! — перебила Еліс Трейсі. — Я частенько чую масні жартики на свою адресу! «Серйозна проблема»! Якби ця проблема була справді серйозна, щось би робилось! А то за минулий рік тільки з Франческою було два інциденти! Зі мною я вже й не лічила! Натяки, жартики — думаєте, приємно це слухати?! А цей покидьок ще й руки почав розпускати! І що, за Франческу хтось заступився?! Ні! Дехто вдав, ніби нічого не відбувається, дехто іржав, дехто не сприймав це всерйоз — «ну подумаєш, хлопці залицяються»! А скільки разів Сара розповідала нам про ті випадки, що вона чула? І це не на іншій планеті, не десь там в іншому штаті, а тут! У нас під боком! На нашій базі! — Трейсі виливала Еліс усе, що їй боліло. Начальниця HR спокійно слухала нашу начальницю зв’язку.

— Трейсі. Насамперед хочу сказати, що мені дуже прикро чути те, що ви говорите. Це й справді неприпустимо. Але скажіть мені, будь ласка, ви особисто приходили до мене з такими проблемами? Ви просили допомоги?

Трейсі розгублено закліпала очима.

— Ні! А треба було?

— Треба. Ми б по кожному випадку провели розслідування. Не можна таке замовчувати. Жодного випадку не можна замовчувати. Скільки дівчат змовчало, коли їх ображали? Знаю. Багато. Знаю також, що найбільше випадків трапляється із курсантами, які щойно потрапляють на базу і тільки проходять тренінги. Вони не знають ні порядків, ні правил. Вони приїжджають звідусіль, із великих міст і з маленьких сіл. І, уявіть собі, не всі навіть знають, що таке гендерна рівність. От саме тому не можна замовчувати таких випадків, і саме тому добре, що ви до мене прийшли. Це моя робота — з’ясувати обставини і нейтралізувати цей конфлікт.

— Дякую, Еліс! — сказала Франческа. — Дякую всім за допомогу. Коли мене хоч хтось підтримує, це допомагає мені почуватися в безпеці.

Ми йшли попри стоянку і раптом побачили машину курсанта Ф’юрі. Франческа напружилась і зненацька хитро подивилася на мене.

— Giorgio, caro mio, ти маєш ніж?

Я мовчки дістав із кишені свій гострий, як бритва, Berger.

— Grazie!

Перш ніж я відкрив рота, щоб запитати, навіщо їй ніж, Франческа підійшла до автівки й одним ударом проколола шину.

— Упс! У курсанта спустило колесо. Яка прикрість!

— Франческо, що ти робиш?!

— А що я такого зробила? Ти ж обіцяв цьому довбневі пекло.

— Тут скрізь камери!

— Ну то й що? Там усе одно Маковскі сидить! — дівчина привітно помахала ручкою в камеру спостереження. — Може, йому ще й друге пробити?

— Ні! Це буде надто підозріло. І без камер одразу збагнуть, звідки ноги ростуть! Завтра проб’єш.

* * *

Ранок почався буденно.

Церемонія підняття прапора була коротка. З часів, коли полковник Вескотт покинув свою посаду командира бази, ми були позбавлені полум’яних, повних важкого гумору й бурлеску промов. Але порядків, заведених попереднім командиром, дуже ретельно дотримувався нинішній. Будь-які конфлікти на