Місячний камінь - Вилки Коллінз

— З жалем чую це. Але не можу тебе зараз вислухати.

— А коли ви зможете мене вислухати?

— Мій любий хлопчику, не буду тебе обманювати. Я зможу вислухати тебе не раніше, як після закінчення цієї сесії. На добраніч!

— Дякую вам, сер. Бувайте здорові!

Ось про яку розмову в кабінеті повів мені містер Джефко. Розмова поза кабінетом була ще коротша:

— Джефко, подивіться, о котрій годині вирушає завтрашній поїзд, приурочений до відходу пароплава, що має взяти курс до континенту?

— О шостій годині сорок хвилин ранку, містере Френклін.

— Розбудите мене о п'ятій.

— Їдете за кордон, сер?

— Поїду, Джефко, куди повезе мене залізниця.

— Доповісти вашому татові, сер?

— Так, доповісте йому після закінчення сесії.

Наступного ранку містер Френклін поїхав за кордон.

Куди саме він поїхав, ніхто, — не виключаючи і його самого, — не міг відгадати. Можливо, ми одержимо від нього першу звістку з Європи, Азії, Африки або Америки. На думку містера Джефко, він міг бути в будь-якій з чотирьох сторін світу.

Одержавши цю звістку, я втратив усяку надію звести Кривоніжку Люсі з містером Френкліном і таким чином досягти успіху в дальшому розкритті істини. Переконання Пенелопи, що її подруга-служниця наклала на себе руки через безнадійну любов до містера Френкліна Блека, підтвердилось — оце й усе. Чи було в тому листі, який залишила для нього Розанна Спірман після своєї смерті, признання, що, як гадав містер Френклін, вона хотіла зробити йому, коли була ще жива, — трудно сказати. Можливо, в ньому було всього-на-всього прощальне слово — розповідь про її нещасну любов до недосяжної особи. А, може, в ньому розповідається вся правда про її дивні вчинки, які виявив сержант Кафф, — з того моменту, як зник Місячний камінь, аж до часу її загибелі в Тремтливих пісках. Але поки що цей лист залишався цілковитою таємницею для мене і всіх, хто оточував Кривоніжку Люсі, в тому числі й для її батьків. Ми всі підозрювали, що небіжчиця довірила їй свою таємницю, і намагались примусити її розговоритись, але безуспішно. І один, і другий зі слуг переконані, як і раніше, в тому, що Розанна вкрала алмаз і десь його сховала — нишпорили біля скель, до яких вона ходила, але всі ці розшуки виявились марними. Відпливи змінювались припливами; минуло літо, настала осінь. А хисткі піски, поглинувши тіло Розанни, сховали і її таємницю.

Звістка про від'їзд містера Френкліна з Англії в неділю вранці і звістка про прибуття міледі і міс Речел у Лондон в понеділок дійшли до мене, як вам відомо, у вівторок. Настала середа і не принесла нічого нового. В четвер я одержав другу купу новин від Пенелопи.

Донька моя повідомляла, що для її панночки запросили якогось знаменитого лондонського лікаря і що він одержав гінею за те, що порадив більше розважатись. Виставки квітів, опери, бали — сила розваг чекали на неї; і міс Речел, на подив її матері, з запалом поринула у все це. Містер Годфрі її навістив; як видно, він був закоханий, як завжди, в свою кузину, незважаючи на те, що його освідчення вельми холодно прийняла вона в день свого народження. На превеликий жаль Пенелопи, цього разу його прийняла дуже люб'язно, і він тут же вписав ім'я міс Речел у членський список одного з жіночих благодійних комітетів. Моя пані, за словами Пенелопи, була в поганому настрої і мала дві тривалі розмови зі своїм стряпчим. Далі йшлося про одну бідну родичку, якусь міс Клак, — ту саму, про яку я згадував, коли розповідав про обід у день народження, що вона сиділа поруч містера Годфрі і виявила велику пристрасть до шампанського. Пенелопа висловлювала здивування, що міс Клак досі не дала знати про себе. Напевно, вона незабаром прив'язне до міледі, як завжди… І так далі, і тому подібне, як це заведено в жінок — висміювати одна одну і усно, й письмово. Про це не варто було б згадувати, якби не одна обставина. Я чув, що розставшись зі мною, ви перейдете до міс Клак. Якщо це так, зробіть мені ласку, не вірте жодному її слову, коли вона почне говорити про вашого покірного слугу.

В п'ятницю не трапилось нічого, за винятком того, що в одного з собак з'явилась за ушима якась виразка. Я дав йому бульйону і посадив на овочеву дієту, чекаючи дальших вказівок. Пробачте, що я згадую про це. Якось ненароком вихопилось. Будь ласка, пропустіть це. Я швидко наближаюсь до кінця моїх огріхів проти вашого сучасного освіченого смаку. Притому собака цей був доброю твариною й заслуговував хорошого лікування, справді-бо заслуговував.

Субота, останній день тижня, є також останнім днем у моїй розповіді.

Вранішня пошта принесла мені сюрприз у вигляді лондонської газети. Почерк, яким було написано адресу, збентежив мене. Я порівняв його з записаними в моїй книжечці ім'ям і адресою лондонського лихваря і відразу ж упізнав почерк сержанта Каффа.

Після цього відкриття я з цікавістю проглянув газету й помітив, що одне з поліцейських донесень обведене чорнилом. Ось воно, до ваших послуг. Прочитайте його, як прочитав я, і ви справедливо оціните ввічливу увагу сищика, який прислав мені цю новину:

«Лембет. Незадовго до закриття засідання суду містер Септімус Люкер, відомий торговець старовинними коштовностями, різьбленими виробами та іншими речами, звернувся за порадою до суддів, що засідали. Прохач заявив, що його протягом усього дня непокоїла поведінка якихось мандрівних індусів, що товпились на вулиці. В скарзі було зазначено три особи. Прогнані поліцією, вони знову повертались і намагалися кілька разів пройти в будинок, нібито по милостиню. Коли їх відігнали від парадних дверей, вони з'явились біля чорного ходу. Крім гніву на цих жебраків, містер Люкер висловив побоювання, чи не затівають вони крадіжки. В його колекції багато