Втеча майстра Пінзеля - Володимир Львович Єшкілєв

Мальтійському кавалерові довелося рятувати ситуацію четвертим тостом, у якому він запропонував усім присутнім випити за здоров'я гостинного володаря Бучача Канівського старости Миколи Базиля Потоцького, нащадка могутнього роду воєвод і гетьманів, непереможного вояка, славетного мецената та видатного мисливця.

Гнояк тим часом накинув оком на одну з прислужниць, яка виділялася з декольтованого загону ростом, вродою і спокусливо гнучкою талією. То одна, то друга з великих грудей холопки час від часу повністю вивалювалася з розрізу сукні. Ще один хитрий розріз під час руху повністю відкривав її довгу струнку ногу, розкішне круте стегно, а іноді й ніжні виголені глибини, споглядання яких змушувало літерата нервово соватися на оксамитовій подушці. Дівчина теж зауважила Гноякові погляди й навмисно так вихиляла стегнами, доливаючи вино до його келиха, що сукно літератових штанів почало зазнавати значних випробувань на міцність. Великі очі русинки заклично блищали, обличчя розчервонілось, а рука час від часу таємничо занурювалася під сукню.

Ця диспозиція не лишилася без уваги отця Мартиновича. Оточений густими хмарами тютюнового диму, богослов спостерігав за відвертим фліртом. Спочатку його погляд перехопила Стася. Вона ніби вперше побачила красиву холопку, котра якраз нахилилася над Гнояковим кюветом. Тонюсінькі брови Стасі зійшлися в гнівний трикутник. Адже, незважаючи на вродливе тонке личко, Стася була пласкогрудою. Її вузькі стегна і кістляві плечі також програвали у порівнянні з планетарними рубенсівськими формами, котрими неуважна природа аж занадто обдарувала юну русинку.

За поглядом Стасі до принад холопки помандрував і погляд «російського імператора», вже затуманений винними випарами. Гнояк і німфа опинилися майже в центрі уваги. Літерат це помітив, запанікував і несподівано вигукнув:

— Так, панове, оця комета, що, ніби рука непереможного Марса, вийшла на небо за волею Творця, віщує страшну поразку ворогам Великого Фрідріха Прусського, нашого нового Олександра!

Фон Керм рвучко піднявся, шукаючи руків'я шпаги. Красива холопка відсахнулася від столу. Пані Пінзелева дала знак козачкам, які непомітно ззаду наблизилися до розлюченого й уже п'яного офіцера. Кавалер Анцо також напружився, але різьблене обличчя його залишилося незворушним. За своє довге життя мальтійський лицар бачив багато застільних сварок і знав, що не так уже й багато з гучних банкетних полемік закінчується дуелями.

— Ви мусите вибачитися за ці слова! — крикнув Гноякові фон Керм. 

— Вибачитися? Ая! Ми у вільній Речі Посполитій, — відповів поет, гордо задираючи своє гостре підборіддя, — я можу тут казати те, що думаю.

— А я можу вимагати від Вас сатисфакції!

— Вимагати можете, а отримати — ні!

— Ви — підлий боягуз!

— Я вільний шляхтич!

— Ви — лайно собаче!

Фон Керм нарешті знайшов ефес своєї зброї, але кавалер Анцо поклав на нього свою тверду руку.

— Кавалере! — заверещав фон Керм, намагаючись звільнити шпагу.

— Заспокойтеся, мій друже, — примирливо сказав мальтійський лицар. — По-перше, ми не повинні засмучувати наших дам сварками, а, по-друге, ми ж достеменно не знаємо, чи пан Гнояк направду шляхтич. Ви ж, друже мій, не будете дуельно битися міщуком?

— Я спадковий шляхтич герба Абданк, і це підтверджено хартією від Collegium Statuum[13]! — закричав Гнояк.

— Тоді я буду Вашим секундантом, — посміхнувся до нього кавалер Анцо.

Гнояк замовк і тільки вирячував очі. Фон Керм знизав плечима і сів. Пані Пінзелева вдячно подивилася на кавалера. Стася тим часом підвелася і вдарила красиву холопку по щоці. Гнояк сіпнувся, але змовчав.

— Вона нахабно дивиться на мене, — повідомила Стася.

Пані Пінзелева дала знак, і красуня-русинка вибігла до саду. Її місце біля столу зайняла інша хлопка.

— Стасю, дорогенька, Ви занадто переймаєтеся дурницями, — холодним менторським тоном зауважила господиня дому.

— Вона нахабно дивилася на мене! — повторила Стася, але вже не так впевнено. Її обличчя вкрилося плямами, але не втратило привабливості. Присутні чоловіки особливо зауважили, як спокусливо гнів напинає крильця тонкого римського носика Стасі.

Тут миролюбний отець Мартинович підвівся з наповненим келихом і з поважним виглядом проголосив тост за незмінну й всюдисущу благодатну силу Вселенської Церкви та за здоров'я Римського понтифіка Найсвятішого Папи Климента XIII. Всі присутні стоячи випили, перехрестилися, промурмотіли amen і розмова повернула на мирні теми. Небо темнішало, козачки і прислужниці продемонстрували неабиякий вишкіл, швидко й вправно зробивши першу переміну страв.

На столі з'явилися молочні підсвинки, нафаршировані курячими паштетами, сардини у білому вині і маринована гусятина, залита липовим медом і посилана шавлією. До цих страв подали густе чорне корсунське вино, солодкі наливки та свіже листя салату. Тости йшли один за одним. Оратори виголошували спічі на честь присутніх дам і семи класичних мистецтв. Гнояк читав вірші.

Вино і наливки тим часом робили свою справу. Гості вже не підтримували загальної бесіди, пліткували, перебиваючи одне одного, і підвищували голос. Музики за завісою випорожнили штофи і заграли стакато. Ніфонтопуло непомітно погладжував обтягнені атласом стегна гарного козачка, коли той підливав до його келиха. Козачок млосно мружився і облизував випнуті губи. Гнояк на якийсь час зник у глибині саду й повернувся звідти з переможним втомленим виглядом. Зося й фон Керм переплітали під столом ноги й змовницьки перезиралися.

Відчувши настрій компанії, на веранду забігли хазяйські пси і вчинили гармидер. Кавалер Анцо кинув їм недоїдки. Один з псів застрибнув на коліна Зосі й та, п'яно регочучи, обцілувала собачу морду. Ніфонтопуло дав симпатичному козачкові срібного флорина[14] і торкнувся пальцями зав'язок його шароварів. «Іоанн Антонович» важким поглядом дивився кудись у темряву, губи його нервово рухалися, а чоло вкрилося потом.

Раптом пси зірвалися і з радісним гавкотом побігли до брами. Почувся шум, браму відчинили. До двору вбігли босі козачки і холопи зі смолоскипи, за ними в'їхала зграбна шкіряна бричка. До свого дому нарешті повернувся Майстер Пінзель. Музики заграли щось урочисте, пані Пінзелева йшла до сходів