Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Я не розумію вас, — промовив містер Френклін.

— Я поясню вам, сер, — відповів сищик. — Коли я приїхав сюди, то взявся належним чином розкрити темну справу з пропажею алмаза. Зараз я готовий до цього і тільки чекаю можливості виконати свою обіцянку. Коли я доповім леді Веріндер, в якому стані справа, і коли скажу їй прямо, що слід зробити для відшукання Місячного каменя, тоді відповідальність буде з мене знята. Нехай міледі сама вирішить після цього — продовжувати мені справу чи ні. Тоді я закінчу те, за що взявся, і прийму винагороду.

Цими словами сержант Кафф нагадав нам, що навіть поліцейський сищик має свою гідність, якої він не бажає втрачати.

Його погляд був настільки справедливий, що заперечити було нічого. Коли я підвівся, щоб провести його в кімнату міледі, він спитав, чи не бажає містер Френклін бути присутнім при розмові. Той відповів:

— Ні, якщо тітка леді Веріндер сама цього не побажає.

Він додав мені пошепки, коли я виходив слідом за сищиком:

— Цей чоловік говоритиме про Речел, а я її надто люблю, щоб чути це і стримувати свій характер. Краще мені побути на самоті.

Я залишив його дуже засмученого: він сперся ліктями на підвіконня й закрив обличчя руками, тим часом як Пенелопа визирала з-за дверей, палко бажаючи втішити його. Я на місці містера Френкліна покликав би її. Коли з вами погано обходиться одна жінка, ви знайдете велику втіху, розповівши про це іншій жінці, бо, як правило, ця жінка стане на ваш бік. А, може, коли я відвернувся, він і справді її покликав? Тоді треба віддати належне моїй доньці — вона ні перед чим не спиниться, щоб утішити містера Френкліна Блека.

Тим часом сержант Кафф і я пройшли в кімнату міледі.

На останній нараді вона навіть не відвела очі від книги, що лежала перед нею на столі. Цього разу становище змінилось на краще: вона подивилась у вічі сищикові таким же твердим поглядом, як і він на неї. Фамільний характер виступав у кожній рисі її обличчя; і я зрозумів, що коли така жінка, як леді Веріндер, напружила нерви, щоб почути гірку істину з вуст детектива Каффа, — ось де наскочила коса на камінь.

Коли ми посідали, першою заговорила міледі.

— Сержанте Кафф, — сказала вона, — можливо, є пом'якшувальні обставини для тих необдуманих слів, які я вам сказала півгодини тому. Однак я не виправдуюся цим. Я говорю зі всією щирістю, що мені прикро, якщо я образила вас.

Люб'язність у голосі і манера, з якою вона вимовила це пробачення, справили на сищика сприятливе враження. Він попросив дозволу виправдати свою поведінку, виставляючи це виправдання як знак поваги до моєї пані. Він сказав, що анітрохи не винний у нещасті, яке спіткало всіх нас, з тієї поважної причини, що успіх всього слідства залежав від його обережної поведінки по відношенню до Розанни Спірман: щоб ні словом, ні вчинками не налякати її. Він звернувся до мене, прохаючи засвідчити справедливість його слів. Я не міг відмовити йому в цьому. Я гадав, що на тому справа й закінчиться.

Але сержант Кафф зробив дальший крок, очевидно (як ви здогадуєтесь) маючи намір відразу перейти до надзвичайно неприємної розмови між леді Веріндер і ним.

— Я чув, що самогубство молодої жінки пояснюють однією причиною, — сказав сищик. — Можливо, ця причина і справді існує, але вона не має ніякого відношення до тієї справи, якою я тут займаюся. І я повинен додати, що вбачаю тут зовсім іншу причину. Я гадаю, що якесь нестерпне занепокоєння, викликане пропажею алмаза, спонукало цю бідолаху накласти на себе руки. Я не претендую на те, що знаю, в чому саме полягало це занепокоєння. Але я міг би, з вашого дозволу, міледі, вказати на особу, яка може вирішити, правий я чи ні.

— Ця особа зараз дома? — спитала моя пані, трохи помовчавши.

— Ця особа, міледі, поїхала звідси.

Відповідь досить недвозначно вказувала на міс Речел. Запанувала тиша: я думав, що вона ніколи не скінчиться. Господи! Як завивав вітер, як періщив дощ у вікна! Я сидів і чекав, коли хто-небудь з них заговорить знову.

— Будь ласка, висловіться ясніше, — промовила нарешті міледі. — Ви маєте на увазі мою доньку?

— Так, я маю на увазі міс Речел, — відповів сищик так само прямо.

Коли ми ввійшли в кімнату, на столі у міледі лежала чекова книжка — без сумніву, вона вийняла її для того, щоб розплатитися з сищиком. Тепер міледі поклала її знов у шухляду. Мені було надзвичайно боляче бачити, як тремтіла її рука — та рука, що обсипала благодіяннями старого слугу; я благав бога, щоб ця рука тримала мою руку, коли настане час моєї кончини і я назавжди залишу своє місце дворецького.

— Я сподівалась, — продовжувала міледі дуже повільно й спокійно, — що винагороджу ваші послуги й розстануся з вами, не згадуючи так відкрито імені міс Веріндер, як ви згадали щойно. Мій племінник, напевно, сказав вам про це, перш ніж ви зайшли до моєї кімнати?

— Містер Блек виконав ваше доручення, міледі. А я пояснив містерові Блеку причину…

— Не варто говорити мені про цю причину. Після того, що ви зараз сказали, ви знаєте так само добре, як і я, що зайшли надто далеко, щоб повертатись назад. Я зобов'язана заради самої себе й заради своєї доньки наполягти, щоб ви залишились тут і розповіли про все відверто.

Сищик глянув на