Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Я хочу сказати вам одне слово, міс, перш ніж ви поїдете, — відповів сищик. — Я не можу не дозволити вам їхати до вашої тітки, я насмілюся тільки сказати вам, що ваш від'їзд, при даному становищі, завдасть нам зайвих труднощів у відшуканні вашого алмаза. Будь ласка, зважте на це й вирішіть самі, поїхати вам чи залишитись.

Міс Речел навіть не відповіла йому. Вона гукнула кучерові:

— Поїхали, Джемсе!

Не кажучи більш ні слова, сищик захряснув дверцята карети. Тієї ж хвилини, як він зачиняв їх, з дому вибіг містер Френклін.

— До побачення, Речел! — сказав він, простягаючи їй Руку.

— Поїхали! — вигукнула Речел голосніше, ніж перше, не звертаючи уваги на містера Френкліна, як перед цим не звернула уваги на сержанта Каффа.

Містер Френклін відступив назад, наче громом прибитий. Кучер, не знаючи, що йому робити, подивився на міледі, яка все ще нерухомо стояла на верхньому східці. Міледі, на обличчі якої боролися гнів, жаль і сором, зробила кучерові знак їхати й поквапливо зайшла в дім. Містер Френклін, до якого повернувся дар слова, гукнув їй навздогін, коли екіпаж від'їжджав:

— Тьотю, ви мали цілковиту рацію. Прийміть мою вдячність за всю вашу доброту й дозвольте мені їхати.

Міледі обернулась, немов для того, щоб заговорити з ним. Але потім, ніби не довіряючи собі, лагідно махнула рукою.

— Зайдіть до мене, перш ніж ви залишите нас, Френклін, — промовила вона уриваним голосом і пішла до своєї кімнати.

— Зробіть мені останню послугу, Беттередж, — звернувся містер Френклін до мене зі сльозами на очах, — відвезіть мене на залізницю якомога швидше!

Він теж зайшов у дім. Поведінка міс Речел зовсім приголомшила його. А як він, напевне, судячи з цього, її любив!

Сержант Кафф і я залишились удвох біля сходів. Сищик стояв, повернувшись обличчям до просіки між деревами, в якій видно було один з поворотів дороги, що вела з дому. Він заклав руки в кишені і тихо насвистував про себе «Останню літню рожу».

— На все є свій час, — кинув я досить сердито. — Тепер не до свисту.

В цю мить удалині в просіці показалась карета, яка швидко наближалась до виїзду з воріт. Крім Самюеля, на зап'ятках маячила ще одна людина.

— Все гаразд, — промурмотів про себе сержант.

Він обернувся до мене.

— Тепер не до свисту, містере Беттередж, ви правильно сказали. Час приступати до діла, не шкодуючи нікого. Ми почнемо з Розанни Спірман. Де Джойс?

Ми обидва почали гукати Джойса, але відповіді не одержали. Я послав одного з помічників конюха знайти його.

— Ви чули, що я сказав міс Веріндер? — спитав сищик, поки ми чекали. — І ви бачили, як вона це сприйняла? Я кажу їй прямо, що її від'їзд ставить перешкоду для відшукання алмаза, — а вона їде, незважаючи на ці слова! У вашої панночки, містере Беттередж, є супутник у кареті її матері, і його ім'я — Місячний камінь.

Я не сказав нічого. Я лише твердо вірив у міс Речел.

Помічник конюха повернувся: за ним ішов, дуже неохоче, як мені здалося, Джойс.

— Де Розанна Спірман? — спитав сержант Кафф.

— Ніяк не можу збагнути, сер, — почав Джойс, — мені дуже прикро, але якось так…

— Перед моїм від'їздом у Фрізінголл, — сказав сержант, різко перебиваючи його, — я наказав вам не зводити очей з Розанни Спірман, не даючи їй помітити, що за нею стежать. Невже ви хочете сказати мені, що дали змогу їй непомітно втекти?

— Боюся, сер, — пробурмотів Джойс, починаючи тремтіти, — що я, можливо, трохи перестарався, не даючи їй помітити мого нагляду. В цьому будинку так багато коридорів на нижньому поверсі…

— І давно ви спустили її з ока?

— Близько години, сер.

— Ви можете повернутись до своїх обов'язків у Фрізінголл, — промовив сищик, як завжди, стримано і з своєю звичайною спокійною й похмурою манерою. — Мені здається, у вас немає хисту до цієї професії, містере Джойс. Ваша нинішня робота трохи вища за ваші здібності. Прощавайте!

Полісмен пішов геть. Мені важко зараз передати вам, як вплинула на мене звістка про зникнення Розанни Спірман. Думки мої мінялися з гарячковою швидкістю, — наче я думав про п'ятдесят різних речей водночас. Так я і стояв, не зводячи очей з сержанта Каффа, — мені зовсім відняло мову.

— Ні, містере Беттередж, — мовив сищик, немов угадавши в потоці моїх думок головну і відповідаючи на неї перше, ніж на решту. — Ваш друг Розанна не проскочить у мене між пальцями так легко, як ви гадаєте. Поки я знаю, де міс Веріндер, я тримаю в своїх руках і спосіб відшукати спільницю міс Веріндер. Я перешкодив їм зустрітися цієї ночі. Дуже добре. Тоді вони постараються зустрітись у Фрізінголлі, замість того щоб зійтися тут. Слідство треба просто перенести, — трохи швидше, ніж я сподівався, — звідси в той дім, куди поїхала міс Веріндер. А тим часом я, мабуть, попрошу вас знову скликати слуг.

Я пройшов з ним до кімнати для слуг. Соромно признатись, але гріх втаїти, — коли він промовив останні слова, у мене знову почався приступ розшукної лихоманки. Я забув, що ненавиджу сержанта Каффа, і, конфіденційно взявши його під руку, спитав:

— Ради бога, скажіть нам, що ви тепер збираєтесь робити зі слугами?

Великий Кафф спинився нерухомо, в якомусь меланхолійному екстазі звертаючись до пустоти:

— Якби цей чоловік, — сказав він, очевидно маючи на увазі мене, — розумівся ще на вирощуванні троянд, він був би найдосконалішою