Місячний камінь - Вилки Коллінз
Після від'їзду пані я зміг приділити увагу сержантові Каффу. Я знайшов його в затишному куточку холу. Він переглядав свій записник і люто кривив кутики губів.
— Робите нотатки про нашу справу? — спитав я.
— Ні, — відповів сержант. — Довідуюсь, чим я повинен зайнятися після цього.
— О! — вигукнув я. — Невже ви вважаєте, що в нас уже все закінчено?
— Я вважаю, — відповів сержант Кафф, — що леді Веріндер одна з найрозумніших жінок в Англії. Вважаю також, що приємніше дивитись на троянду, аніж на алмаз. Де садівник, містере Беттередж?
І більше від нього не можна було добитися жодного слова про Місячний камінь. Він втратив уже всякий інтерес до свого слідства і неодмінно хотів знайти садівника. Через годину я почув, як вони сперечалися в оранжереї, і предметом їхньої суперечки знову була шипшина.
Тим часом я повинен був довідатись, чи не передумав містер Френклін їхати післяобіднім поїздом. Розпитавши мене про нараду в кімнаті міледі і довідавшись, чим вона скінчилась, він відразу ж вирішив дочекатися звістки з Фрізінголла. Ця природна зміна в його планах, яка простим людям не загрожувала б нічим особливим, мала для містера Френкліна небажані наслідки. Вона кинула його в обійми нерішучості й бездіяльності, і, таким чином, усі іноземні сторони його вдачі повискакували назовні, мов чорти з болота.
То як італієць, то як німець, то як француз — в усіх випадках з англійською основою — гасав він по всіх кімнатах будинку, ні про що інше не розмовляючи, як про ставлення до нього міс Речел, і не звертаючись ні до кого, крім мене. Наприклад, я зустрів його в бібліотеці; він сидів над картою сучасної Італії й не знаходив іншого способу абстрагуватись від своїх прикростей, крім розмов про них.
— У мене було кілька достойних прагнень, Беттередж, але що я тепер маю робити з ними? В мені дрімає безліч хороших якостей, але тільки Речел могла б допомогти мені викликати їх назовні!
Він так красномовно змалював картину його власних позитивних якостей, що таїлися в ньому, і потім так зворушливо оплакував їх, що я навіть не міг придумати, чим би його втішити, як мені раптом спало на думку: адже саме це нагода застосувати благотворний вплив «Робінзона Крузо». Я пошкандибав до себе в кімнату і приніс це безсмертне творіння. В бібліотеці нікого не застав! Карта сучасної Італії дивилась на мене, а я дивився на карту сучасної Італії.
Я пішов у вітальню. Там на підлозі лежала його носова хусточка — доказ того, що він тут був. А порожня кімната свідчила про те, що він уже вийшов звідси.
Зайшов я в їдальню і здибав там Самюеля; він приготував печиво та склянку хересу і мовчки вивчав порожнечу кімнати. Хвилину тому сюди вбіг, мов шалений, містер Френклін, щоб трохи підкріпитися. Самюель, страшенно поспішаючи, приготував йому щось перекусити, але містер Френклін раптом зник, ще до того, як замовк дзвоник, який він смикнув нагорі.
Я заглянув у будуар і нарешті знайшов його. Там, біля вікна, він виводив пальцем на вогкому склі якісь візерунки.
— Херес чекає на вас, сер, — сказав я йому.
З таким же успіхом я міг би звернутись до однієї з чотирьох стін кімнати; він весь поринув у свої нескінченні, далекі думки.
— А як ви пояснюєте поведінку Речел? — ось і все, що я одержав у відповідь.
Оскільки я не був готовий пояснювати поведінку міс Речел, я розгорнув «Робінзона Крузо», твердо переконаний, що в ньому можна знайти якесь пояснення, якщо тільки гарненько пошукати. Містер Френклін закрив «Робінзона Крузо» і відразу ж вдався до німецької тарабарщини.
— Чому б вам не заглянути в цю справу? — сказав він, наче особисто я був проти того, щоб у неї заглянути. — Якого дідька ви стали таким нетерплячим, Беттередж, коли для досягнення істини так потрібне терпіння! Не перебивайте мене. Поведінку Речел легко зрозуміти, якщо тільки віддати їй належне і взяти до уваги спочатку об'єктивну точку зору, потім суб'єктивну й закінчити об'єктивно-суб'єктивною точкою зору. Що ж нам відомо? Нам відомо, що пропажа Місячного каменя минулого четверга вранці призвела її до нервового зворушення, від якого вона ще й досі не одужала. Поки що ви не заперечуєте, що це об'єктивна точка зору? В такому разі дуже добре, — не перебивайте мене. Так от, вона в стані нервового зворушення, і хіба можна сподіватись від неї якогось іншого поводження з людьми, що оточують її? Міркуючи так, виходячи із внутрішньої суті явища, що ми маємо? Ми маємо суб'єктивну точку зору. Спробуйте-но заперечити цю суб'єктивну точку зору! Дуже добре. В такому разі — що звідси випливає? Боже мій! Та об'єктивно-суб'єктивне пояснення, звичайно! Речел, називаючи речі своїми іменами, не Речел, а хтось інший. А з якої це речі хтось інший поводиться зі мною жорстоко? Ви, Беттередж, вельми нерозсудливі, але навряд чи зможете звинуватити мене в цьому. Так чим це кінчається? Для мене це кінчається, незважаючи на вашу прокляту англійську обмеженість і упередження, цілком щасливо і спокійно. Де ж херес?
Від цих розмов у мене замакітрилося в голові, я почав сумніватись — моя це голова чи містера Френкліна. Ось у такому сумному стані я й ухитрився зробити три об'єктивні речі: приніс містерові Френкліну його херес, пішов до себе в кімнату і втішився люлькою — цього разу вона здалася мені надзвичайно приємною.
Але не думайте, що я так легко збувся містера Френкліна. Він знову перейшов з будуара в хол, далі потрапив на половину, де живуть слуги, почув запах тютюнового диму з моєї люльки і відразу ж нагадав, що кидати палити заради міс Речел було щонайменше наївно. В одну мить він виголосив переді мною цілу тираду про куріння і виявився досить