Енн із Шелестких Тополь - Люсі Мод Монтгомері
Шкода, що я не можу нині прогулятися з маленькою Елізабет. Вона любить гуляти попід місяцем. Ми гуляли так із нею в Зелених Дахах — проте вдома Елізабет бачить місячне сяйво тільки з вікна.
Я починаю хвилюватися за неї. Скоро їй десять, а тим двом бабиськам байдужісінько до її потреб, духовних та емоційних. Вона сита й убрана, та їм і на думку не спадає, що їй потрібно щось іще. І з кожним роком усе ставатиме дедалі гірше. Яке дівоцтво чекає на це бідолашне дитя?»
6
Джарвіс Морроу проводжав Енн додому зі шкільної церемонії вручення нагород за успіхи в навчанні й звіряв їй усі свої гризоти.
— Ви мусите тікати разом, Джарвісе. Усі так кажуть. Зазвичай я цього не схвалюю («Сказала це, мов якась сорокалітня вчителька», — непомітно покепкувала із себе Енн), та з кожного правила є винятки.
— Але, Енн, для цього нас повинно бути двоє. Я ж не можу тікати сам. А Дові так боїться батька, що я не доможуся її згоди. Та це й не буде втечею — справжньою втечею. Хай лиш вона ввечері прийде до моєї сестри Джулії — пані Стівенс, ти її знаєш. Там уже чекатиме пастор, і ми одружимося, не порушивши жодних правил пристойності, а тоді поїдемо в медовий місяць до тітоньки Берти в Кінгспорт. Усе так просто! Але я не можу вмовити Дові. Бідолашка так довго жила під суворим батьковим наглядом, що в неї геть не лишилося сили волі.
— Змусь її, Джарвісе.
— Невже ти думаєш, що я не намагався, Енн? Я благав, доки не спав з лиця. Коли вона зі мною, то майже обіцяє, що втече, та щойно опиниться вдома — пише мені, що не зможе. Хай як це дивно, але бідна дівчинка так щиро любить свого батька, аж їй нестерпна сама думка, що він цього ніколи не простить.
— Скажи їй, що вона мусить обрати між батьком і тобою.
— А якщо Дові все ж обере його?
— Навряд чи цього слід боятися.
— Хтозна, — понуро відказав Джарвіс. — Але щось треба вдіяти. Так не може тривати довіку. Я гину за Дові… це знає увесь Саммерсайд. Вона — мов недосяжна червона трояндочка. Я мушу дотягнутися до неї, Енн.
— Поезія добра, коли доречна, та зараз, Джарвісе, вона тобі не допоможе, — суворо урвала його Енн. — Це правда, хоч і нагадує сентенції Ребекки Дью. Тобі ж потрібен міцний здоровий глузд, холодний і розважливий. Скажи Дові, що втомився від її вагань, і що вона мусить вийти за тебе або попрощатися з тобою назавжди. Якщо вона недостатньо любить тебе, щоб піти заради тебе від батька, ти бодай дізнаєшся про це.
Джарвіс застогнав.
— Енн, тебе не тримав усе життя в лабетах Франклін Весткот. Ти й гадки не маєш, який він. Добре, я спробую востаннє. Як ти кажеш, якщо Дові любить мене, то втече зі мною, якщо ж ні — я бодай знатиму найгірше. Мені вже здається, що я виставляю себе на глум.
«Якщо тобі так здається, — подумала Енн, — Дові краще не втрачати пильності».
Кілька днів потому Дові й собі зазирнула в Шелесткі Тополі, щоб порадитися з Енн.
— Енн, що мені робити? Що я можу вдіяти? Джарвіс хоче щоб ми втекли разом — тобто, це виглядатиме як втеча. Наступного тижня тато їде в Шарлоттаун на масонський бенкет. Тоді випаде слушна нагода. Тітка Меггі ні про що не здогадається. Джарвіс хоче, щоб я прийшла до пані Стівенс і щоб ми там побралися.
— А ти чому не хочеш, Дові?
— Ох, Енн, ти справді думаєш, що так і треба? — Дові з мольбою дивилася на Енн своїми прекрасними очима. — Благаю, благаю тебе, скажи, як мені бути. Я геть розгублена… — голос дівчини урвався, на очі набігли сльози. — Ох, Енн, ти не знаєш мого тата. Він ненавидить Джарвіса. Я навіть не уявляю, чому, а ти? Як узагалі хтось може ненавидіти Джарвіса? Коли він зайшов до мене вперше, тато прогнав його й обіцяв нацькувати пса, якщо Джарвіс прийде ще раз — нашого великого бульдога. А вони, коли вже вчепляться, то не відпустять. Якщо я втечу із Джарвісом, тато ніколи мені не простить.
— Ти мусиш обирати між ними, Дові.
— Джарвіс теж так каже, — схлипнула дівчина. — Ох, він був такий суворий. Я ніколи ще його таким не бачила. І я не можу… не можу без нього жи-и-ити, Енн.
— То живи з ним, дівчинко. І не називай це втечею. Прийти в Саммерсайд і взяти шлюб у присутності його друзів та рідних — це не втеча.
— Тато назве це саме так, — мовила Дові, тамуючи ридання. — Але я зроблю, як ти кажеш, Енн. Я певна, що ти не порадиш мені лихого. Я скажу Джарвісу, щоб він дістав дозвіл на шлюб, а коли тато буде в Шарлоттауні, прийду до пані Стівенс.
Щасливий Джарвіс розповів Енн, що Дові зрештою пристала на його план.
— Я зустріну її у вівторок увечері в кінці стежки. Дові не дозволяє мені підходити аж до будинку, щоб тітка Меггі не побачила. А тоді ми підемо просто до Джулії й одружимося. Усі мої рідні теж прийдуть, щоб сердешна крихітка не хвилювалася. Франклін Весткот заявив, що я ніколи не здобуду його доньки. Я доведу йому, що він помилявся.
7
Був кінець листопада, тож вівторок видався похмурий. Час від часу над пагорбами зривалися холодні зливи. Крізь пелену сірої мряки світ здавався тоскним і порожнім.
«Бідолашна Дові — кепський день їй випав для весілля, — подумала Енн. — А раптом… раптом… — здригнулася вона, — раптом нічого не вийде? Це буде моя провина. Дові нізащо не пристала б на це, якби не я. А раптом батько їй ніколи не простить? Енн Ширлі, припини! Це все через погоду».
Надвечір злива вщухла, та повітря досі було холодне й вогке, і з неба не розвіялися низькі свинцеві хмари. Енн сиділа у себе в башті, перевіряючи учнівські зошити, у товаристві
