Енн із Шелестких Тополь - Люсі Мод Монтгомері

— Панно Ширлі, де пані Раймонд? — суворо запитала пані Трент.

— Пані Раймонд…

— Я наполягаю, щоб до мене вийшла пані Раймонд. Нехай вона сама побачить, що її діти зробили з бідолашною, невинною та безпорадною Айві. Гляньте на неї, панно Ширлі — ви тільки погляньте на неї!

— Ох, пані Трент, мені так прикро! Це я винна. Пані Раймонд поїхала… я обіцяла за ними приглянути, але зайшов пан Гранд…

— Ні, панно Ширлі, ви ні в чому не винні. Ніхто не може впоратися з тими чортенятами. Їх уся вулиця знає. Що ж, коли пані Раймонд нема, я не бачу сенсу тут лишатися. Я заберу мою сердешну дівчинку додому. Але пані Раймонд іще дізнається про все… о так, вона дізнається. Ох, панно Ширлі, ви чуєте це? Невже вони шматують одне одного?

«Це» було хором криків, висків та зойків, що лунали з горішнього передпокою. Енн кинулася туди. На підлозі коло її ніг звивався, борюкався, корчився, дряпався й кусався навіжений рухливий клубок. Насилу Енн розборонила двійнят і, міцно тримаючи кожного за плече, яке намагалося виборсатися, зажадала пояснень такої поведінки.

— Вона каже, що я мушу бути женихом Айві Трент, — прогарчав Джеральд.

— Ти мусиш, мусиш! — заверещала Джеральдіна.

— Я не буду!

— Ти мусиш!

— Діти! — гримнула Енн.

Щось у її тоні змусило двійнят замовкнути. Вони боязко глянули на неї й уздріли таку панну Ширлі, якої ще досі не бачили. Уперше у своїм юнім житті вони відчули силу влади.

— Ти, Джеральдіно, — спокійно мовила Енн, — підеш на дві години до ліжка. Ти, Джеральде, проведеш цей час у комірчині. Ані слова! Ви неприпустимо бридко поводилися й будете покарані. Ваша мати лишила вас на мій догляд, і ви зробите все так, як я сказала.

— Тоді покарайте нас разом, — запхинькала Джеральдіна.

— Так… ви не маєте права нас розлучати… нас ніколи ще не розлучали… — промимрив Джеральд.

— Тепер це станеться, — так само спокійно відказала Енн.

Джеральдіна покірно роздяглася й лягла в одне із ліжок у дитячій. Джеральд покірно зайшов у комірчину. То була простора комірчина, з вікном і стільцем, тож назвати покарання надміру суворим не випадало. Енн замкнула двері й сіла при вікні із книжкою. Нарешті хоч на дві години вона зможе відітхнути.

Кілька хвилин потому Енн зайшла в дитячу й виявила, що Джеральдіна безтурботно спить. Була вона, сонна, така гарненька, що Енн замалим не пошкодувала про свою суворість. А втім, короткий сон їй не завадить. Коли вона прокинеться, їй дозволено буде встати з ліжка, навіть якщо дві години доти не спливуть.

Минула година; дівчинка досі спала. Джеральд сидів у комірчині так тихо, але Енн, відзначивши, як мужньо він зносить покарання, подумала, що може звільнити його. Так чи так, Айві Трент і справді була пихатою малою кривлякою і, певне, дуже дратувала.

Енн відімкнула двері комірчини, проте Джеральда там не виявилося. Вікно, попід яким розташувався дах над кухонним ґанком, було розчахнуте. Енн стисла губи, рушила вниз і вийшла на подвір’я. Ніде ні сліду Джеральда. Вона оглянула дровітню й зиркнула в обидва боки вулиці. Так само ні сліду.

Енн промчала крізь сад і вибігла із хвіртки на стежину, що попри густий чагарник вела до ставка на луці пана Роберта Крідмора. Щасливий Джеральд, відпихаючись від дна жердиною, катався по ставку в маленькій плоскодонці, яку тримав там пан Крідмор. У ту мить, коли Енн нарешті видерлася з чагарів, жердина, котру Джеральд увігнав занадто глибоко в болото, із третьої спроби несподівано легко вийшла, і хлопчик сторчголов плюхнувся уводу.

Енн мимоволі нажахано скрикнула, хоча причин для переляку не було. Навіть у найглибшім місці вода не сягала Джеральдові плечей, а там, де він упав, була йому ледь вище пояса. Сяк-так він звівся на рівні ноги й стояв із дурнуватим виглядом; золотисті кучері намокли й прилипли йому до обличчя. Крик Енн луною розлігся в неї за спиною, і за якусь мить Джеральдіна в нічній сорочці вибігла з-поміж дерев і рвонула вздовж дерев’яного помосту, до якого зазвичай припинали човни. Із розпачливим вереском: «Джеральде!» вона гучно стрибнула з помосту й ледь не перекинула брата знов у воду.

— Джеральде, ти втонув? — лементувала Джеральдіна. — Джеральде, братику, ти втонув?

— Ні… сестричко… ні… — запевнив її Джеральд, цокаючи зубами від холоду.

Вони палко обійнялися й поцілувалися.

— Діти, негайно йдіть сюди, — гукнула Енн.

Двійнята почвалали до берега. Вересневий день, такий теплий зранку, надвечір став холодний і вітряний. Вони тремтіли, їхні обличчя посиніли. Енн без жодного докору квапливо потягла їх додому, де зняла з них мокрий одяг і вклала обох, із грілками в ногах, у ліжко пані Раймонд. Двійнята досі тремтіли. Невже вони застудяться? Невже в них буде запалення легень?

— Ви мали пильніше нас глядіти, панно Ширлі, — процокотів зубами Джеральд.

— Авжеж, ви мали, — підтакнула Джеральдіна.

Розгублена й перелякана Енн кинулася вниз і викликала по телефону лікаря. Доки він прийшов, двійнята вже зігрілися, і він запевнив Енн, що небезпека минула. Якщо вони лишаться в ліжку до ранку, все буде гаразд.

На зворотнім шляху лікар зустрів пані Раймонд, що верталася пішки зі станції, і невдовзі вона, бліда й замалим не в істериці, удерлася в дім.

— О, панно Ширлі, як ви могли дозволити, щоб мої дорогоцінні дітки опинилися в такій небезпеці!

— Ми те саме їй сказали, мамо, — хором озвалися двійнята.

— Я вірила вам… Я казала…

— Навряд чи мене можна винуватити в чомусь, пані Раймонд, — мовила Енн із очима, холодними, мов сірий туман. — Я думаю, ви це збагнете, коли заспокоїтеся. Із дітьми все буде добре. Я викликала лікаря лише з обачності. Якби вони слухалися мене, цього не сталося б.

— Я гадала, що вчителька дасть раду з дітьми, — прикро мовила пані Раймонд.

«Із дітьми — так, але не з юними демонами», — подумала Енн, та вголос відповіла:

— Оскільки ви вже тут, пані Раймонд, я, мабуть, піду. Вам я більше нічим не буду корисна, до того ж, на вечір маю роботу.

Двійнята, як один, вискочили з ліжка й обхопили Енн з обох боків.

— Нехай тепер щотижня буде похорон! — закричав Джеральд. — Бо ви мені сподобалися, панно Ширлі! Я хочу, щоб ви завжди нас гляділи, коли мама їде!

— Я теж! — вигукнула Джеральдіна.

— Ви краща, ніж та панна Прауті!

— Набагато краща! — додала Джеральдіна.

— Ви