Енн із Шелестких Тополь - Люсі Мод Монтгомері

3

О другій годині зайшов пан Джеймс Гранд. Пан Гранд був головою опікунської ради школи й хотів обговорити деякі важливі теми, перш ніж їхати в понеділок до Кінгспорта на конференцію з питань освіти. Енн запитала, чи не може він увечері прийти в Шелесткі Тополі. На жаль, він не міг.

Пан Гранд був добрим і сердечним чоловіком, та Енн уже затямила, що він чутливий і розмовляти з ним слід обережно. Крім того, їй дуже хотілося, щоб він підтримав її в наступній битві за нове шкільне обладнання. Вона вийшла до двійнят.

— Діти, ви побавтеся надворі, а я трохи поговорю з паном Грандом, гаразд? Це ненадовго. А потім ми влаштуємо пікнік край ставка, і я навчу вас пускати мильні бульбашки, пофарбовані в червоний колір — дуже гарні бульбашки.

— Дасте нам по четвертаку, якщо будемо чемні? — запитав Джеральд.

— Ні, Джеральде, любий, — несхитно відказала Енн. — Я не буду підкуповувати вас. Я знаю, що ти, як личить джентльмену, будеш чемний лиш тому, що я прошу тебе про це.

— Ми будемо чемні, панно Ширлі, — урочисто пообіцяв Джеральд.

— Страшенно чемні, — так само врочисто озвалася Джеральдіна.

Цілком імовірно, що вони дотримали б слова, якби одразу потому, як Енн повернулася до вітальні на розмову з паном Грандом, у двір не зайшла Айві Трент. А двійнята не зносили Айві Трент — безгрішної Айві, що ніколи не бешкетувала й була завжди донезмоги охайна й чистенька.

Того дня Айві Трент, безсумнівно, прийшла похвалитися новими гарними коричневими черевичками, новеньким паском і червоними бантами на плечах і в косах. Пані Раймонд, попри всі свої вади, трималася розважливих поглядів щодо дитячого одягу — утім, на думку її добросердих сусідів, вона стільки грошей витрачала на себе, що для двійнят уже нічого не лишалося, — тож Джеральдіна не могла виходити на вулицю так само гарною, як Айві Трент, котра мала святкове вбрання на кожен день тижня. Пані Трент водила свою доньку в «бездоганно білих» платтячках. Принаймні гуляти Айві завжди йшла «бездоганно білою», а коли й верталася брудна — то, певна річ, із вини «малих заздрісників», яких так багато мешкало поблизу.

Джеральдіна справді заздрила. Їй хотілося й собі мати червоний пасок, банти на плечах і білі вишиті суконьки. Чого не віддала б вона за такі гарні черевички на ґудзиках!

— Як вам подобається мій новий пасок і банти на плечах? — зверхньо поцікавилася Айві.

— Як вам подобається мій новий пасок і банти на плечах? — ядуче передражнила її Джеральдіна.

— У тебе ж немає бантів на плечах, — погордливо мовила Айві.

— У тебе ж немає бантів на плечах, — пропищала Джеральдіна.

— У мене є. Хіба ти не бачиш? — спантеличено вказала Айві.

— У мене є. Хіба ти не бачиш? — знову передражнила Джеральдіна, невимовно втішена цією вигадкою — повторювати все, що презирливо кидає Айві.

— За них не сплачено, — заявив Джеральд.

Айві Трент розлютилася. Обличчя їй налилося кров’ю і стало так само червоне, як банти на плечах.

— Сплачено. Моя мама завжди сплачує рахунки.

— Моя мама завжди сплачує рахунки, — протяжно повторила Джеральдіна.

Айві зніяковіла, не розуміючи, що їй робити, і звернулася до Джеральда, котрий був найвродливішим із хлопців на їхній вулиці. Щодо нього вона вже прийняла остаточне рішення.

— Я прийшла сказати, що ти будеш моїм женихом, — повідомила вона, виразно дивлячись на нього карими очима, котрі, як уже знала семилітня Айві, справляли нищівне враження на всіх її знайомих хлопчаків.

Обличчя Джеральда побуряковіло.

— Я не буду твоїм женихом, — відрубав він.

— Але ти мусиш, — незворушно правила своєї Айві.

— Але ти мусиш, — повторила Джеральдіна, киваючи на брата.

— Не буду! — люто скрикнув Джеральд. — І не пащекуй мені, Айві Трент!

— Ти мусиш, — уперто наполягала Айві.

— Ти мусиш, — повторила Джеральдіна.

Айві глипнула на неї.

— Замовкни, Джеральдіно Раймонд!

— Я думаю, що можу говорити на своїм власнім подвір’ї, — відказала Джеральдіна.

— Звісно, вона може, — озвався Джеральд. — А от якщо ти, Айві Трент, не замовкнеш, я піду до вас і виберу очі твоїй ляльці!

— Тоді моя мама тебе відшмагає! — скрикнула Айві.

— Та невже? А знаєш, що моя мама зробить із твоєю за це? Вона просто дасть їй у носа!

— І все одно ти будеш моїм женихом, — відповіла Айві, спокійно вертаючись до головної теми.

— Я… я запхну твою голову в діжку з водою! — загорлав Джеральд. — Натовчу твоєю пикою мурашник! Я… я здеру з тебе ці банти й пасок! — гаркнув він переможно, позаяк остання погроза була принаймні здійсненна.

— Зараз ми здеремо! — вискнула Джеральдіна.

І вони, мов дикі звірі, кинулися на горопашну Айві, котра верещала, відбивалася й кусалася, та все ж не могла впоратися з ними двома. Спільними зусиллями вони потягли її через подвір’я в дровітню, звідки жодних волань було вже не чути.

— Швидше! — видихнула Джеральдіна. — Доки панна Ширлі не прийшла!

Зволікати було не можна. Джеральд тримав Айві за ноги, Джеральдіна однією рукою вхопила її зап’ястя, а другою квапливо здерла пасок та банти з її кіс і плечей.

— Пофарбуймо їй ноги! — вигукнув Джеральд, завваживши дві бляшанки з фарбою, котрі ще минулого тижня лишили в дровітні муляри. — Я триматиму, а ти фарбуй!

Айві розпачливо кричала, проте все дарма. З неї стягнули панчохи й за якусь хвилину помалювали їй ноги зеленими й червоними смугами, щедро заляпавши при цьому фарбою нові черевички та вишиту суконьку. Насамкінець двійнята натовкли їй реп’яхів у коси.

Коли вони врешті її відпустили, вона являла собою жалюгідне видовище. Оглянувши Айві, обоє радісно заверещали. Це була така довгождана помста за довгі тижні її зверхності й вихвалянь.

— Тепер іди додому, — мовив Джеральд. — Будеш знати, як приходити й казати хлопцям, що вони мусять бути тобі женихами.

— Я все розкажу мамі, — хлипала Айві. — Я піду додому й розкажу все про тебе, гидкий, гидкий, поганий хлопчисько! Потвора!

— Не смій обзивати мого брата потворою! — вереснула Джеральдіна. — І банти свої забери! Ми не хочемо, щоб ти смітила ними в нашій дровітні!

Заплакана Айві, котрій Джеральдіна швиргонула в спину бантами, вискочила з двору й побігла вулицею геть.

— Мерщій! Прослизнемо через задні сходи до ванної й відмиємося, доки панна Ширлі нас не бачить, — задихано сказала Джеральдіна.

4

Пан Гранд обговорив із Енн усе, що його цікавило, і відкланявся.