Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

— Міс Блек, як ви себе почуваєте?

Серена вмила обличчя й вийшла.

— Лікар вас огляне, — лагідно промовила медсестра.

— Зі мною все нормально. Краще скажіть… як Сабін Неро?

— Міс Неро в операційній. А вас варто оглянути.

Серена кивнула й після огляду лікаря на ватних ногах вийшла в коридор. Побачивши Луку Неро, дівчина не стрималася й схлипнула. Лука швидкими кроками наблизився. Серена, піднявши голову, поглянула на чоловіка й хриплим голосом прошепотіла:

— Мені так шкода.

— Ти не поранена? — запитав Лука.

— Ні, — відповіла.

Закривши долонями обличчя, Серена захитала головою. Лука, глибоко вдихнувши, обійняв дівчину, і вона зойкнула. Через кілька секунд схлипів вона обійняла чоловіка у відповідь і притулилася до його грудей.

— Я не могла… її покинути, — тремтячим голосом промовила. — Є якісь новини про Сабін?

— Сабін роблять операцію, — тихо відповів. — Її стан стабілізували.

Лука на кілька секунд заплющив очі. Відчувши її тремтіння, сильніше обійняв. Розплющивши очі, побачив, як до них прямує прокурор Блек. Відпустивши Серену, відступив убік. Дівчина, оглянувшись, побачила батька.

— Мені доповіли про інцидент! — нахмурився прокурор Блек. — Містере Неро, ви ж розумієте, що цим випадком повинні займатися…

— Інцидент? — злісно промовив Лука.

Серена відчувала, що перебуває між двома вогнями. Вона не хотіла покидати лікарню, доки не дізнається про стан Сабін, але батько… взявши її за руку, наказав йти.

— Я зроблю все, щоб піймати злочинця! — наостанок сказав прокурор Блек.

— Угу, — буркнув Лука й із відразою поглянув на чоловіка.

Серена, стиснувши руку батька, йдучи коридором, кілька разів оглядалася. Лука, склавши руки в кишені, стояв рівно й не ворушився.

Вийшовши на вулицю, Серена оглянулася й застигла на місці.

— Сідай у машину! — суворо промовив містер Блек.

— Батьку…

— Із завтрашнього дня ти навчаєшся дистанційно!

Серена, поглянувши на батька, хмикнула й, сівши в машину, відвернулася. Вона ніби на клітинному рівні відчувала його гнів, тому вирішила, що зараз перечити йому краще не варто. По щоках стікали сльози, і дівчина, витерши їх, не могла стримати схлип, який виривався з її грудей.

— Як ти себе почуваєш? — мигцем поглянувши на Серену, запитав чоловік.

— Розбитою, — тихо відповіла.

Вільям Блек кивнув і спокійно промовив:

— Коли Освальд повідомив, що трапилося, я хвилювався за тебе.

Серена, не віривши, що почула це, поглянула на батька. Нервово кусаючи нижню губу, промовила:

— Дякую, що приїхав за мною. Утім, якщо ти дозволиш, я хочу… завтра поїхати в лікарню до Сабін.

Блек стиснув кермо.

— Поговоримо про це завтра.

— Гаразд, — у розпачі промовила Серена.