Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

«Поранений охоронець сказав, що прикрив собою Серену Блек від кулі, — продумав Лука. — А раптом ціллю нападника була не Сабін?»

— Нишпоркам із преси закрили рот? — натомість промовив.

— Найбільш зацікавленим так. Дали гроші, а тим, хто були завзятими, пригрозили.

— Містере Неро! — вигукнув Логан, і Лука озирнувся. — До вас не міг додзвонитися лікар Мердок...

— Сабін прийшла до тями? — округлив очі Лука.

— Так, — кивнув Логан. 

— Артуре! — перевів подих Лука. — Встанови спостереження за будинком прокурора Блека. Також матері, раптом вона зателефонує, ні слова не говори про Сабін.

— Луко, ти це вже говорив. Три дні без сну вдаються в знаки! — промовив Артур. 

— Та до біса все! — вигукнув Лука.

— Їдь у лікарню, я все зроблю. Малій передавай від мене щирі вітання.

— Артуре, знайди мені того клятого стрільця. Переверни ще раз все місто. За інформацію пропонуй будь-які гроші. Хтось повинен щось знати.

Артур кивнув і, розвернувшись, попрямував до автівки.

— Дякую, Логане, — поплескавши водія по-плечу, Лука сів у машину.

Серена вже три дні була вдома й навіть не виходила з будинку. Вона навчалася онлайн. Батько про все домовився. Відчувати себе заручницею власного дому було ще тим… моральним безсиллям.  

Про стан Сабін не було ніяких новин. Навіть у пресі. І Серена не знаходила собі місця. Крутячи телефон у руках, вийшла на балкон і звідти спостерігала, як довкола маєтку працівники, яких найняв батько, дуже швидко зводили залізний паркан. Роздумуючи, чи вірно вона зробила, що таємно взяла номер телефону Луки Неро з батькового записника, не почула, як до неї підійшла Марина.

— Серено!

Дівчина від неочікуваності підстрибнула на місці й озирнулася. Марина хмикнула.

— Що ти хочеш? — відвернулася.

— Не будь такою злючкою! — промовила Марина. — До тебе є маленька справа!

— Говори! — Серена зітхнула.

— Ти прикриєш мене перед батьком. Я втомилася бути твоїм стражем. А я не розповів йому про те, що ти копирсалася в його кабінеті.

Серена поглянула на Марину й примружилася.

— Знову шантаж? Далеко підеш, сестричко!

— Я донька свого батька, — знизала плечима Марина.

Серена ледве стрималася, щоб не нагрубити сестрі.

— Роби що хочеш. Якщо хочеш домовлятися, то краще говори це служниці, яку три дні назад найняв батько. Нехай вона тебе й прикриває.

— Тобто ти будеш мовчати? — посміхнулася Марина.

Серена закотила очі й, розвернувшись, пішла у свою кімнату. Присівши в крісло, розблокувала телефон і натиснула на номер телефону Луки Неро. Відчуваючи, як серцебиття прискорюється, а долоні пітніють, від хвилювання вже збиралася скинути виклик, але Неро підняв слухавку.

— Містере Неро, це Серена Блек! — швидко затараторила в слухавку й, піднявшись, почала міряти кроками кімнату.

— Серено? — в його голосі почулося здивування. — З тобою все нормально?

— Так. Я телефоную дізнатися, як почуває себе Сабін.

Лука, зупинившись біля палати Сабін, легко всміхнувся. Було приємно чути голос дівчини.

— Містере Неро…

— Сабін прийшла до тями! Я зараз у лікарні!

— О боже! — вигукнула в слухавку Серена. — Луко, я не можу приїхати в лікарню… о-о-о, вибачте!

— Все нормально, Серено, не вибачайся! Я передам від тебе вітання!

— Дякую вам! — у слухавці Лука почув схлипи. — Я за першої можливості обов’язково приїду!

— Обов’язково! Серено, бережи себе! — додав Лука й вимкнув телефон.

Увійшовши в палату, на кілька секунд застиг. Його діамант із заплющеними очима, блідим обличчям і під крапельницею лежала на ліжку така беззахисна. Лікар Мердок, оглянувшись, привітався.

— Як вона?

— Куля пройшла наскрізь. Сабін втратила багато крові. На диво, дівчинка сильна. Її життю вже нічого не загрожує.

Лука кивнув і наблизився до ліжка. Лікар Мердок покрутився й взяв папери зі столу. Закашлявшись, привернув до себе увагу Луки.

— Містере Неро. Подивіться, будь ласка, — простягнув документи.

Лука взяв у руки папери. Нахмурившись, через кілька секунд, спідлоба подивився на чоловіка й промовив:

— Про це ніхто не повинен знати, лікарю Мердоку!

— Я зрозумів! — кивнув чоловік. — Залишу вас. Сабін скоро прокинеться. Утім… довго не затримуйтеся. Їй потрібний відпочинок.

Лука, ще раз поглянувши на папери, перевів погляд на Сабін. Присівши в крісло, поклав документи у внутрішню кишеню жакета й обережно взяв сестру за руку.

— Луко, — хриплим голосом промовила Сабін, і він піднявся.