Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

Сабін, випадково почувши розмову Луки та охоронця про Серену, схвильована почутим, повернулася в кімнату й відразу зателефонувала їй. Утім, почула лише довгі гудки.

— Ох, Серено, дорога моя, де ти? — прошепотіла Сабін.

Міряючи кімнату кроками, почала телефонувати у всі лікарні й, коли нарешті дізналася, що Серена Блек перебуває у відділенні терапії в приватній лікарні, не роздумуючи вирішила діяти, але перед цим потрібно було дочекатися, коли брат поїде. У голові також сплив план «Б» — спробувати непомітно втекти з будинку.

Почувши стукіт у двері й голос Луки, миттєво лягла в ліжко й, накрившись ковдрою, заплющила очі. За кілька секунд брат зайшов у кімнату й, побачивши, що сестра спить, поцілував її у верхівку й так же само тихо вийшов. Сабін, розплющивши очі, зітхнула. Накинувши наверх сукні короткий в’язаний жакет, взяла гроші й поклала в сумку мобільний телефон. Вийшовши на балкон, спостерігала, як три автівки виїжджали з території маєтку. Тепер залишилося непомітно втекти з будинку.

Протинявшись маєтком туди-сюди, підійшла до кабінету брата й, пересвідчившись, що за нею ніхто не спостерігає, через кілька хвилин зайшла.

— Дякую, братику, що ти не зачиняєш свій кабінет, — прошепотіла Сабін й розпочала пошук ключів від підвалу.

Знайшовши їх у тумбі, задоволено всміхнулася й, вийшовши з кабінету, прошмигнула в підвал. Вона ще з дитинства знала, що звідти є потаємний тунельний вихід із маєтку. Добре, що свого часу нікому не розповідала про свою знахідку.

«Якщо брат дізнається про це, він мене приб’є!» — подумала Сабін і, вийшовши з тунелю, принишкла, як мишка, й озирнулася.

Сабін також знала про камери, тому намагалася оминути їх по можливості.

Швидким ходом пройшовши кілька кварталів, зупинилася на зупинці й віддихалася. Діставши телефон, знайшла на мапі лікарню. Вона була в іншому кінці міста. Тому, доки ніхто не кинувся її шукати, або охорона вже в пошуках, а брат лютує, потрібно було піймати таксі й чимскоріше доїхати до лікарні. Коли біля неї зупинився чорний позашляховик, Сабін стрепенулася й подумала: «Ну все, мабуть, моя поїздка закінчилася!» Побачивши таксі, обійшла позашляховик й почала махати рукою. Таксі проїхало, і Сабін розгнівано закричала йому вслід.

— Міс Неро, вас підвезти? — почувши позаду чоловічий голос, Сабін відчула, як її серце тьохнуло.

Дівчина оглянулася й, побачивши перед собою Адама Воррена, не стримала усмішки на вустах. Чоловік також всміхнувся й, наблизившись, взяв її за лікоть і відвів від дороги. Його дотик привів її в почуття, і вона, насупившись, відступила. Нервово смикаючи сумку, запитала:

— Ви що, переслідуєте мене?

— Багато честі, янголе!

— Так чому ж ви тут? — розвела руками.

— Побачив тебе на зупинці й вирішив спинитися. Не придумуй того, чого немає.

— Вам не має віри!

— Пам’ятаєш, янголе, ти сказала мені, що дуже сподіваєшся, що більше ніколи не побачиш мене, — сказав Адам і зробив крок. Натомість Сабін відступила.

— «Будьте обережними з такими словами, міс Неро. Життя непередбачуване». Саме так ви, містере Воррене, мені відповіли.

— Розумниця, — кивнув.

— Не ваша розумниця! — склала руки на грудях.

Адам засміявся й, захитавши головою, промовив:

— Досить цих балачок. Давай я тебе відвезу, куди ти хочеш. Гуляти самій містом, тим паче тобі, це досить нерозумно та небезпечно.

Сабін істерично хмикнула й, піднявши підборіддя, впевнено промовила:

— Я обійдуся без вашої допомоги, містере Воррене.

— Впевнена? — Адам вигнув брови.

Сабін, побачивши, що їде таксі, махнула рукою. Коли автівка зупинилася, вона з полегшенням зітхнула й побігла до неї. Адам провів її поглядом і, сівши в свою машину, поїхав слідом за нею.

Сабін, опинившись у салоні, оглянулася й побачила, що чорний позашляховик їде за ними. Схиливши голову на сидіння, перевела подих і на мить заплющила очі. Коли в сумці завібрував телефон, вона дістала його. Телефонував Лука. Розуміючи, що розмова, можливо, буде не з приємних, підняла слухавку.

— Сабін, ти де? — розгнівано запитав Лука.

— Братику, ти, головне, не нервуйся…

— Братику? — закричав у слухавку Лука, і Сабін зітхнула. — Лестиві слова, Сабін, тобі не допоможуть! Негайно повертайся додому!

Сабін стиснула кулачки й, побачивши, що вони під’їжджають до лікарні, промовила:

— Я приїхала в лікарню.

Вимкнувши телефон та розрахувавшись із водієм таксі, вийшла з машини. Оглянувшись, побачила, що автівка Воррена також зупинилася. Сабін, стиснувши вуста, щоб не всміхнутися, розвернулася й поспішила в лікарню.

Чомусь Воррен виклав у неї різні емоції. Утім, вона не відчувала перед ним страху. І навіть зізналася собі, доки йшла територією лікарні, що рада була його побачити.

«Ох, Сабін. Знову вляпуєшся в проблеми!» — подумала дівчина й зайшла в приймальню.

Дізнавшись, в якій палаті перебуває Серена, не чекаючи ліфту побігла сходинками. Знайшовши відповідну палату, увірвалася в неї і, побачивши Серену, схлипнула. Підійшовши до неї, міцно обійняла. Серена від її обіймів зойкнула, і Сабін, вибачившись, присіла в крісло та взяла подругу за руку.