Місто грішних душ - Ірина Кузьменко

Серена сиділа в навушниках й не почула, як двері відчинилися. У кімнату зайшла Марина. Схилившись боком об одвірок, закашляла, щоб привернути увагу Серени. Через кілька секунд Марина зіштовхнула скляну вазу зі столу. Від звуку битого скла Серена здригнулася й, оглянувшись, побачила сестру.

— Упс, вибач! — посміхнувшись, промовила Марина.

Серена зняла навушники, вимкнула ноутбук і, мовчки зібравши уламки скла, підняла голову. Марина хмикнула й, поглянувши на свій манікюр, присіла в крісло. Закинувши ногу на ногу, промовила:

— Серено, наскільки я знаю, батько заборонив тобі спілкуватися із Сабіною Неро поза межами коледжу!

— Марино, що ти хочеш від мене?         

— А ти порушила його заборону. Як там бідолашна Неро?

— Якщо хочеш, можеш про все розповісти батьку! — байдуже промовила Серена й викинула уламки скла в смітник.

— Ну що ти, сестричко! За кого ти мене маєш? Я ж за тебе хвилююся!

— З яких це пір я стала для тебе сестричкою? — Серена насупилася, адже не звикла чути від Марини лестивих слів.

— У батька відрядження. А ми можемо натомість відпочити разом. — Марина фальшиво посміхнулася й склала руки на грудях. — Наприклад, у нічному клубі.

— Тобі що, немає з ким вечір провести?

— У мене є друзі й компанія. А в тебе немає нікого. — Серена від слів Марини закотила очі. — Я хочу, щоб моя молодша сестричка також мала змогу відпочивати.

— Раніше тобі байдуже було на мене. А тут раптово така турбота. І почала ти цю розмову з того, що нагадала мені про заборону батька. У мене двояке складається враження до всіх твоїх слів, Марино.

Марина піднялася й, розвернувшись, посміхнулася. Вона знала, що Серена боїться батька, адже він завжди був суворим до неї. Затримавшись на кілька секунд біля дверей, озирнулася.

— Гаразд, я поїду з тобою, — опустивши голову, промовила Серена.

— Чудово. Ми сьогодні круто відпочинемо.

Коли Марина вийшла, Серена закрила долонями обличчя й важко зітхнула. Вона не хотіла гнівити батька. І перш за все це було почуття страху перед ним. За будь яку маленьку провину, навіть якщо винною була Марина, а не вона, завжди наказував лише її.

Серена постійно знаходилася під пильним наглядом. Батько обмежував її в спілкуванні з однолітками. Забороняв спілкуватися із Сабін Неро поза межами коледжу й говорив, що це заради неї. Благими намірами вимощена дорога в пекло. Якщо йому щось не подобалося, то міг навіть дати Серені ляпаса. Дівчина не розуміла, чому до неї таке ставлення. Не розуміла, як одну доньку можна любити, а над іншою морально знущатися.

Життя доньки прокурора Вільяма Блека було лише на перший погляд легким, а насправді завуальоване під призмою суворості. І лише Сабін знала її таємницю. Батько критикував кожну дію Серени, принижував, сприймав її досягнення як звичайну річ або применшував їх. Серена боялася зробити щось, що не сподобається батьку, боялася зробити помилку й розуміла, що Марина маніпулює нею та її страхами.

З тривожними думками зібравшись до клубу, Серена вийшла у вітальню, де її вже чекала Марина. Вона, оглянувши молодшу сестру, яка була одягнута в темні джинси, сірий приталений гольф та взута в чорні лофери, скривилася й, піднявшись з дивану, промовила:

— У шафі нормального одягу не знайшла?

Серена захитала головою і, розвернувшись, пішла до виходу. На противагу яскравій рудоволосій Марині, яка любила фарбувати губи червоною помадою та одягала короткі сукні й взувала високі підбори, Серена була сірою мишкою.

— Стій! — голосно сказала Марина, і Серена, зупинившись, оглянулася. — Ти так не підеш! Нас навіть на поріг клубу не пустять!

Серена розвела руками. Хотіла заперечити, утім, Марина її схопила за руку й потягнула у свою кімнату.

— Не хвилюйся, люба, я підберу щось тобі гарненьке, — оглядаючи свій одяг, промовила Марина.

— Я не хочу бути схожою на повію!

Марина оглянулася й широко відкрила очі. Натягнуто посміхнувшись, промовила:

— У тебе немає почуття стилю, солоденька! — дістала чорну сукню до колін і подала її Серені. — А зверху одягнеш шкіряну куртку. І також взуй щось пристойне, а не ці лофери.

— Ти якась дивна, Марино! — промовила Серена.

Марина підійшла до сестри й розплела їй косу.

— Ось так буде краще! — підморгнула Марина.

— Це якийсь сон? — вигнула брови Серена. — Чому ти раптом стала такою… милою?

Марина знизала плечима й, широко всміхнувшись, промовила:

— Йди переодягайся, сестричко! Сьогодні вечір буде запальним!

Серена не знала, в який саме клуб вони приїхали й хто його власник. Назва клубу «Адамант» їй нічого не говорила, але почуття незахищеності сковувало її рухи, і вона бажала чимскоріше втекти звідси. Марина, помітивши її збентежений вигляд, взяла під руку й впевнено потягнула за собою усередину.

Доки Марина танцювала на танцполі в колі чоловіків та подруг, Серена тихенько сиділа за столиком і нудилася.