Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Випийте чарчину, місіс Реглс, прошу вас, — казала саме куховарка, коли Бекі ввійшла до вітальні, метляючи білими полами халата.
Сімпсоне! Троттере! — люто закричала господиня. — Як ви смієте стовбичити тут, коли я вас кличу? Як ви смієте сидіти в моїй присутності? Де моя покоївка? — Паж, злякавшись, вийняв пальці з рота, але куховарка взяла чарку мараскіна, від якої відмовилась місіс Реглс, і, вихиливши її, зухвало глянула на Бекі поверх позолочених вінців. Видно, трунок додав відваги мерзенній бунтівниці.
От і сидимо, бо канапа не ваша, — сказала вона. — Я сиджу на канапі місіс Реглс. Не вставайте, місіс Реглс, мем. Я сиджу на канапі містера і місіс Реглс, яку вони купили за свою кривавицю і дуже дорого заплатили. І якщо я сидітиму тут, поки не отримаю своєї платні, то мені, певне, доведеться довго просидіти, місіс Реглс, і я таки сидітиму, ха-ха-ха! З цими словами вона налила другу чарку лікеру й знов. випила, лице огидніше й глузливіше скривившись.
— Троттере! Сімпсоне! Виженіть геть цю п’яну мерзотницю! — верескнула місіс Кроулі.
Аякже, — відповів служник. — Женіть її самі. Дайте нам нашу платню, а тоді женіть її; і мене так само. Ми враз ушиємося.
Ви що, зійшлися сюди, щоб мене ображати? — розлючено крикнула Бекі.— Ось повернеться додому полковник Кроулі, і я…
У відповідь на ці слова челядь брутально зареготала. Тільки Реглс не приєднався до того реготу, — він і далі був мовчазний і вкрай зажурений.
Він не повернеться, — сказав Троттер. — Він присилав по свої речі, а я не дозволив нічого взяти, хоч містер-Реглс віддавав їх. Та й полковник, він, мабуть, такий самий, як я. Він дременув, і ви, певне, теж чкурнете за ним. Ви обоє шахраї, та й годі. Не гавкайте на мене! Я такого не потерплю. Давайте нам нашу платню, кажу вам! Давайте платню! З того, як містер Троттер почервонів і як він заникувався, видно було, що на нього також подіяло вино.
Містере Реглсе, — роздратовано сказала Ребека, — невже ви дозволите цьому п’яниці ображати мене? — Цить, Троттере, годі тобі галасувати, — мовив паж Сімпсон. Йому стало шкода господині, що опинилася в такому скрутному становищі, і він стримав служника, коли той хотів відплатити за епітет «п’яниця».
О мем, — сказав Реглс. — Я ніколи не думав, що доживу до такого дня! Я знав родину Кроулі, відколи пам’ятаю себе. Я був тридцять років дворецьким у міс Кроулі, мені і в голову не клалося, що хтось із її родини доведе мене до банкрутства… так, до банкрутства, — мовив бідолаха, мало не плачучи. — Ви маєте намір мені заплатити чи ні? Ви прожили в цьому будинку чотири роки. Ви користувалися моїми речами, посудом і білизною. Ви завинили мені за молоко й масло двісті фунтів. Та ще й завжди вимагали свіжих яєць на яєчню і вершків для собаки.
Зате їй було байдуже, що їсть її рідна кров, — озвалася куховарка. — Якби не я, він помер би з голоду.
Тепер він на дармовому хлібі,— сказав Троттер і п’яно зареготав.
А чесний Реглс і далі жалібним голосом виповідав свою кривду. Все, що він казав, була правда. Бекі та її чоловік довели його до банкрутства. Наступного тижня кінчався термін векселів, а він не мав чим їх сплатити. Його пустять з торгів, виженуть з крамнички і з будинку, тому що він повірив родині Кроулі. Його сльози й нарікання ще дужче роздратували Бекі.
Ви всі, здається, проти мене, — гірко мовила вона. — Що ви хочете? Я не можу заплатити вам у неділю. Приходьте завтра, і я все вам віддам. Я думала, що полковник Кроулі вже розрахувався з вами. Ну, а як ні, то розрахується завтра.
Слово честі, що він вийшов звідси вранці, маючи в кишені півтори тисячі фунтів.
Він нічого мені не залишив. Звертайтеся до нього. Дайте мені капелюшок-і шаль і пустіть мене, щоб я його знайшла. Ми сьогодні з ним посварилися. Ви, мабуть, знаєте. Присягаюся, що всім вам заплатять. Полковник отримав добру посаду. Дайте мені вийти і знайти його.
Почувши цю відчайдушну заяву, Реглс і вся челядь вражено перезирнулися. З тим Ребека й залишила їх. Вона піднялася нагору й одяглась, цього разу без допомоги покоївки. Тоді зайшла до Родонової кімнати й побачила там спаковані валізку й саквояж, а на них — написану олівцем записку з наказом видати їх, коли по них прийдуть. Після цього вона піднялася в мансарду до кімнати покоївки: там усе було вичищене, всі шухляди стояли порожні. Ребека згадала про коштовності, і в неї не лишилося сумніву, що покоївка втекла.
Господи боже! Кому ще так не щастить, як мені? — вигукнула вона. — Бути так близько біля мети і все втратити! Невже нічого не можна поправити? — Ні, був ще один шанс.
Ребека одяглася й вийшла з дому цього разу без якихось перешкод, але сама. Була четверта година. Вона швидко здолала кілька вулиць (на візника в неї не було грошей) і не зупинилася, аж поки досягла дверей будинку сера Пітта на Грейт-Гонт-стріт. Де леді Джейн? Вона в церкві. Бекі її відсутність не засмутила. Сер Пітт був у себе в кабінеті й наказав, щоб його не турбували. Але ж вона повинна його бачити! Вона прослизнула повз охоронця в лівреї й опинилася в кімнаті сера Пітта швидше, ніж вражений баронет устиг відкласти газету.
Він почервонів і відсахнувся, стривожено й злякано втупившись у Ребеку.
Не дивіться на мене так! — мовила вона. — Я невинна, Пітте, любий Пітте! Ви колись були моїм приятелем. Бог свідок, що я невинна! Я тільки здаюся винною. Бо все проти мене. І — ох! — у таку хвилину! Саме тоді, коли всі мої надії почали здійснюватися, коли нам уже всміхалося
