Ярмарок суєти - Вільям Мейкпіс Теккерей
Якби не це, я був би цілком іншою людиною. В полку я не так уже й погано виконував свої обов’язки. Ти знаєш, чому ті гроші не потрапили до мене і хто їх отримав.
Мені здається, що після тих жертв, які я приніс, і після тієї підтримки, яку ти бачив від мене, ці закиди зайві,— мовив сер Пітт. — Ти сам одружився, я тобі не вибирав пари.
Тепер уже немає ніякої пари, — мовив Родон. — Немає! — Ці слова вихопилися в нього з таким стогоном, що брат здригнувся.
Боже мій! Вона померла? — вигукнув сер Пітт із щирою тривогою і співчуттям.
Хотів би я сам померти, — відповів Родон. — Якби не малий Родон, я о сьогодні вранці перерізав собі горло… і тому негідникові також.
Сер Пітт миттю вгадав правду і збагнув, хто був тією особою, яку Родон хотів позбавити життя. Полковник коротко й недоладно розповів старшому братові, що сталося.
Вони з тим мерзотником склали цілий план, — сказав він. — На мене наслали судових виконавців, спіймали мене, коли я виходив з його будинку, а як я написав їй про гроші, вона відповіла, що лежить хвора в ліжку й викупить мене завтра. А повернувшись додому, я застав її в діамантах наодинці з тим падлюкою.
Потім він у кількох словах описав свою сутичку з лордом Стайном. Такі справи, як ця, кінчаються звичайно тільки дуеллю, заявив він, і після розмови з братом він піде зробити відповідні приготування.
І тому, що я не знаю, чи зостанусь живий, — мовив він глухим голосом, — а в хлопця немає матері, мені доведеться залишити його на тебе й на Джейн, Пітте… Я аж тоді заспокоюся, коли ти пообіцяєш бути йому за батька.
Старший брат був дуже схвильований і потиснув Родонові руку з такою теплотою, яку від нього рідко хто бачив. Родон провів рукою по своїх кущуватих бровах і сказав:-Дякую тобі, брате. Я знаю, що твоєму слову можна вірити.
Присягаюся, що дотримаю його, — мовив баронет. Так, без зайвих слів, вони дійшли згоди в цьому питанні.
Потім Родон дістав з кишені невеличкого гаманця, який він знайшов у скриньці Ребеки, і витяг з нього пачку кредиток.
Тут шістсот фунтів, — мовив він. — Ти не знав, що я такий багатий. Я хочу, щоб ти віддав ці гроші Брігс, вона їх нам позичила… Вона була добра до дитини і…
мені весь час було соромно, що я забрав гроші в бідолашної старої жінки. Ось ще трохи… собі я залишаю лише кілька фунтів… а це треба віддати Бекі на життя.
З цими словами він витяг з гаманця ще кілька кредиток і дав братові. Він був такий схвильований, що випустив гаманця, і з нього випала банкнота в тисячу фунтів — останній злощасний здобуток Ребеки.
Пітт нахилився й підняв її, вражений таким багатством.
Цю залиш мені,— мовив Родон. — Я сподіваюся ввігнати кулю в того, кому вона належить. — І подумав про-себе, що то буде добра помста: загорнути кулю в банкноту й убити нею Стайна.
Після цієї розмови брати ще раз потиснули один одному руку й розійшлися. Леді Джейн почула, що прийшов полковник, і, вгадуючи жіночим інстинктом лихо, нетерпляче ждала чоловіка поряд, у їдальні. Двері випадково залишилися відчинені, і, звичайно, вона, вийшла з їдальні, коли брати з’явилися на порозі кабінету. Вона подала Родонові руку й сказала, що рада буде, як він поснідає з ними, хоч стомлене неголене обличчя полковника та похмура міна її чоловіка свідчили, що їй обом не до сніданку. Родон щось промурмотів про нагальну справу й міцно потиснув ручку, яку вона несміливо подала йому. її благальний погляд не міг прочитати на його обличчі нічого, крім горя, але він пішов, не сказавши більше жодного слова. Сер Пітт теж не захотів нічого пояснювати їй. Діти підійшли привітатися з ним, і він холодно, як завжди, поцілував їх. Мати пригорнула їх до себе й тримала за ручки, поки вони стояли навколішки й слухали молитви, які сер Пітт читав своїй родині й челяді, що в святкових сукнях і лівреях сиділа рядком на стільцях з другого боку столу, на якому кипів чайник.
Сніданок тієї неділі так запізнився через згадану вище подію, що родина ще сиділа за столом, коли задзвонили церковні дзвони. Леді Джейн почувала себе надто слабою, щоб іти до церкви, хоч і під час спільної молитви її думки витали десь-інде.
Тим часом Родон Кроулі квапливо перейшов Грейт-Гонт-стріт і, вдаривши молоточком по голові великої бронзової медузи обіч брами Гонт-гауса, викликав червонопикого Сілена в червоному, гаптованому сріблом жилеті, воротаря цього палацу. Воротаря також налякала поява розпатланого блідого полковника, і він загородив йому дорогу, немов боявся, що той силоміць увірветься в дім. Але Родон Кроулі тільки витяг візитну картку й звелів швейцарові неодмінно передати її лордові Стайну, звернувши увагу на написану там адресу і не забувши сказати, що полковник Кроулі з першої години весь час сидітиме в Ріджент-клубі на Сент-Джеймс-стріт, а не вдома.
Гладкий, червонопикий воротар вражено подивився вслід Родонові, коли той повернувся й пішов геть; озиралися на нього й по-святковому вбрані люди, які де-не-де з’являлися на вулицях цієї ранньої години: хлопчаки з притулку з чистими, як сонце, обличчями, городник, що стояв, прихилившись до одвірка своєї крамнички, шинкар, що зачиняв на сонці віконниці, бо в церкві почалася відправа. На біржі теж жартували з розкуйовдженого полковника в бальному костюмі, поки він наймав бричку й наказував візникові везти його в Найтсбріджські казарми.
Скрізь по місту гомоніли дзвони, коли Родон прибув до Найтсбріджа. Якби він глянув убік, то міг би побачити свою давню знайому Емілію, що поспішала з
